18 листопада, почувши безвізові новини з Брюсселя, українські інтернет-читачі розділилися на декілька груп (власне, як завжди). Кожна – впевнена у своїй правоті і ладна полаятися із незгодними (так само, як зазвичай).
Хтось запевняв, що це рішення стало лише черговою незначною формальністю, інші доводили, що насправді безвізовий режим запрацює лише з 2020 року, треті розраховували поїхати до ЄС без віз вже на Новий рік...
Поза тим, аргументи, що звучали у facebook-суперечках протягом дня, гідні того, щоби зупинитися на них окремо. Але спершу – трохи історії.
Підозрілий віце-прем’єр
Майже 12 років тому, після Помаранчевої революції, Україна вперше спробувала "рушити до Європи" і навіть призначила віце-прем’єра з євроінтеграції – Олега Рибачука. Спроба ця, як пам’ятаємо, виявилася провальною; вже у 2005 році зацікавленість Україною перетворилася на розчарування.
Та деякі здобутки лишилися відтоді.
Одним із них став діалог про візову лібералізацію. Мало хто знає про цю історію, та розпочався він завдяки... традиційно "дружньому" до України посольству Бельгії. Під час свого першого ж візиту до Брюсселя Олег Рибачук, звісно ж, мав отримати свіжу шенгенську візу. Уявіть його здивування, коли він з’ясував, що
навіть профільному віце-прем’єру бельгійці дали візу "аж" на два дні.
Саме ця віза, яку Рибачук демонстрував на зустрічах з тодішнім єврокомісаром Фереро-Вальднер, високим представником ЄС Хав’єром Соланою та іншими, стала ключовим аргументом, який переконав їх: система працює не так.
Машина ЄС повільна і дуже інертна. Щоби запустити її, потрібні роки.
Лише наприкінці 2006 року завершилися переговори про візове спрощення для громадян України; у 2007-му відповідну угоду підписали, у 2008-му вона почала діяти. З 2013-го діє оновлена угода, з ширшим переліком пільгових категорій, які претендують на безкоштовні "довгі" візи з коротшим переліком документів. І майже весь цей час тривали спершу переговори про повноцінний "безвіз", а з 2010 року – виконання плану дій візової лібералізації.
"Нічого не зміниться"
Кому доводилося отримувати "шенгенки" та навіть візи східноєвропейських країн у 2005-2007 роках, пам’ятають, що це була за процедура.
Ще краще це пам’ятають працівники турфірм, які не мали жодної певності у тому, чи отримає візи клієнт, який купив тур. Тоді, до слова, серед турагентів була впевненість, що жодні угоди не змінять ситуацію в посольстві, але... Найлегше просто навести цифри.
Середній рівень відмов у 2007 році склав 12%, а в окремих консульствах часом був вищий за 40%!
Неймовірні показники!
Нині ми непокоїмося, що через війну загальнодержавний рівень перевищив 3%, а всі консульства з показником за 6-7% – на особливому контролі МЗС. При тому що переважна більшість віз – багаторазові, а більше половини видається безкоштовно. 9 років тому безкоштовних віз не було в принципі, а "мультики" були швидше винятком...
Щоправда, це не заважає скептикам говорити, що "нічого не змінилося".
То ж жодного подиву немає через те, що багато хто сьогодні впевнений, що впровадження безвізового режиму так само не відбудеться – "вони придумають, як обдурити".
То що лишилося до безвізу?
Оскільки процедури схвалення рішень ЄС складні і незвичні для українців, варто окремо пояснити, що ж саме відбулося в четвер і які кроки лишилися до повного скасування віз.
Щоби запровадити безвізовий режим, потрібна позиція трьох стовпів ЄС: Єврокомісії, Європарламенту та Ради ЄС (тобто країн-членів).
Офіційна підтримка ЄК у нас є ще від квітня, цей орган послідовно наполягає на лібералізації. З Європарламентом ще простіше – цей орган протягом останніх років наполягає на потребі скасувати візи для українців, і з ним не було питання, "чи підтримає", а було лише питання, "коли вони пройдуть всі процедури".
