27 грудня на сесії Берегівської райради повідомили, що незабаром центральній районній лікарні присвоять ім’я видатного хірурга та виноградаря Бертолона Ліннера.
Серед відомих особистостей, мабуть, найбільше шанують у Берегові саме доктора Бертолона Ліннера. Його ім’ям була названа вуличка, на якій знаходиться районну лікарню, а на подвір’ї лікарні встановлено бронзове погруддя хірурга з великої букви.
Хто був цей доктор Ліннер і чому досі про нього розповідають в народі легенди? Зокрема одна з них про те, що у 1953 році лікаря таємно відправили у Москву, до помираючого Сталіна. В цей час у Кремлі зібралися на консиліум найкращі лікарі Союзу, зокрема згадали і про Бертолона Ліннера і відправили за ним літак. І нібито саме Ліннер не побоявся сказати вголос про однозначний діагноз – що Сталіна вже неможливо врятувати. Але сучасні історики переконані, що це тільки легенда і нічого більше... Хоча багато берегівчан переконані, що так і було.
Кажуть, що він міг стати великим науковцем в Будапешті або в іншому європейському місті, але не став, бо присвятив себе щоденній і важкий праці у рідному місті. Лікар займався своєї справою – робив операції, а на інше просто вже не було часу. Кажуть, що за 60 років кропіткої праці він здійснив більше ніж 46 тисяч операцій, серед них були як рутинні, так і дуже складні. Тому не було сім’ї у післявоєнний час, в якій не знали і не шанували б ім’я Бертолона Ліннера.
Народився Бертолон Ліннер 5 грудня 1887 року у Берегові. Його батько був директором банківської установи, тобто досить забезпеченою людиною. Молодий Ліннер закінчив з відмінним атестатом у 1906 році берегівську гімназію, але не пішов по стопам батька. Натомість поїхав до Будапешту і вступив на медичний факультет. Поки інші студенти у свій вільний час розважалися у столичних клубах, Бертолон поспішав... до моргу, де ретельно вивчав анатомію людського тіла і наслідки хвороб. У 1911 році йому вдалося із золотою медаллю завершити навчання і знайти роботу у інфекційному відділенні.
Незабаром лікаря, який добре себе зарекомендував запрошують у найкращу хірургічну клініку Будапешту. Там працював відомий на весь світ професор Доллінгер, який став його вчителем. Коли почалась І-а світова війна, Бертолон Ліннер опиняється на Східному фронті.
Тоді на лінії фронту, часом під гарматним вогнем, він щодня робить сотні операцій пораненим солдатам та офіцерам австро-угорської армії. За відвагу і сотні врятованих життів Ліннер отримав офіцерське звання, а також рицарську відзнаку – Золотий хрест.
У червні 1918 року Ліннер повертається до рідного Берегова. А через деякий час стає завідуючим хірургічного відділення берегівської лікарні.
У 1936 році у Берегові відкривають нову районну лікарню, яку будували чехи. У жовтні 1938 року, коли місто переходить до території Угорщини, майже все обладнання чехи перевезли до Хусту, залишили тільки декілька ліжок. Нова влада призначає Ліннера директором лікарні, але він і надалі продовжує оперувати, а особливо турботливо відноситься до хворих дітей.
Мав доктор Ліннер ще одне велике захоплення – виноградарство. Мабуть, саме на своїй ділянці біля ресторану “Жайворонок” він знімав стрес після важкого дня. Консультувався з старими виноградарями і зумів облагородити деякі види винограду, які потім отримали назву Linner 1-6. Наприклад, ранній Рислінг схрестив з сортом Трамінер, і цей вид приніс йому великий урожай. На своїй ділянці Ліннер вирощував більше 120 виноградних кущів різних сортів.
Історик Валерій Разгулов дізнався про одну цікаву історію, пов’язану з вином Ліннера. У жовтні 1944 році, коли радянські війська наближалися до міста, німці вирішили замінувати лікарню. Доктор Ліннер дізнався про це і покликав вояків у свій підвал. А там так їх напоїв, що декілька днів були п’яними і так і не встигли замінувати будівлю лікарні.
