Головна проблема полягає у відсутності фінансування надважливої для Закарпаття Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса, розповів у флеш-інтерв’ю Mukachevo.net начальник басейного управління водних ресурсів р. Тиса Володимир Чіпак.
– В якому зараз стані протипаводкова інфраструктура гірських районів Закарпаття, які найбільше постраждали від підтоплення цими вихідними?
– На Закарпатті є протипаводкові споруди різних років. Є ще ті, яким по 60-70 років, а у Хустському районі є споруди часів Австро-Угорщини. На Тячівщині є дамби, які будувались за радянських часів для захисту сільськогосподарських угідь. І навколо цих дамб розростались села. Але ніхто тоді не зважав на те, що висота дамб для сільськогосподарських угідь і для населених пунктів різна, тому у 2001 році ці дамби перелили, бо не були розраховані на таке. Після повені 2001 року частина дамб була реконструйована, а частина залишилась.
Така ж ситуація і з берегоукріпленнями. Частково вони є на Тячівщині по річці Теребля - вони побудовані там, де є загроза. Є серед них такі, що зведені у 60-х роках. Але ж у них є певний термін експлуатації, дріт з часом ржавіє. От і доходимо до того, що потрібно постійно виділяти на це кошти, однак останнім часом це не робиться.
– Чи будувались останніми роками протипаводкові об’єкти на Тячівщині та Рахівщині? Скільки коштів на це виділялось по Програмі?
– Тячівщина і Рахівщина є одними з найбільших районів в Україні по кількості населення, площі і в цих районах суцільно йдуть ріки. За всі роки по Програмі 30% від річного фінансування області йшло на Тячівський район і там побудовано не мало. За період з 2002 року там виконано робіт на 204 мільйони гривень - побудовано 33 кілометри дамб, 29 кілометрів берегоукріплень. Але всього на території цього району дамб десь до 100 км. Те, що 33 кілометри побудовано - це не ті, які пошкоджено паводком 1998 і 2002 року. Ми не вийшли зі стадії ліквідації наслідків цих повеней ні по показникам, ні по грошам.
Останнього паводку на Тячівщині прорвало десь 300 метрів дамб. Якщо сьогодні підняли шум за декілька підтоплених будинків, то давайте згадаємо паводок 2001 року. Сьогодні ми не говоримо про Хуст, Виноградів, Великий Бичків, які були затоплені у 2001-ому. Не можна 3 роки поспіль не виділяти ні копійки на будівництво і проектування, не можна.
– На скільки відсотків протипаводкова програма була профінансована з бюджету і який зараз борг?
– Програма почала діяти після прийняття Урядом у 2002 році. Її перша вартість була 1 млрд 400 млн грн , з яких всього виділили 46,4 мільйони. У 2006 році прийшли до висновку, що програма застаріла по цінових показниках, ми її перерахували і подали на затвердження у сумі 2,4 мільярди гривень. Станом на сьогодні з них профінансовано 631 мільйон.
З 2012-2013 років виник борг 35 мільйонів, ми призупинили будівництво. Весь цей час ми не будували, а погашали борг. Ще залишилось погасити 2 мільйони.
В цілому по області ми виконали програму на 30%, але те, що не виконали завжди будемо страждати. Залатаємо, до прикладу, в Ганичах - вилізе в іншому місті. Боротись з паводками марна трата, треба захищатись від них.
– Чи вливає спорудження міні-ГЕС на небезпеку паводків на Закарпатті?
– На мою думку, міні-ГЕС ніякого впливу на паводки не мають. Весь світ використовує гідроенергетику і якщо якісно побудувати та контролювати їх роботу, то крім користі вони нічого не дають. Але для цього треба підходити по-європейськи. Так, якщо приватник хоче будувати міні-ГЕС, спеціалісти мають йому дати певні умови, наприклад, визначити компенсаційні заходи щодо збереження риби в річці. Крім того, на території, де діє міні-ГЕС, люди мають отримувати певну пільгу по електроенергії.
– То в чому ж головна причина паводків на Закарпатті?
– 40 % об’єктів, підтоплених цими вихідними, ніяк не пов’язані з річкою. У дворі стоїть вода, а там нема ні труби, ні канави… А воно вже у статистиці. Така ж ситуація там, де гірський потік тече через село. Треба було його просто прочистити. А вони рахують їх до підтоплених.
Все залежить від бажання. Є бажання у керівництва Мукачева почистити річку – вони не постраждали. Думаю, від депутатів, мера, сільського голови залежить бажання щось зробити. У процесі децентралізації на них зваляться гроші, але треба й бути фахово підготовленим і відповідальним, щоб їх правильно використати. Якби зараз ці кошти були в Калинах чи Дубовому, то там би зрозуміли, що треба почистити канави, труби тощо. У Європі громада живе на березі річки і відповідає за стан тієї річки, а не чекає поки Чіпак з Ужгорода почистить річку в Рахові.
Юлія Барабан, Mukachevo.net
