Невтішні результати української олімпійської збірної (яка в медальному заліку XXIII Зимових Олімпійських ігор в Південній Кореї фінішувала на 21-му місці, розділивши його з Угорщиною; в активі команди всього одна золота нагорода, яку в змаганнях з лижної акробатики завоював миколаївський фрістайлист Олександр Абраменко) примусила спортивних оглядачів знов виправдовуватись, мовляв, ми – не зимова країна.
Хоча географічно та кліматично ми й геть не Африка, і такий аргумент явно слабкий. Адже зрозуміло, що причини в іншому – це загальний занепад економіки, і розвал фізкультурної та спортивної підготовки населення як його наслідок. На такому тлі особливо сумно виглядають реалії учбово-спортивної бази «Закарпаття» у Берегові, яка колись була потужним елементом в системі підготовки олімпійців, а нині поступово перетворюється на виключно рекреаційний комплекс із присмаком постійних скандалів навколо його власників.
І лише зі старих газетних дописів, які ще живі в архівах інтернету, можна дізнатися про плани, яким не сталося бути реалізованими: «Рішенням Кабміну спортбаза стане тренувальним майданчиком для спортсменів, що готуватимуться до зимової Олімпіади-2020. Це – честь для всього колективу, міста та й району» (так писала берегівська преса в не такому вже й далекому 2011 році).
Справедливості заради треба відмітити, що база й сьогодні регулярно стає місцем міжнародних змагань, насамперед, з греко-римської боротьби. Так, наприкінці листопаду 2017 вона прийняла 47-ий традиційний міжнародний турнір з греко-римської боротьби "Спорт без кордонів". Причому переможцями турніру стала команда Берегівського району, яку тренують Ігор Карімов та Шандор Чуха.
На ці змагання приїздять не лише борці з інших регіонів України, а й іноземні гості з Угорщини, Сербії, Хорватії, Чехії, Словаччини, Румунії.
Однак варто згадати, що база славилася не лише греко-римською боротьбою. Учбово-спортивна база «Закарпаття» ЦС ДСО «Колос» була створена в 1966 році, в 1975-му тут була організована «Спортивна школи молоді», в першу п’ятирічку діяльності якої спортом вже займалося 52 групи, за напрямками «гандбол», «спортивна гімнастика», «класична боротьба», «плавання» та «кульова стрільба» (з малокаліберних гвинтівок).
З часом спортивна база, куди регулярно приїздили на тренування навіть збірні СРСP (зокрема, з легкої атлетики, гандболу, плавання тощо, тренувались тут і футболісти київського «Динамо») підготувала тисячі спортсменів-розрядників, а також низку майстрів спорту СРСP та міжнародного класу, призерів світових чемпіонатів та Олімпійських ігор.
Чималий внесок робила спортбаза й в розвиток зимових видів спорту. Берегівчани ще не забули, що при відкритому басейні діяла вишка-трамплін із спеціальним покриттям, з якої на «повітряну подушку» у воду стрибали фрістайлери. Встановили її в 1993 році, і відтак тут тренувалися і початківці, і спортсмени з олімпійської збірної з фрістайлу. Відвідувачі-початківці зізнавалися, що стрибати на воду, як не дивно, дискомфортніше, ніж на сніг – та тим не менш, можливості тренування розтягувалися на цілий рік.
Але в березні 2012 року 12-метровий трамплін був демонтований, оскільки його визнали аварійним. Вишка пішла на брухт та для господарських потреб спорткомплексу. Це була одна з двох таких споруд для фрістайлу на всю Україну. Друга, у портовому місті Миколаєві, іржавіє та занепадає з 2015 року.
Не менш сумна доля спіткала і стрілецький тир, який нині перебуває у жалюгідному стані. Частина його вікон «зашита», в інші ж можна зазирнути через іржаві решітки та побачити, що коїться всередині – а там панує розруха та вологість.
Нові генерації берегівчан вже й не здогадуються, що до кінця 1980-х тут діяла стрілецька секція та платний тир. Причому стріляли тут не з «воздушок», а з малокаліберних гвинтівок та пістолетів. Тир поділявся на дві частини, зліва від сходів – зал на 25 метрів, справа – на 50. У вільний від занять час сюди можна було прийти стороннім відвідувачам, і навіть дітям. Під суворим наглядом тренерів їм видавалася зброя, патрони коштували по 10 копійок штука (доволі дорого по тих часах, як для дітей), стрільба велася по спортивних мішенях. Відвідувачі стрілецької секції могли настрілятися безкоштовно та досхочу.
Однак основну частину часу в заняттях займала не стрільба, а загальна фізична підготовка – адже учнів вчили стріляти не лише з положень «лежачи» та «з коліна», а й стоячи, та тримаючи в руках більш ніж 5-кілограмову гвинтівку. Коли в самому кінці 1980-х років в СРСP спалахнули безлади на національному ґрунті (події в Нагорному Карабаху тощо), то керівництвом країни було вирішено забрати збройні арсенали з тирів, і таким чином історія тиру при спортбазі «Закарпаття» зупинилася.
На жаль, продовження вона не отримала й по сьогодні, хоча заняття з практичної стрільби знадобилися б і учням на уроках відродженого військово-патріотичного виховання, і потенційним спортсменам-стрілкам, і просто бажаючим потренуватися.
Не менш сумна доля й в асфальтованої доріжки, яка йде від спортбази вздовж Верке, а тоді витягнутим еліпсом охоплює величезне порожнє поле. Зараз по ній бігають поодинокі фізкультурники, деколи прогулюються мами з колясками. І вже мало хто згадає, що це був спортивний об’єкт для тренування лижників. Тільки бігали по ній не на звичайних лижах, а на роликових. Цей вид спортінвентарю вигадали в 1930-х роках, до 1970-х вони використовувалися як допоміжні в тренуваннях звичайних лижників у літній період, а з початку 1970-х біг на роликових лижах став окремим видом спорту.
Наприкінці 1980-х, будучи учнями тоді цвітучої школи (див. Колишня ЗОШ № 2 в Берегові: «Аpocalypse now»), ми не раз бачили, як більш ніж кілометровою доріжкою бігають спортсменки на колісчатих лижах. Нині на доріжці вже не знайдеш поміток «Старт» та «Фініш» - за три десятиліття зникли не лише написи фарбою, а й подекуди навіть асфальт стерся. І тільки дві пари футбольних воріт, встановлених на пустому полі місцевими мешканцями, служать живим доказом, що спортивний дух в цій місцевості ще не зник.
