Закарпатський поет та письменник Андрій Любка поділився своїми думками щодо церкви, Росії та мобілізації. Далі - без змін.
Я не хотів описувати ці ситуації перед обранням глави Православної церкви Московського патріархату, щоб уникнути звинувачень у політичних маніпуляціях перед виборами.
Тепер, коли церковна верхівка Urbi et Orbi показала свою прокремлівську сутність, зрозуміло, що священики на місцях поводяться так зухвало й через те, що мають надійний ідеологічний «дах», і цілком можливо, що вказівки розпалювати антиукраїнську пропаганду вони отримують згори.
Отож, на Закарпатті останнім часом пожвавішали спроби посіяти хаос і зерна бунту проти нової влади. Спроби ці маргінальні, але саме вони дали можливість чітко виявити «коріння» зарази. Йдеться про заяви групки божевільних про намір створити якусь русинську республіку і заклики бойкотувати мобілізацію. Обидва випадки тісно між собою переплетені, а їх зародок лежить у церкві Московського патріархату, відтак – у Москві. Зокрема, вже раніше за сепаратистські заклики було засуджено московського священика в Ужгороді – отця Сидора. Тепер інші його посіпаки вже з Москви й Будапешта знімаються в російських телесюжетах про буцімто бунт на Закарпатті.
А тим часом священики Московського патріархату у віддалених селах відволіклися від служб Божих і зайнялися політикою. Найбільш промовистою видається історія з далекого й прекрасного гірського села Синевир. Там психоз дійшов до того, що люди вночі перекрили дорогу (а це тупикове село, тобто перекрили вони її тільки для себе), чоловіків відправили переховуватися в ліси, а голову райдержадміністрації, який приїхав провести роз’яснювальну роботу, заблокували на цілу ніч і прокололи шини на його автомобілі. А все через те, що селом пішла чутка: на вулицях триває мобілізація, військові з автоматами ловлять чоловіків і відправляють на війну, люди з воєнкомату ходять з вилами і проштрикують копиці сіна, шукаючи втікачів. Ніхто не зміг цю жахливу інформацію підтвердити, всі говорили, що це відбулося в іншому кінці села, а вони про це лише чули. А тепер увага – з маленького села Синевир взагалі не було мобілізовано жодної (!) людини. Виявилося, що страхав людей мобілізацією, розповідав нісенітниці й закликав перекривати дорогу місцевий піп.
Подібна історія трапилася в одному з сіл Виноградівського району. Там священик переконував людей, що на власні очі бачив примусову мобілізацію одного чоловіка: мовляв, той їхав у машині з дружиною й грудною дитиною, його на дорозі зупинили автоматники, забрали й повезли в воєнкомат, а жінку з немовлям залишили в автівці посеред поля. Після такої страшилки селяни перекрили дорогу. Невдовзі, ясна річ, виявилося, що історія брехлива, хоча піп продовжував наполягати на тому, що бачив все на власні очі.
Інші священики Московського патріархату не такі активні й зухвалі, але також поволі точать камінь: у своїх проповідях виступають проти війни, агітують за складення зброї й проголошення миру з нашими «братами». Пацифісти!
Усе це може погано закінчитися для Московського патріархату на Закарпатті. Люди все частіше розуміють, що ними весь час маніпулюють (згадаймо хоча б агітацію за Януковича в церквах ще в 2004!), тож починають відвертатися від агентів Кремля. Звучать голоси, що панівну позицію цей патріархат отримав завдяки комуністам і КҐБ, а після розвалу Союзу не повернув греко-католикам забрані церкви. Тож дуже правдоподібно, що скоро возз’єднання православних церков розпочнеться знизу – люди просто цілими громадами переходитимуть у патріотичний Київський патріархат, а московського попа проганятимуть.
