Про село Гуняди на Берегівщині, яке лежить трохи в стороні від куща значно більших Мочоли, Гечі та Чоми, неподалік угорського кордону, українська «Вікіпедія» інформує вкрай скупо – «засноване в 1977 р., населення - 325».
Що лише підтверджує два факти: перший - не треба сліпо довіряти цій живій, але наразі повній недосконалостей світовій інтерактивній енциклопедії, другий – варто по можливості поповнювати цей незкінченний ресурс більш перевіреними фактами, зокрема, матеріялами про рідний край. Насправді хутір Гуняди був заснований в 1927 році, за часів Чехословацької республіки. Тоді на нове місце переселились 24 сім´ї з гірських сіл. Згодом їх стало більше, це були вихідці здебільшого з нинішнього Міжгірського району, а також Хустщини та Тячівщини. Цікаво, що назву хутору чехословацька влада залишила угорську, на честь відомої родини Гуняді, яка володіла навколишніми землями. Набагато пізніше, в радянський час, село хотіли перейменувати на «Прикордонне», та не встигли. За рядянської доби хутір вважався частиною сусіднього села Мочола, а статус окремого села отримав тільки в 1990 р., залишившись і понині в складі Мочолянської сільради.
Одразу ж із утворенням хутору, в 1927 р. в ньому був збудований клуб, який виконує свою функцію й понині.
В 1935 році на хуторі зусиллями громади збудували невеличку дерев´янну православну церкву, яка зберегилася й по сьогодні. Не дуже виразна ззовні, вона тим не менш є цікавою історичною пам´яткою, адже виконана в нетиповому для регіону Берег (чи то Берегівщині) стилі, притаманному гірському Закарпаттю.
А поруч із церквою розташований ще один цікавий архітектурний об´єкт. На будинку оригінальної форми написано – «Державна школа». Людина, що побачить такий напис, може спитати – невже державний статус треба особливо підкреслювати, наче в цьому маленькому селі є ще й приватні школи? Виявляється, напис цей – історичний, і зберігся з моменту заснування - 1932 року. 80 років тому, «за чехів», виникла ця маленька школа, і попри регулярну загрозу закриття, продовжує функціонувати. В цьому навчальному закладі всього два учбові класи, а вчиться тут 11 дітей з 1 по 4 клас. Опалення – грубками. Туалет із вигрібною ямою збудований окремо від навчальних приміщень, але дбайливо з´єднаний з ними дерев´янним коридором, аби взимку діти не мерзли, коли йшли «до вітру». (А в наших сучасних школах й досі нерідко «зручності» надворі, і нікого не хвилює дитячий комфорт). Частина школи була зпланована під житло для тоді єдиного вчителя. Нині там живе одна с гунядівських родин.
Як складеться доля цієї міні-школи з давньою історією та рідкісною архітектурною формою (пам´ятка недовгої, але плідної для Закарпаття чехословацької доби), гадати важко. Сьогодні в державі оголошений курс на оптимізацію сільських шкіл, і – попри антипатії до сучасної влади – слід визнати, що часом це доцільно. Вигідніше возити дітей авобусами до централізованих шкіл, аніж розпорошувати кошти та сили по дрібних. Але це в теорії, а на практиці маємо жахливі дороги та гостру нестачу автобусного сполучення, від якого давно страждають і мешканці Гунядів, і більшості інших сіл Закарпаття. І проблема ця роками не рушить з місця, попри хвалебні оди самим собі про «покращення життя вже сьогодні».
