Так вже сталося, що три роки тому двоюрідний брат кольчинця Олександра Шпеника Іван познайомився з дівчиною з Донбасу. Росіянка за національністю припала до душі закарпатцю, й він вирішив виїхати до неї у місто Слов’янськ.
Робота у чоловіка там була, отож і молода родина жила в мирі й злагоді. Так тривало понад два роки, аж поки в Києві не з’явився відомий на весь світ Майдан. Перші тривоги люди відчули тут, коли тодішня влада почала збирати мітингувальників на горезвісні антимайдани, котрі неодноразово проводилися у Маріїнському парку столиці. Саме тоді у місті стали активізовуватися проросійські сили, котрі й виступають нині за приєднання Донеччини до Росії. Численні емісари із сусідньої держави, так звані ідеологічні туристи, всім і вся розповідали, що нова українська влада нелегітимна, її потрібно усунути, бо занапастить російськомовний Донбас. А ще, що вони ставленики американців та європейців, а єдине, що ще може врятувати Схід, так це, мовляв, федералізація, бо на Заході України ніхто нічого не робить, усі вони тільки на Майдані стоять, а ви їх годуєте.
Тут варто зауважити, що такі отруйні зерна, впавши у сприятливий грунт, дуже скоро проросли й встигли глибоко вкоренитися. Цьому неабияк посприяла й російська пропаганда у ЗМІ. Телеканали «ГРТ» та «Росія-24» навперебій називали столичний Майдан збіговиськом фашистів, вдавалися в історичні порівняння, мовляв, галичани – це вам не мирні росіяни і не українці, а нащадки войовничо налаштованого Данила Галицького, котрий уже тоді воду каламутив і виступав проти центрального київського князя.
А на початку квітня закарпатець помітив «зелених чоловічків» на центральних вулицях міста. Він дуже здивувався, як це вони так вільно пересуваються із зброєю в руках і нікому до них немає діла. Того ж дня пополудні зчинилася стрілянина у центрі, а надвечір міськвідділ міліції був уже в облозі терористів. Скоро під їхнім контролем опинився і міськвиконком. Самопроголошений мер В’ячеслав Пономарьов оголосив комендантську годину. Так триває уже не один день і навіть не один тиждень. «Зелені чоловічки» настільки знахабніли, що поводяться тут як повноправні господарі. Вони всіляко залякують і тероризують місцеве населення, серед білого дня зчиняють стрілянину з будь-якого приводу.
Та є в Слов’янську й справжні патріоти України, котрі не бояться висловитися проти федеративного устрою держави та проти загарбницьких планів Росії. І їх просто вбивають, знищують на виду у всіх, залякуючи в такий спосіб інших патріотично налаштованих містян. За словами закарпатця, в один із днів минулого тижня біля однієї з багатоповерхівок центральної частини міста зустрілися четверо чоловіків-українців. Двоє з них мали необережність привітатися гаслом «Слава Україні!». За це всі поплатилися життям. Інші двоє відповісти «Героям слава!» вже не встигли, бо пролунала автоматна черга й усі четверо замертво попадали на землю. Виявляється, поруч знаходилися «зелені чоловічки», це були головорізи-чеченці, терористи, які вільно почуваються зараз на нашій землі. Це відбувається в той час, коли росіяни трублять на весь світ, що жодних їхніх формувань на сході України немає. Побачивши таке на власні очі, наш земляк страшенно перелякався. Тільки тепер страх за себе та за родину спонукав його робити щось задля власної безпеки, адже багато хто знає, що він «западенець», «бандерівець». Того ж дня закарпатець зателефонував двоюрідному брату з Кольчина й повідомив, що тікає з Донбасу на Закарпаття. Тож у нас тепер з’явився ще один вид біженців.
У розмові з кольчинським братом Олександром Іван зауважив: «Я навіть не уявляв собі, що війна може бути такою страшною й жорстокою». А ще зазначив, що такий жах, який стався на його очах, робиться в місті повсюдно, де ходять ці бандити. Вони відбирають автотранспорт у їхніх власників, гроші та особисті речі затриманих ними журналістів, мародерствують. Наші телеканали не мають можливості знімати на камеру й висвітлювати такі непоодинокі випадки, тому люди не знають того всього, що відбувається зараз у цьому невеликому донецькому місті.
Віталій Пумпинець, газета "Новини Закарпаття"
