Нещодавно глава МВС України Віталій Захарченко виступив з ініціативою "відрегулювати" можливість доступу до інформації в Інтернеті.
Він вважає, що в Мережі "дуже багато різної інформації, до якої частина населення, наприклад підлітки, взагалі не повинні мати можливості доступу".
Зі слів очільника української міліції, організатори теракту в Дніпропетровську саме з Інтернету взяли інформацію про те, як змайструвати вибухівку. На його думку, якби не всесвітня павутина, то дніпропетровські терористи ніяким іншим чином не здобули б таких знань. А отже, міністр пропонує на законодавчому рівні врегулювати доступ до Інтернету.
Ми з'ясовували, чи справді потрібно обмежувати доступ у світове "павутиння", та яким чином це потрібно робити.
Під прицілом – насильство та порнографія
З появою Інтернету світ став рухатися швидше. За пошуком якихось наукових довідок тепер не потрібно йти до бібліотеки та переривати стоси підручників. Варто лише "забити" слово у пошуковик Google, і відповідь вже готова. У зв'язку із цим серед користувачів Інтернету виник навіть термін "гуглити".
Інтернет випередив навіть телебачення, бо найгарячіші, найсвіжіші новини з'являються спочатку на сторінках сайтів, а вже потім виходять у випусках теленовин.
Особливо вдячні Інтернету самотні люди: тепер вони, не виходячи з дому, можуть дивитися кіно, концерти, грати у преферанс або шахи із віртуальним партнером. Їжа та необхідні речі самі приїдуть додому, варто лише зробити замовлення на відповідному сайті. Домосіди, лежачи на дивані, тепер можуть заробляти або програвати гроші. А можуть навіть знайомитися і закохуватися.
Але не буває діжки меду без ложки дьогтю. У всесвітній павутині є сайти з порнографією, у тому числі й дитячою, через Інтернет можна у анонімних продавців придбати зброю або наркотики. Тож, можливо, саме заборона доступу до "небажаних" ресурсів, яку запропонував міністр, допоможе очистити контент.
Ми провели власне нерепрезентативне дослідження серед користувачів соціальної мережі Facebook, у якому запитав, до якої інформації в Інтернеті варто обмежити доступ. Найбільше "юзери" соцмережі пропонували заборонити демонстрацію сцен жорсткості та насильства. Вдвічі менше противників порнографії, та приблизно стільки ж хотіли б заборонити доступ до інформації про те, як зробити бомбу.
Також, на думку деяких користувачів Facebook, потрібно обмежити доступ до інформації про сталіністів, "покращувачів життя" та комуністів. І лише дехто відповів, що з такими обмеженнями ми скотимося до рівня Північної Кореї.
Закривати чи ні?
Тим часом на локальному рівні такі обмеження вже існують. Зокрема, в офісах деяких компаній блокується доступ до ресурсів, які не пов'язані безпосередньо з роботою – різні форуми, особиста пошта, розважальні сайти та сервіси.
Є ще одна категорія "юзерів", свідомість яких не готова сприймати все, що є у всесвітній Мережі. Це діти. Про обмеження до забороненого для них контенту дбають батьки та вчителі. І з Інтернету з легкістю можна дізнатися, за допомогою яких програм можна обмежити доступ до небажаної інформації.
Так само, як користувачі Facebook, розійшлися у думці про те, чи варто застосовувати заборону на державному рівні, і опитані ТСН.ua експерти. Наприклад народний депутат із НУНС Геннадій Москаль певен, що обмеження потрібне.
"Віталій Захарченко повинен був виступити з такою ініціативою давно - у нього є відповідні повноваження як у члена Кабінету міністрів. Адже від цього залежить безпека наших громадян, дітей. Та й чому тільки дітей? Що, перед входом в Інтернет ми будемо засовувати в комп'ютер свідоцтво про народження? Не потрібно поділу за віком, заборона на нелегальну інформацію повинна діяти для всіх", - переконаний нардеп.
А от Вікторія Сюмар, директор Інституту масової інформації, говорить протилежне: "У всьому світі доступ до Інтернету – це справа, власне, самих Інтернет видань, тобто саморегулювання".
Сюмар вважає, що будь-які спроби держави втрутитися в обмеження якогось контенту в Інтернеті, як правило, дають більше проблем, аніж позитиву. "Обмежуючи щось одне, ніби негативне явище, завжди є спокуса обмежити зовсім інше, - аргументує вона. - Тому до регулювання Інтернету треба підходити дуже обережно, ініціативи мають бути дуже добре проговорені і узгоджені саме з інтернет-спільнотою".
На думку Вікторії Сюмар, будь-які ініціативи під такими гаслами, які йдуть згори, від влади, дають серйозну підозру щодо існування мотивацій, зокрема, відносно того контенту, який невигідний владі.
"Тому я би закликала уряд перед тим, як робити якісь кроки у цьому напрямку, провести дуже серйозну роботу з поясненням причин, з обговоренням і вивченням досвіду і обов'язково із втягненням у це інтернет-спільноти, і стимулюванням саморегулювання саме інтернет-спільноти, а не якихось державних механізмів", - говорить фахівець.
Інтернету потрібен закон
З точки зору закону та Конституції, в Україні передбачений вільний доступ до інформації, наголошує медіа-юрист Клим Братковський.
"Кожен має право висловлювати свої думки будь-якими способами. Безумовно, у межах закону", - вважає експерт.
Український Інтернет, на думку експерта, дійсно потребує відповідного законодавства. "Наприклад, такого законодавства, яке б, як у Росії, вело боротьбу з екстремізмом; де є визначення цьому поняттю, а отже забороні підлягає усе, що має риси екстремізму, - говорить Братковський, але зразу ж застерігає, - є вже такий законопроект Вадима Колесніченка, скопійований у значній мірі з російського, однак він несе певні загрози".
У першу чергу виникають питання щодо експертизи: не визначена методологія, що таке екстремізм. Суб'єктивна експертиза може визнати, як наприклад, у Росії, екстремістською книжку про ОУН-УПА, і заборонити свободу висловлювання власної думки на певні речі.
"Так що в будь-якому випадку повинно бути законодавче підґрунтя. А закривати або забороняти сайти тільки тому, що вони вважаються шкідливими, немає підстав. Конкретно, якщо розповсюджується порнографія, заклики до повалення влади, то так, це протизаконно. Але більш широкого тлумачення в нас немає", - коментує юрист.
На даний час в Україні дійсно не існує жодного закону, який би говорив, що сайти повинні певним чином реєструватися, а також не визначений правовий статус інтернет-сайтів.
От, скажімо, у Росії, якщо на сайт "заходить" у день більш як 3 тисячі відвідувачів, він повинен реєструватися як електронний засіб масової інформації. В нас такої вимоги поки що немає.
Що ж стосується літератури про те, як виготовити бомбу в домашніх умовах, про яку говорив Захарченко, то, на думку Братковського, ця література є в загальному доступі на "сайтах-файлообмінниках", але підстав забороняти її на сьогодні немає через відсутність правової бази.
Тому логічним виглядає, що повинен існувати якийсь спеціальний закон, і такі заяви врешті решт повинні вилитися у якісь законодавчі ініціативи.