У жовтні 1944-го до Берегова входять радянські війська, і Ліннер знову важко працює – оперує солдат, практично своїх ворогів. Але для нього це не мало ніякої різниці, головне було рятувати життя людям. Тут дуже допоміг і досвід, який він отримав під час І-ої світової війни.
І все ж таки доктор Ліннер дуже боляче сприймає ті процеси, що відбуваються на його батьківщині. Розпочалася остання фаза його медичної кар’єри, найважчий період. Тим не менше його знання і досвід ніхто не піддавав сумніву. Ліннер залишається головним лікарем і продовжує працювати.
У Ліннера було 12 учнів. Кожен з них став професіоналом. Після смерті Ліннера завідуючим відділення став Іван Попович, Олексій Сенько очолив онкологічне відділення, Віктор Мілецький – травматологію.
Професор Ліннер дуже поважав своїх колег, але й вимагав від них. Своїми колегами він вважав увесь персонал лікарні, починаючи від лікаря і закінчуючи звичайною санітаркою, навіть прибиральниць. Він вважав, що всі тут переслідують одну мету – лікувати людей.
«Тоді у берегівській лікарні робились операції, які сьогодні практично не роблять на Закарпатті. Наприклад, виправлялись дефекти обличчя, такі як вовча паща і заяча губа, – згадує Леонід Пустильник. – А Ліннер приймав людей навіть у себе вдома, в приватному будинку на вулиці Шевченка, де нині встановлена меморіальна табличка. Тоді хворих з усього району привозили сюди на возах і часом тут стояла велика черга. Ліннер мав дома рентгенівський апарат. І хоча в радянські часи приватною практикою займатися було заборонено, для Ліннера зробили виключення – він мав спеціальний дозвіл на це, оскільки поставив на ноги не одного начальника».
Кажуть, що після його смерті у особистій справі доктора знайшли багато чого дивного. З його записів випливало, що Ліннер до останнього дня не визнавав радянських методів лікування. Бачив у радянській хірургії тільки один позитив – методи попереднього лікування, профілактики хвороб.
Цікаво, що Ліннер так і вивчив російської або української мови, розмовляв з колегами на угорській, німецькій, використовував латину. Але всі його і так добре розуміли. Він працював до останнього дня.
І навіть страшна хвороба – рак – не могла примусити зупинити його професійну діяльність. Хоча добре розумів, що ця хвороба потребує серйозного лікування. Він просто не хотів про неї думати.
«Він був дуже побожною людиною, – розповідає один із учнів доктора Ліннера берегівський хірург Леонід Пустильник. – По дорозі на роботу обов’язково відвідував ранішню службу, а потім сідав на велосипед і їхав у лікарню».
На початку 1969 року доктор Ліннер, як завжди, по дорозі на роботу, зайшов у церкву. Помолився, але з лавиці так і не зміг встати – помер від серцевого нападу просто під час служіння. Господь забрав душу свого 82-річного помічника.
Прийомний син Ліннера Василь Григаш також став відомими хірургом, і пізніше переїхав до Будапешту. Велику наукову бібліотеку доктора Ліннера він подарував берегівській лікарні. Досі у хірургічному відділенні є шафа з цими книгами. Сюди ж передав й інструменти батька.
35 років потому на території лікарні відкрили пам’ятник – бронзове погруддя Бертолона Ліннера. Пам’ятник відкрили з ініціативи медиків району та особисто угорського лікаря-терапевта Миколи Дужея. Біля монумента заклали капсулу з документом, де зокрема написано: “Нехай цей пам’ятник нагадує співвітчизникам про знаменитого лікаря ХХ століття. І нехай служить для них настановою його улюблений вислів: “Я зробив все, що міг. Хто може нехай зробить краще!” “Feci, guod potui, faciant meliora potentes!”
Олександр Ворошилов для Мукачево.net