Ключова затримка була у країнах-членах – декілька з них виявилися дуже скептичними щодо українського безвізу. Так, рівно три тижні тому Франція та Бельгія проголосували проти будь-якого прогресу у скасуванні віз для України. Обгрунтування було таке: "Україна не довела, що вона бореться з корупцією, навіть електронне декларування досі на межі зриву".
То що ж відбулося вчора?
17 листопада опір країн-членів нарешті було подолано. Отже, відтепер ми маємо підтримку всіх органів ЄС, відповідальних за скасування віз.
Це, звісно, не означає, що безвіз запрацює "вже завтра". По-перше, необхідно завершити процедури: має бути голосування в Європарламенті (де в нас є переконлива більшість голосів), по-друге, вже після ЄП, питання має знову бути схвалене Радою ЄС, можливо, навіть у письмовому режимі, щоб пришвидшити процес (адже позиція Ради вже офіційно встановлена).
Але головне те, що знято політичні перешкоди на шляху до безвізу і лишилися тільки процедурні.
Та головне, що затримує безвіз – не наша процедура, а "сусідня". Як і очікувалося, Рада ЄС прив’язала скасування віз до запровадження "механізму призупинення", який зараз узгоджується в Брюсселі.
Цей зв’язок не є великою новиною. Рішення про те, що ЄС не даватиме безвіз жодній країні до розробки такого механізму призупинення, було схвалене ще наприкінці весни. Відтоді і експерти, і політики намагалися переконати європейських лідерів переглянути його, але марно. Ідея полягає в тому, що ЄС має заспокоїти своїх виборців: ми скасовуємо візи, але лишаємо моніторинг за міграцією.
В разі, якщо потік біженців або порушників безвізових правил (приміром, кількість нелегальних працівників) зросте в рази і триматиметься високим протягом тривалого періоду (очікується, що буде встановлений ліміт у три місяці), ЄС отримає право запустити процедуру призупинення безвізу. Причому автоматизму не буде, тут також знадобиться політичне рішення.
Як надовго затягнеться узгодження даного механізму (і, відповідно, запуск українського безвізу)?
Чіткої відповіді не має ніхто, але йдеться про відносно короткий період. Оптимісти прогнозують, що переговори щодо нього закінчаться цього року, песимісти – що затягнуться на початок наступного. Очікувань, що це забере тривалий час, у Брюсселі немає. Взагалі.
Називати конкретну дату скасування віз було б безвідповідально.
Але можна з впевненістю сказати: у 2016 році безвізовий режим на практиці не запрацює,
хай що вам обіцяють посадовці.
Навіть якщо ЄС надшвидко домовиться про механізм призупинення, навіть якщо вже в середині грудня його проведуть через Європарламент (що є, до слова, досить малоймовірним), а наприкінці місяця рішення затвердять в Раді ЄС – навіть за цього сценарію практичне скасування віз відбудеться лише в середині січня.
Повторімося, цей сценарій є не надто імовірним. Швидше, варто говорити про оптимістичні прогнози запуску безвізу десь у лютому. А песимістичні – на кілька місяців пізніше. Від нас, тобто від України, цей процес тепер не залежить.
"То яка різниця, коли скасують – все одно до 2020 року чекати"
Така думка чомусь поширена в соцмережах, хоча вона ґрунтується на відвертій плутанині.
Так співпало, що за день до рішення щодо українського безвізу в Брюсселі було оприлюднено ще одну "безвізову ініціативу". Йдеться про новий порядок в’їзду до Шенгену громадян безвізових країн – після 2020 року буде запроваджено реєстрацію подорожуючих (детально – в статті "5 євро за безвіз: чому система дозволів на в’їзд в ЄС не стане "зрадою" для України").
