Бард Микола Повод: «Пишеться здебільшого вночі, бо дні проходять у суцільній метушні»

Головне, на його думку, що має нести мистецтво – це добро. Про власні амбіції та творчість Микола Повод розповів нещодавно Мукачево.net. То був жаркий літній ранок. – Чи можете себе повністю реалізувати на Закарпатті, адже більшість артистів намагаються покинути край задля розвитку? – Відчуваю, що співати – це просто моє покликання, тому цим і займаюся. Незалежно від того, де саме я зараз. А на Закарпатті зараз намагаюся організовувати творчі вечори, щоб молодь жила не одними тільки дискотеками і аби й старшому поколінню було, де і як культурно провести вільний час. Це моя сьогоднішня ціль. Рік тому я увійшовши в 10-ку кращих виконавців за онлайн-голосуванням у Рунеті. Найбільш за мене голосували в Тюмені. Хоча жив я тоді у Берегові, й лише опісля переїхав до Києва. – Тобто музика – це ваше головне заняття сьогодні? – Так, від багатьох справ, які мене затягують в метушню, я відмовився. Тому намагаюся максимально присвятити себе творчості. Звичайно, у мене є стабільний дохід. Це мій сімейний бізнес. А більше мені й не треба. За останній рік я переоцінив власне життя, змінив пріоритети. – З чого ви починали і коли? – Один з перших моїх віршів я написав ще у школі. «По улицам нашим просто так не пройти И ямы, и окопы, как во время войны» Так я почав писати тексти. Але таланта в мені ніхто не помітив. Тому повернувся до творчості тільки у 30-річному віці: сідав і серйозно займався поезією, музикою, вокалом. Можливо, це і на краще, оскільки лише тепер я усвідомлював до кінця всю відповідальність за те, що співаю, маю співати. На гітарі грати мене вчили різні люди. Зокрема і цигани. Часто друзі питають, мовляв, що це за акорд, а я і пояснити не можу, граю і все. До речі, Висоцького також вчив грати на гітарі мукачівський циганин, коли той приїздив до міста. – Хто ваш слухач? – Бардівська музика охоплює всі аспекти життя – від сім’ї та друзів до релігії та війни. Єдине, про комп’ютери ще не написав. Ще є час (посміхається) – Що радите послухати зі своєї творчості у першу чергу? – Перше, що спадає на думку – це пісня «Мне отец рассказал». Її зміст у тому, щоб усі ми любили та поважали один одного, доки живі. Особливо старших, насамперед, батьків. – Як ви створюєте власні пісні, де черпаєте натхнення? – Пишеться, здебільшого, вночі, бо дні проходять у суцільній метушні. Щоразу це по-іншому: одного разу пишу спершу вірш, а тоді музику, іноді – навпаки. Хоча, звичайну, більшу увагу звертаю на слова. Гітара – це вже інструмент, який дозволяє донести думки до людей через пісню. Є речі, які пишуться за вечір, а є, які не можу за півроку написати. Щось до кінця не співпадає, не відчуваю емоцію чи думку. Ось у мене є пісня про людей, які в ній виступають в образі вовків. І вже кілька місяців не можу дописати її, бо не можу вирішити, як слід вчинити з людиною, яка зрадила усіх. – Співаєте тільки російською? – І російською, і українською, і угорською. Але пишу власні тексти тільки російською. Так вже склалося, адже у мене російське коріння – дідусь з бабусею з Уралу. – Що ще вас захоплює, крім музики? – Бокс. Я досі очолюю обласну федерацію, сам боксую в залі. – У вас, мабуть, запальний характер? – (Посміхається) У Берегові кажуть, що ззовні я схожий на батька, а всередині – на маму. Вона в мене бойова жінка. Так само швидко, як закипаю, я і заспокоююся. – У вас багато друзів? – Їх багато бути не може. Товаришів – багато. Але відвертим я можу бути тільки з Богом та ангелом охоронцем.