Як зміниться місцеве самоврядування після проведення адмінреформи, журналіст Mukachevo.net вирішив розпитати експерта із питань місцевого самоврядування та децентралізації Володимира Феськова.
Володимир Феськов займається місцевим самоврядуванням з 2009-го року, але активна публічна фаза — це робота з 2017-го року у контексті реформи, яку зараз звикли називати реформу децентралізації.
Роль місцевого самоврядування
Експерт з децентралізації зазначає, що глобально, місцеве самоврядування - це живий організм, в якому постійно щось змінюється, розвивається, шукаються кращі способи взаємодії, змінюється законодавство. Це тривалий процес.
На думку Володимира Феськова, роль місцевого самоврядування повинна значно зрости у визначенні якості життя людини, яка живе у населеному пункті, чи то в маленькому селі, чи в селищі чи в місті. Адже немає значення де ця людина живе. Місцева влада має відповідати за місцеві питання, а не хтось там в районній адміністрації, раді, обласній чи там десь в Києві.
— Ми можемо говорити про те, що ми пройшли тільки перші, ключові етапи реформи. Ми сформували образ майбутнього місцевого самоврядування в Україні. Десь він вийшов вдалим - якщо говоримо про сільські, селищні, міські територіальні об'єднані громади. А десь цей досвід є не вдалим і подекуди необґрунтованим (якщо ми говоримо про субрегіональний рівень - про районні ради). Я є прихильником того, що сьогодні районні ради себе вичерпали. Ну і також ми говоримо про те, як би підвищити рівень якості обласної гілки влади. Ми розуміємо, якщо отримали сильніші об'єднані територіальні громади на місцях, нм потрібно, щоб обласна рада орієнтувалася на них, а не була окремою республікою (як це було досі).
Перебільшене питання створення районів
— На жаль навіть на сьогодні питання розуміння ролі району не є чітко окресленим. Ми чуємо про дві речі - перше це проекція держави, тобто представництво виконавчої влади на місцях і друге - місцеве самоврядування. Що там, що там у нас є ця невизначена їхня роль. Більше того із державною проекцією менше питань. Кажуть "а чому нам втручатись в те, як держава себе бачить на місцях, для чого - нехай це Київ вирішує", — говорить експерт про районування в концепції реформи.
Феськов вважає, що держава вміє себе оптимізувати. Це видно на прикладі ДФС, яка має в Закарпатті тільки 7 своїх представництв замість 13.
— Ну а тепер давайте говорити про те, взагалі які органи комунікують питання реформи. Ми бачимо тільки районні адміністрації - вони за своїм обов'язком повинні здійснювати цю комунікаційну функцію. Вони ближче наближені до адміністрування реформи на місцях і виявились автоматично включеними у цей процес.
— Ми знаємо, що РДА це комунікує, але що ми знаємо про ставлення до цього у прокуратурі, у судах, у поліцій. Зараз у нас є 5 відділів поліції, для чого їм створювати 6 у Рахові? Тобто де ця комунікація? Вона не відбувається. І ту виникає питання, наскільки держава всередині комунікує цю реформу. Наскільки вона готова справді переходити на новий районний рівень.
Володимир Феськов додає, що станом на жовтень минулого року про районні ради говорили, як про абсолютний анархізм. "На наступних виборах районних рад не буде", вони були приречені, але вони змирилися.
— А чому почалися ці розмови? Тому що всім стало очевидно - всі повноваження ми спускаємо максимально на рівень об'єднаних громад, і просто немає чим займатися хлопцям у районі. Більше того, гроші більше не будуть йти транзитом через районний бюджет, а будуть прямі відносини ОТГ з державним бюджетом. Тобто абсолютно все вичерпувалось. І тут зненацька, наче чортик із табакерки з'являється питання районних рад, починається обговорюватись в кулуарах. Ми розуміємо, що ці розмови мають миттєву проекцію на місцях. І очевидно починають говорити про те, що треба зберегти райони (бо якщо ми зберігаємо районну раду, ми зберігаємо політичний орган, платформу, яка може когось представляти, це влада, яка має можливість впливати).
Практичний функціонал районної ради
На думку Феськова, на сьогодні ні експертне середовище, ні Верховна Рада, ні Мінрегіон не може чітко артикулювати, який буде функціонал районних рад, яка їх місія.
— Але якщо говорити про якісь виключні завдання, які не зможе реалізовувати ні об'єднана громада на базовому рівні ні обласна, якщо ми говоримо про унікальні повноваження, їх ніхто не може зрозуміти. В розмовах я часто зустрічаю - професійна загальна середня освіта (грубо кажучи ПТУ). Давайте міркувати - чи дійсно це районний інтерес. Чи дійсно район зацікавлений, щоб був якийсь заклад, який фактично виховує кадри для конкретного об'єкту якоїсь громади. Я думаю, що це інтерес самої громади.
