Певно, кожен закарпатець знає про селище міського типу Батьово на Берегівщині. Адже це вузлова станція, на якій зустрічаються та розходяться поїзди в основні напрями Закарпаття (не випадково за радянській часів селище перейменували у Вузлове).
Втім, приємних вражень це поселення мало кому залишає. Нині про це можна дізнатись з записів у блогах мандрівників, які подорожували нашим краєм та були вимушені чекати пересадки по кілька годин – і цей час витрачали, досліджуючи місце свого перебування.
Колись, будучи студентом, я сам дослідив Батьово як ніяке інше село чи селище Закарпаття, адже в ранні 1990-ті сполучення було взагалі жахливим, і на шляху від Берегова до Ужгорода незчисленну кількість разів доводилось зависати на вузловій станції на три, а то й більше, години. Через багато років я вирішив дослідити, чи дійсно Батьово таке сіре та нецікаве, як про нього зазвичай згадують? І чи є в ньому щось, окрім славетної залізничної станції?
Як ніяк, це селище має давню історію, а не веде її з часів появи потужного залізничного вузла, як хтось думає. Люди почали селитися в цих місцях кілька тисячоліть тому. Археологи знайшли в околицях Батьова рештки трьох поселень: одне — епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і два — перших століть нашої ери. Перші згадки про Батьово виявлені в письмових джерелах 1205 року. Щодо назви, то є припущення, начебто в цих місцях відпочивав хан Батий із військом під час свого чергового походу, хоча є і інші, прозаїчніші версії.
Більше шести століть невеличким селом, заснованим пастухами та обробниками дерева, володіла сім’я Лоняї (офіційно з 1285 року до початку «чехословацької доби» 1920 р.). Найзначущою подією для Батьова (угорськ. – Батьу) стало будівництво наприкінці 19-го ст. біля села залізниці, яка стала «містоутворюючим» підприємством за радянських часів.
Саме «місто-», адже невеличкий, в 3000 осіб, населений пункт в 1971 році отримав статус селища міського типу, із перспективою перетворення в місто, втричі більшого по кількості мешканців, здебільшого зайнятих в залізничній сфері. В селищі було зведено невеличкий мікрорайон з 5-поверхівками, планувались створення розважального центру та ріст урбанізації. Та планам не сталося реалізуватись, і сьогодні Батьово по суті своїй залишилось селом, доволі депресивним…
І все ж кілька цікавинок, принаймні архітектурних, в ньому є. Насамперед, йдеться про палац родини Лоняї, який був збудований ще у 18 столітті. Про його тодішній вигляд можна судити хіба з нечисленних світлин, сьогодні ж дворянське походження будівлі видає хіба що алея дерев, що залишилась від парку.
Колишній палац, після численних перебудов, важко впізнати в Закарпатському обласному притулку для дітей та підлітків, яких знаходять на вулиці, втікачів з дому тощо. Саме в такому статусі існує колишній палац вже 12-ий рік. За радянських часів в ньому містився санаторій. В 1944 році він слугував місцем збору угорців з навколишніх сіл, яких депортували в трудові табори на так звані «маленькі роботи».
З прочитаного заздалегідь (а написано про Батьово, прямо скажемо, небагато) зацікавила така інформація – начебто тут збереглася школа, заснована ще в 1785 році. Оце була б знахідка! Адже таких старовинних шкіл, певно, немає ніде в Закарпатті. Втім, якби не наводка інтернету (в одній з статей угорською мовою була вказана конкретна адреса), то відшукати ту школу було б неможливо. Бо наразі це звичайний з виду приватний будинок, розташований неподалік церкви. Вочевидь, це була церковна школа. Аби переконатись, що це й є стародавній освітній заклад, перепитали у прохожої пані. «Так, сюди мій дідо ходив» - запевнила вона.
Реформатська церква, при якій була ця школа – традиційного виду храм, збудований в 1910 року замість згорілого перед іншого.
В надії отримати більше інформації про видатні батьовські міста звернувся я до селищної ради. Голова селища допомогла. По-перше, цікавою є будівля самої сільради – збудована за чехословацької влади в 1935 році, для таких саме цілей – сільської управи. Неподалік сільради була ще й жандармерія, але перебудована вона до повної втрати автентичності.
По-друге, виявилося, що в Батьові існує такий собі музей народного побуту на громадських засадах. Заснували його 22 місцеві пенсіонерки в 2006 р. В приміщенні місцевої бібліотеки (яка, в свою чергу, розмістилися в старовинній сільській хатині) для них була виділена частина.
Невтомні літні панянки принесли до трьох бібліотечних кімнаток наявний традиційний угорський одяг, посуд, інструменти, додали світлин – і з’явився затишний міні-музей. Про який, виявляється, неодноразово писала преса, і закарпатська, і угорська – про що свідчить підборка газетних статей в «парадній». Ну, приєднаємось і ми – похвальна справа, робити щось корисне для депресивного селища, якось фарбувати його сіру буденність. Пенсіонерки не лише опікуються клубом, а ще й співають, і навіть їздять із «гастролями» по різних культурних заходах по області.
На виїзді з Батьова, неподалік від парку із притулком-палацем, помічаю ще одну дивну архітектурну споруду. Колись, як мінімум за чехословацької доби, це було складське приміщення, а нині хтось невідомий без жодних дозволів прихватизував його та «апгрейдив», перетворивши на щось фортецеподібне. І, начебто, продає…
Враховуючи той факт, що потужний залізничний термінал в околицях Батьова потроху здає свої позиції, селище це втрачає свій прото-міський статус і поступово повертається до первинного стану села, віддаленого від райцентру, із примарними надіями на краще майбутнє.