Але з нашим безвізом це жодним чином не пов’язано! І тим більше – нова ініціатива не може його відтермінувати.
До запровадження нової системи (тобто до 2020 року, а може й довше) всі країни, громадяни яких мають безвізовий режим, і українці в тому числі, подорожуватимуть до Європейського Союзу за нині діючими правилами, тобто без реєстрації. Лише з паспортом, квитком та – якщо в цьому є потреба – із бронюванням готелю.
До слова, про порядок в’їзду до ЄС після того, як запрацює безвіз.
Це – ще одна тема, оповита міфами.
Хтось активно просуває думку про те, що, мовляв, на кордон доведеться везти "той самий пакет документів, що нині – в консульство". Коментарі про це часто з’являються під статтями та новинами про безвізовий режим, і читачі активно "підхоплюють зраду".
Хоча насправді ця думка не має жодних підстав.
Так, прикордонник матиме право не пустити в ЄС безвізового подорожуючого – так само, як зараз він має право не пустити того, хто має візу. Але жодного "консульського пакету документів" на кордон везти не потрібно. А практика інших держав свідчить, що зворотнього квитка зазвичай достатньо.
Детальніше про це – в публікації "Безвізовий режим: факти і стереотипи про нові правила перетину кордону", а також у статті про досвід інших країн "Готуємося до безвізового режиму. Як це працює в Молдові й Боснії".
Безвіз – це не "про 35 євро"
На "Європейській правді", так само, як і на інших українських інтернет-ресурсах, є чимало коментарів з Росії.
Новини про безвіз привертають особливу увагу з їхнього боку. Головні тези:
- українцям просто шкода 35 євро;
- всі одно безвізовий режим нікому не потрібний, грошей немає;
- Україна наухвалювала купу всього, що просив ЄС, аби зекономити копійки на візах.
Звичайно ж, скасування короткотермінових віз – це не просто економія 35 євро. Чи навіть більших сум, якщо йдеться про збір сервісного центру. Це – питання гідності. Це – питання часу.
Зрештою, автор даного тексту буде неймовірно радий, якщо припиниться практика, коли консульства окремих країн, керуючись внутрішніми, не завжди логічними інструкціями, по суті, заохочують заявників подавати фальсифіковані документи. 
І це не жарт – зокрема, вже згадане консульство Бельгії, яке здавна має недобру славу в експертних колах, вимагає від журналістів, які претендують на п’ятирічну візу, надати докази того, що цей заявник "працюватиме на даному місці роботи ще 5 років". І байдуже, що такі документи апріорі є, якщо висловлюватися дипломатично, "не зовсім чесними". І байдуже, що це створює штучні перепони виконанню угоди про візове спрощення. І байдуже, що це не сприяє іміджу тих європейських країн, які висувають подібні вимоги.
За продовження візового режиму – хай яким ліберальним він буде – непорозуміння є неуникними, питання лише в їх частоті.
І тому безвіз стане справді довгоочікуваним кроком.
Не забуваймо і про прямі позитивні наслідки. І для бізнесу, і для подорожуючих, і для тих, хто має родичів у ЄС. І для європейських лоукост-авіакомпаній, яких зупиняє не лише відсутність "відкритого неба", але й те, що квиток не можна купити "просто так", на завтра.
Але найголовніше – інше.
Боротьба за безвізовий режим дозволила Україні провести реформи, які без того ще довго лишалися б нереалізованими. Це і антикорупційне законодавство, і комплекс законів про спецконфіскацію, і антидискримінація, і чимало іншого. Згадаймо хоча б про електронне декларування, яке, без сумніву, відкрило новий етап і впливатиме на країну та на її шлях ще не один рік.
Так, ці зміни невигідні Москві, яка прагне зупинити прогрес нашої держави, і тому критичні коментарі звідти не дивують. Але вони точно потрібні нам.
І навіть лише через проведені реформи варто дякувати тим, хто так активно проштовхував безвізовий режим. І зміни в державі – разом із ним.
