Чи можна впевнено і без занепокоєння жити в квартирі, господар якої точно знає, що це – його власність, але разом з тим документа, котрий би підтверджував це, немає? Питання риторичне. Між тим, щось подібне в країні нині із землею селян. Наділ нібито їхній, але головного документа – державного земельного акта – у них немає.
У селі Великі Лучки, що за кілька кілометрів від Мукачева, після розпаду СРСР склалася типова ситуація – колгосп розпався, його землі дісталися колишнім працівникам. Минули роки, але лише тепер люди почали отримувати документи, які свідчать: земельні ділянки – їхня приватна власність не лише де-факто, а й де-юре.
Саме В. Лучки – нині лідер Мукачівщини за уже виданими державними актами на землю. До того люди мали лише сертифікати. «У нас є 2 962 пайовики, які володіють 2 727 гектарами землі, – розповідає сільський голова Великих Лучок Іван Андрейко. – Майже половина з них здали свої землі в оренду. Частина обробляє поля самостійно, а є й такі, у котрих сотки заростають бур’яном». За інформацією із Мукачівської РДА, на сьогодні зареєстровано більш ніж 5 тисяч актів у понад півтори тисячі людей. А всього для Великих Лучок їх треба 21 тисячу.
Річ у тім, що в селі один пай – це 0,92 гектара. Але оскільки за якістю землі різні, то 1998 року ці 0,92 га розбивали на кілька ділянок у різних місцях села. Відповідно вийшло, що людині на пай треба не один, а кілька державних актів – стільки, скільки мають ділянок. 2010 року, зазначає сільський голова, відбулися збори пайовиків, на яких затвердили остаточну схему і проект розпаювання. Це й стало стартом до процедури оформлення державних актів – документів, що посвідчують право власності на землю.
Пенсіонерка Ірина Куценко, жителька В. Лучок, каже, що чекає на акт уже 3 роки. Вона з тих селян, що вирішили самі обробляти свої наділи, а не здавати в оренду. «Вирощую кукурудзу, квасолю, пшеницю, – розповідає пані Куценко. – Маю ще одну ділянку, але вона далеко від села: якщо там щось посадити, то покрадуть». Щодо документа на землю, Ірина Куценко відповідає по-філософськи: впевнена, що її сотки від неї точно ніхто не забере. Але папір, що свідчить про власність, отримати таки хочеться.
Загалом, визнає Іван Андрейко, багато хто з односельців не так уже й задумується про наявність актів. «Наші люди звикли, що воно їхнє, – пояснює Іван Дмитрович. – І думають, що землю ніколи ніхто від них не забере. Та ми пояснюємо: акт потрібен – це важливий документ про те, що наділ має свого власника.Пригадую сюжет на одному з телеканалів: у якомусь українському селі продали радгосп. І його новий власник сказав місцевим із тих полів забиратися геть. Люди ж теж думали, що радгоспна земля їхня. Про це й розповідаю селянам, аби зрозуміли важливість документа».
До того ж людина, коли має акт, сміливіше може здавати свою землю в оренду – адже це додаткова гарантія, що винаймач господаря не обдурить. Мова насамперед про «чужого» орендаря. Щодо Великих Лучок, то тут такі «свої». Найбільше підприємство, утворене місцевим жителем, «Закарпатплемзавод» – винаймає в селян 1500 гектарів. Плата – 3 центнери вирощеної продукції або ж грошима за її ціною на ринку.
Фермер Юрій Лешко орендує у своїх односельців 64 гектари. Вирощує пшеницю, кукурудзу, моркву, капусту. Каже, що на свій пай акта ще не отримав. Та, як і інші, на це сподівається. Цікавимося його думкою щодо можливого скасування мораторію на торгівлю сільськогосподарською землею. Чоловік відповідає: коли б умови були рівними для всіх, то варто було б дозволити. Але в нинішніх реаліях є ризик, що олігархи скуплять усе, бо приватні фермери просто не матимуть можливості перебити їх ціну. А відтак змушені будуть працювати вже на них.
Загалом у Мукачівському районі потрібно розпаювати близько 24 тисяч гектарів земель колишніх колгоспів. Їх отримають 16 тисяч людей, що там працювали, або ж їх спадкоємці. «Розпаювання земель у нашому районі почалося 2000 року, – розповідає перший заступник голови Мукачівської РДА Василь Пашкуляк. – Та актів на сьогодні роздано менше ніж 15 %». Василь Васильович пояснює, чому так: згідно із законом, спочатку потрібно зробити проект розподілу території, потім затвердити план розподілу зборами власників, і вже тоді виділяти земельні ділянки.
У В. Лучках, як бачимо, цю процедуру пройшли. А є села, де на зборах це ще не можуть вирішити, оскільки не всі задоволені якістю або ж географічним розміщенням територій, що отримали. «А близько 10 відсотків пайовиків узагалі не звертаються і не зацікавлені в отриманні актів, – додає Василь Васильович. – Усе тому, що не знають законів, не переоформлюють право власності через смерть попередніх власників».
Та все ж на Мукачівщині процедура розпаювання земель триває. У районі сподіваються, що до кінця року в них кожен власник наділу таки матиме відповідний документ. І тоді підтвердиться давня істинна: багатство селянина – його земля.