— Тому що, якщо у мене є територія, якщо у мене є достатня кількість робочої сили, але не кваліфікованої - єдине, що залишається зробити її кваліфікованою. Я потенційному інвестору кажу, якщо ти почнеш закладати завод конкретними потужностями, то через 2 роки я почну тобі пропонувати робочу силу. Тобто це інтерес громади в першу чергу.
Експерт вважає, що регіональний розвиток — це повноваження області, яка зацікавлена, щоб сюди приходили інвестиції, великі гіганти.
Також на думку Феськова, транспортне сполучення між об'єднаними громадами може вирішити область, навіть дуже часто громада.
— Невже заради транспорту ми повинні створювати районні ради, які тягнуть ресурси на їхнє функціонування, це при тому, що депутати не отримують зарплати. Грубо кажучи ми говоримо про те, що нам треба відволікти близько 400 мільйонів гривень (по 2 мільйони з чимось на кожну раду) тільки для того, щоб вони існували і займались незрозуміло чим.
Причиною того що залишилися райради, експерт вважає політичні еліти, які почали хапатися за останнє, що вони можуть вхопити - зберегти за собою іще частинку влади, іще район. І тоді почали різні позиції - чому ми хочем зберегти. Важливо, бо у нас гори, важливо бо у нас національні меншини, хтось каже бо ми індустріальний центр, хтось каже важливо, бо у нас рекреація. Будь-які аргументи можна сюди додавати. Тому що ми говоримо про політичний орган, якому ніхто не може дати функціональну оцінку.
— Для людини сенс району у цій реформі зник. Тому говорити про те, що потрібно буде їхати у інший район за якимось довідками, чи якість життя зміниться від того - це безсенсово. На початку реформи ми говорили про те, що місцеві гроші і місцеві питання повинні вирішуватись на базовому та регіональному рівнях. Субрегіональний рівень має сенс, аби не було "втрати контрольованість території". Обласний рівень він для цього не підходить - занадто велика кількість суб'єктів та територій, які треба контролювати. Зрештою ми крокуємо до європейських стандартів, за якими має бути територія близька до 150 тисяч, мають бути межі доступності. Це ми говоримо про керування з точки зору держави. І власне тут також не має значення, де буде знаходитись орган прокуратури для простого жителя.
Запитайте будь ласка у жителя Ужгорода, Мукачева, Берегова, Чопа і Хуста - де вона стикається із районом. Вона скаже - ніколи і ні при яких обставинах вона із цим районом не стикалася. Тому що міста обласного значення ніколи не взаємодіяли з районами. Вони не залежали від них. Це міста районного значення - вони їздили на засідання районних рад, бо там вирішувалась їхня доля, сиділи як зайчики, дивились чи проходять їх питання, просили у депутаті районних рад. А от жителі цих 5 міст обласного значення навіть поняття не мають, і цей факт а також те, що вони прекрасно жили і можуть далі жити власне є відповіддю на питання - для чого людині райони і наскільки вони є важливі для цієї людини. Проте зараз ці міста хочуть приєднати до районів.
Небезпеки у запровадженні реформи
Володимир Феськов вважає, що питання районів та міст обласного значення у їхньому складі, то є певна небезпека, якої б насправді і не було, якби не було районних рад.
— Немає районних рад - без проблем. Справді нічого не загрожує базовому місцевому самоврядуванню, йому нічого переживати. Коли ми маємо районні ради, та ще й з не визначеними повноваженнями і очевидно, що ці повноваження можуть бути набуті після виборів 25 жовтня 2020 року. Можливо політичній силі, яка на сьогодні складає більшість у Верховній раді буде доцільно наповнити ці ради повноваженнями. У цьому випадку усі - і села і міста опиняться у пастці.
Експерт вважає, що всі міста, навіть Ужгород, Мукачево та Хуст, повинні будуть працювати в системі правил, де над ними є ще один орган місцевого самоврядування, рішення якого є обов'язковими до виконання на локації в яку входять ці міста, селища і села. І які будуть реально впливати на життя цих людей. І це власне те, від чого намагались втекти жителі сіл, селищ та міст. Бо їх дістала ситуація, коли їх доля неефективно вирішується в районних кабінетах.
— Ми від цього втікали, ми говорили, що децентралізація це шлях і вихід з цієї ситуації, це спроба нарешті повернути собі самоврядність, вирішувати питання своїми ресурсами і силами. А тут виходить ми повертаємось. Наявність районних рад вона справді створює загрозу для всього базового місцевого самоврядування. Найгірше, що може бути - це кіт в мішку.
На думку експерта з децентралізації, партизація місцевих виборів призвела до того, що якщо це громада більше 10-ти тисяч виборців то право на балотування у тебе, як просто у жителя громади немає. І кожен кандидат може пройти в раду ОТГ чи району тільки через партію, що збільшує монополію партій на місцеве самоврядування.
