Нема теми, на яку б він не написав вірш або пісню. Хіба що – про Інтернет. У рідному Закарпатті Микола Повод вважає своїм обов’язком розвивати культурне життя: організовує творчі вечори, виступає на фестивалях та концертах.
Головне, на його думку, що має нести мистецтво – це добро. Про власні амбіції та творчість Микола Повод розповів нещодавно Мукачево.net. То був жаркий літній ранок.
– Чи можете себе повністю реалізувати на Закарпатті, адже більшість артистів намагаються покинути край задля розвитку?
– Відчуваю, що співати – це просто моє покликання, тому цим і займаюся. Незалежно від того, де саме я зараз.
А на Закарпатті зараз намагаюся організовувати творчі вечори, щоб молодь жила не одними тільки дискотеками і аби й старшому поколінню було, де і як культурно провести вільний час. Це моя сьогоднішня ціль.
Рік тому я увійшовши в 10-ку кращих виконавців за онлайн-голосуванням у Рунеті. Найбільш за мене голосували в Тюмені. Хоча жив я тоді у Берегові, й лише опісля переїхав до Києва.
– Тобто музика – це ваше головне заняття сьогодні?
– Так, від багатьох справ, які мене затягують в метушню, я відмовився. Тому намагаюся максимально присвятити себе творчості.
Звичайно, у мене є стабільний дохід. Це мій сімейний бізнес. А більше мені й не треба. За останній рік я переоцінив власне життя, змінив пріоритети.
– З чого ви починали і коли?
– Один з перших моїх віршів я написав ще у школі.
«По улицам нашим просто так не пройти
И ямы, и окопы, как во время войны»
Так я почав писати тексти. Але таланта в мені ніхто не помітив. Тому повернувся до творчості тільки у 30-річному віці: сідав і серйозно займався поезією, музикою, вокалом.
Можливо, це і на краще, оскільки лише тепер я усвідомлював до кінця всю відповідальність за те, що співаю, маю співати.
На гітарі грати мене вчили різні люди. Зокрема і цигани. Часто друзі питають, мовляв, що це за акорд, а я і пояснити не можу, граю і все. До речі, Висоцького також вчив грати на гітарі мукачівський циганин, коли той приїздив до міста.
– Хто ваш слухач?
– Бардівська музика охоплює всі аспекти життя – від сім’ї та друзів до релігії та війни. Єдине, про комп’ютери ще не написав. Ще є час (посміхається)
– Що радите послухати зі своєї творчості у першу чергу?
– Перше, що спадає на думку – це пісня «Мне отец рассказал». Її зміст у тому, щоб усі ми любили та поважали один одного, доки живі. Особливо старших, насамперед, батьків.
– Як ви створюєте власні пісні, де черпаєте натхнення?
– Пишеться, здебільшого, вночі, бо дні проходять у суцільній метушні. Щоразу це по-іншому: одного разу пишу спершу вірш, а тоді музику, іноді – навпаки.
Хоча, звичайну, більшу увагу звертаю на слова. Гітара – це вже інструмент, який дозволяє донести думки до людей через пісню.
Є речі, які пишуться за вечір, а є, які не можу за півроку написати. Щось до кінця не співпадає, не відчуваю емоцію чи думку.
Ось у мене є пісня про людей, які в ній виступають в образі вовків. І вже кілька місяців не можу дописати її, бо не можу вирішити, як слід вчинити з людиною, яка зрадила усіх.
– Співаєте тільки російською?
– І російською, і українською, і угорською. Але пишу власні тексти тільки російською. Так вже склалося, адже у мене російське коріння – дідусь з бабусею з Уралу.
– Що ще вас захоплює, крім музики?
– Бокс. Я досі очолюю обласну федерацію, сам боксую в залі.
– У вас, мабуть, запальний характер?
– (Посміхається) У Берегові кажуть, що ззовні я схожий на батька, а всередині – на маму. Вона в мене бойова жінка. Так само швидко, як закипаю, я і заспокоююся.
– У вас багато друзів?
– Їх багато бути не може. Товаришів – багато. Але відвертим я можу бути тільки з Богом та ангелом охоронцем.
