Мешканці реабілітаційного центру для бурих ведмедів «Синевир» не поспішають вкладатися спати на зиму, але частина тварин уже мляві й вимощують собі барлоги.
У їх розпорядженні 12 гектарів землі та лісу. Тепер тут живе 6 клишоногих. Вони всі різні, з різних регіонів і їх долі склалися теж по-різному. Але всі вони щасливчики, їх вдалося врятувати від жорстокості людей.
Центр реабілітації для бурих ведмедів «Синевир» на Міжгірщині діє уже рік. На час відкриття тут мешкало двоє ведмедів, тепер під опікою спеціалістів шестеро бурих. Вони не надто товаришують один з одним, але це справа звички і часу.
Перші мешканці – шестирічний Дюрі та чотирирічна Бубочка мають найближчі стосунки: вони виходять разом на прогулянку і не бояться один одного. Найстарша мешканка – ведмедиця Іра, їй вже тридцять, геть не рада товариству і не контактує з жодним із родичів.
Десятирічному Бені пощастило найменше: його в одному із зоопарків Вінничини примушували танцювати, але аби тварина раптом не зірвала виступ і не лінувалася гуцати – під нього підкладали розпечене вугілля. Відтак іншого виходу у тварини не було – швидко і високо підіймав лапи, а люди щиро плескали і не знали всього секрету жорстоких танців. Тепер Беня ще не полишив цю звичку і спеціалісти часто помічають, як ведмідь, згадуючи старі недобрі часи, пританцьовує у вольєрі. Привезли його сюди худого, всього у шрамах і змученого голодом, вже за чотири місяці ведмідь адаптувався, набрав ваги і виглядає справжнім красенем. Люди, які його сюди привозили зараз не вірять, що це Беня, думають підмінили, але в притулку кажуть, що таким він став від справного раціону, свіжого повітря та безтурботного життя.
А ще тут є шестирічна Роза та чотирирічний Потап. Кожен з них в день з′їдає до 18 кілограмів харчу. У раціоні: овочі, фрукти, хліб та риба. Іноді ведмедям дають і м'ясо, ще рідше – мед. Співробітник центру пан Михайло з посмішкою розповідає, що те, що ведмеді обожнюють мед – це трохи перебільшення. Вони просто люблять висококалорійну їжу, особливо солодощі. Але ними частувати тварин не варто, принаймні часто, бо потім проблем з зубами не оберешся, каже чоловік.
За здоров′ям клишоногих стежать професійні ветеринари. Сьогодні в центрі працює 12 фахівців. Всі вони пройшли спеціальне навчання. До ведмедів звикають досить швидко, кажуть, аби вивчити повадки та поведінку тварини, їм достатньо місяць-півтори. Однак вони знають точно – тварини скривджені психологічно і вилікувати їх у цьому плані навряд можливо. Тим не менше мета центру залишається незмінною – повернути ведмедів до дикої природи. Для цього центр і розташували в цьому краї. Тут ведмеді максимально наближені до природних умов існування. От тільки вони не всі знають, як це буди справжнім ведмедем. Вони боязко вивчають ліс, нові запахи, кору дерев та смолу з сосни. Те, що для звичного ведмедя норма – для них новинка. Поки на прогулянки в ліс виходять тільки Дюрі і Бубочка, всі інші порпаються у вольєрах.
На території центру є штучні озера та барлоги. Ведмеді не поспішають впадати у сплячку, можливо частина з них і не знає що це таке. Адже у цирку чи ще десь в неволі, не було такого поняття. Тим не менше працівники «Синевиру» помічають: ведмеді ближче до зими стають млявими та малорухливими, деякі таки вмощуються в барлозі, однак не надовго.
Нагадаємо, що на спорудження центру витратили майже два з половиною мільйони гривень, зараз центр теж діє за кошти держави та за підтримки спонсорів і громадських організацій. Загалом центр може вмістити до 30 косолапих. Наповнити його – не проблема.
Однак спеціалісти не ставлять собі це за мету. Беруть тварин під опіку тільки якщо ведмідь справді у критичному стані, якщо можна передати тварину в «добрі руки» – зроблять радше так. В неволі тварини можуть прожити до 50 років. В дикій природі ця цифра менша майже вдвічі.
Спеціалісти були б раді, якби цифра їх мешканців не збільшувалась, а люди не бралися б калічити чужі долі, навіть коли це доля великого, могутнього ведмедя, чия жорстокість в рази менша, ніж жорстокість людини.