— Навіть на рівні закону нас сьогодні заганяють в партії, навіть там, де ці партії не існують. Проїдьтесь по селах і запитайте, чи знають люди про місцевий осередок партії і що цей осередок робить. Ну це ж просто анекдот. Більше того, тепер втрачається взаємозв'язок між жителем та депутатом. Тепер виходить, що між ними стає партія. Тобто ми тепер через партію повинні комунікувати із депутатом. Коли ми партизуємо місцеві ради та місцеве самоврядування, заганяємо його у партійне стійло, чому ми не можемо припустити сценарій, що за підсумком цих виборів партії дивлячись на те, де і що вони більше набрали почнуть розприділяти повноваження до більш менш-вигідних для них конфігурацій. Закони у нас пишуться під інтереси партій, чому виборчі закони не можна писати. Я теж цього боюсь і проти цього і мені це не подобається.
Якщо чесно, але єдиним запобіжником може бути політична відповідальність (хоча це і смішна річ). Але у нас вона існує дуже специфічно. У виборця дуже коротка пам'ять. Менше забуває і більше злості тримає той депутат і голова, які будуть мати проблеми. Є сподівання, що дуже дієвим запобіжником може стати згуртоване місцеве самоврядування. Воно на сьогоднішній день "нащупало" оцю згуртованість, воно розуміє роль.
Бо до цього асоціації відігравали певну роль, але вона була неочевидною. Сьогодні подивіться на те, хто є оновним драйвером цих змін і відстоюванням інтересів громад. Місцеве самоврядування почало гуртуватися і це дуже важливо. Я переконаний, що коли місцеві громади (новообрані депутатські корпуси, голови і навіть обласні ради) зрозуміють, що правила гри хочуть змінити не на їх користь - у Києві може швидко з'явитися велика маса добре змотивованих, обізнаних і відповідальних людей (зважаючи на досвід попередніх публічних акцій протесту). Будемо говорити відверто, місцеве самоврядування - це люди які вміють працювати і відповідальні.
Володимир Феськов вважає, що в звичайних громадян наразі немає відчуття, що вони щось здобули, а що можуть втратити. Тільки голови та депутати, які за ці чотири роки змогли привести в порядок якусь інфраструктуру, які почали бачити реальні живі кошти, які почали бачити своє майбутнє — от вони мають, що втрачати. У них ціна питання висока. А за ними стоять люди, які продовжують довіряти. Тому це може бути запобіжник доволі дієвий. Питання в тому, чи готова центральна влада перейти цю межу. Бо ця невизначеність насправді нервує.
— Ми можемо цього не відчувати, але сьогодні багато голів міст, сіл та селищ нервують. Вони питають - "а що буде?". У них ніколи не було підвішеного стану. Кожен розуміє, що створивши районну раду у них заберуть повноваження. А за повноваженням логічно, що будуть забирати фінанси.
Політика зараз така із 1470 наявними об'єднаними громадами зараз створюють прямі міжбюджетні відносини. Немає гарантії, що під новий рік не змінять правила гри. У нас немає традиції - якщо ми визначилися, крокуємо до кінця. Ми за 100 днів до виборів змінили закон. Це не витримує жодних міжнародних стандартів. Правила не мали б змінюватися за рік до виборів (як кажуть у Венеціанській комісії), щоб усі учасники процесу знали до чого готуватись.
Головне в реформі
Експерт Володимир Феськов вважає, що найголовніше завдання - розділити влади, залишити державі - державне, місцевому самоврядуванню - місцеве самоврядування. Щоби були чітко визначені обов'язки, рівні повноважень. Щоб район не ліз у місто, село в селище і навпаки. І щоб область не виходила за межі і не створювався ефект "матрьошки" - область найголовніша, за нею йдуть райони а далі йдуть низи. Насправді всього цього бути не може.
— За ці чотири роки активної фази реформи місцеве самоврядування довело, що воно може бути ефективним власником і розпорядником. І найважливіше, що держава має зараз зробити - це залишити ці правила гри і вдосконалювати орієнтуючись на запити місцевого самоврядування доопрацьовувати. Але не насаджувати свої правила гри та не залишати невизначеними якісь питання. Найгірше - невизначеність. Найгірше - це коли правила гри насаджують люди, які не розуміють що таке місцеве самоврядування.
Я неодноразово слухаючи деякі висловах народних депутатів і Міністерств, ловлю себе на думці, що вони не завжди розуміють що таке місцеве самоврядування. Більше того, подивіться на заяви місцевих державних адміністрацій.
Навіть голова ОДА пан Петров, коли говорить про реформу я чітко розумію, що в силу своєї професійної діяльності він не мав ніякого відношення до місцевого самоврядування і не до кінця розуміє що це таке. В діях його підлеглих, у профільних департаментах, вони не розуміють різницю між територіальною одиницею і населеним пунктом, що таке об'єднана громада міська і що таке міська рада. Правила гри потрібно визначати орієнтуючись на місцеве самоврядування та на людей, які щодня працюють з ним, на людей, які і є місцевим самоврядуванням.
