Після візиту на Закарпаття українського міністра МЗС Павла Клімкіна, який жорстко розкритикував стан на кордоні з Угорщиною, ситуація на КПП "Лужанка" змінилася. Щоправда, у гірший бік. Так вважають водії та пішоходи, які щодня долають це реальну "перешкоду" між Україною та Європейським союзом, адже у чергах потрібно очікувати часом до трьох годин. Натомість кількість "блатників", які перетинають кордон без черги, лише збільшилася. Так само як і час очікування.
Нагадаємо, що міністр закордонних справ України в рамках робочого візиту на Закарпаття у грудні минулого року оглянув кордон з Угорщиною.
– Те, що я побачив на "Лужанці" – це, звичайно, тотальний жах... Що ми бачимо з угорського боку? Там (КПП. - ред.) повністю облаштований. З Петером Сійярто ми домовилися, що навколо Берегова будується обвідна дорога і цей проект здійснюється без державних гарантій. Зараз цей проект закінчується, підуть реальні каміони. Яким чином їх буде приймати "Лужанка"? Я сьогодні їхав в Ужгороді, в мене не було часу, але я побачив шалену чергу, яка стоїть тут... Чи це нормальний менеджмент? Я вважаю, що тут потрібно працювати. Тобто один погляд – те, що робиться у нас і що робиться там... Це реальна проблема, – зазначив Клімкін на підсумковій прес-конференції в Ужгороді.
Натомість гучні заяви не принесли жодного результату. Ситуація на кордоні після нового року ще більш ускладнилася.
Читайте одну з останніх наших публікацій на цю тему: Колапс: Аби перетнути кордон з Угорщиною, треба чекати годинами, – через нові митні правила
Ми проводимо невеличкий експеримент – їдемо на "пересічку" разом з мешканцем Берегова Володимиром (ім'я змінено. – ред.).
7-а година ранку. Перша перешкода – перед шлагбаумом прикордонників. Тут стоїть вже кілька десятків автомобілів.
– Ну що ж почекаємо, – каже Володя. – Черга може рухатися швидко, а може застрягти на довгий час. Все залежить від "настрою" прикордонників.
Але ось дивина, деякі автівки їдуть до КПП, не чекаючи черги, і безперешкодно їдуть далі. Шлагбаум піднімається і знову опускається. Хто це?
– Це так звані "блатники". Боротися з ними абсолютно нереально. Звісно, вони з кимось домовляються і комусь платять. Відомо кому. Начальству на цьому клаптику землі, – каже водій.
І розповідає випадок. Одна знайома терміново їхала у місто Ніредьгазу на угорському боці, на лікування. Однак жодної довідки про це не мала. Звернулася до прикордонника, аби він пропустив без черги. І почула, що це коштує 500 гривень.
– Українські прикордонники насправді не звірі, – посміхається Володимир. – Якщо у авто немовля або важкохвора людина, яка має відповідну довідку – пропустять без проблем. Але іншим слід зачекати поки проїдуть всі інші, більш привілейовані персони...
За півгодини через шлагбаум без черги переїхало приблизно 8 автомобілів, більшість чомусь з угорськими номерами. Вони на кілька секунд зупинялися, з будки виходив черговий з автоматом, виписував папірець з номером і ... відкривав шлагбаум. Інші смиренно чекають далі.
Відповідь на запитання чому ж пропускають без черги стандартна – це «працівник митниці», це «пасажир з дитиною» або це «дипломат» чи ще хтось. І ще кілька різних варіантів.
Черга збільшується. У ній вже близько 50 автівок. Деякі починають нервувати. Кілька водіїв підходять до прикордонника скаржитися. І ось нарешті, десь через 40 хвилин, перетинаємо цю першу межу. Отримуємо номерок, де зазначено номер авто та кількість пасажирів. Цей папірець потрібно буде показати митнику.
Однак до митника ще потрібно дістатися. Тут вже дві черги. А насправді чотири. Дві звичайні, третя – для пасажирських автобусів, але й для "блатників". А ось і четверта – вона чомусь на лінії в'їзду в Україну.
– О, це щось новеньке. Ноу-хау наших митників, – посміхається Володя. – Тут весь час щось змінюється. Але змінюється у гірший бік.
Ще тут потрібно визначитись у яку саме полосу стати з авто. Це як лотерея. Не вгадаєш вірно – значно програв у часі.
– Вирахувати абсолютно неможливо. Кордон – це завжди непередбачувані обставини. Іноді працюють так, ніби під зад хтось вжалив. Але частіше створюються штучні черги через повільну роботу наших митників. Для чого? Всім зрозуміло...
Повільно просуваємося вперед. Але і тут бачимо несправедливість. Деякі автівки оминають всіх інших і їдуть одразу на оформлення, тобто стають першими. Якась молода жінка виходить з новенького джипу BMW і починає кричати, очевидно, на чоловіка за кермом: "Чого стоїмо як всі? Ми ж заплатили!" Із сусіднього автомобіля сміються: "Скільки дали? А ще нам стільки заплатіть, пропустимо!" Жінка миттєво ховається у салоні. У черзі чути сміх.
– Ці круті тачки, зазвичай, зі столичними номерами, створюють тут додаткову напругу, – веде розмову Володя. – Звикли жити в Україні на широку ногу, як VIP-персони, немов наближені до королівської родини. А тут їм закортіло побачити Італію або Німеччину на власному авто. І як це: чекати як усі? Для них це нонсенс. Потім бігають: то техпаспорт забули, то довідку якусь...
Проходить ще приблизно 40 хвилин. Запитую у митника: в чому проблеми, чому так довго потрібно чекати? Той відповідає, що свята закінчилися, люди масово вертаються за кордон на роботу, а кадрів не вистачає. Кадрів не вистачає! На митниці, куди раніше влаштуватися можна було лише через великий блат? Справді, дивина... Нарешті інший митник повернувся з "перекуру" і черга знову повільно зрушила з місця.
Ми нарешті отримуємо печатку. – Транзит?, – питає митник, років 45-50, з похмурим виразом обличчя. – Так, знаю, 5 днів, – каже Володя. Тобто через 5 днів він змушений буде знову проходити цю ж процедуру, бо має авто з угорськими номерами.
Далі перевірка документів і все – можна їхати далі. Перевіряють документи гарні українські молоді панянки. Всі мають зачіски та манікюр, що нині у тренді. Працюють швидко. Вітаються і часом навіть з посмішкою. Без претензій. Ми їм теж посміхаємось у відповідь. Можливо це єдина приємна тут, на кордоні, проведена хвилина.
Ще один шлагбаум, де віддаємо папірець хлопчику з автоматом - і ми опиняємося на нейтральній території.
– Думаєш, що це кінець? Все лише починається, – сумно каже Володя. Адже тут знову роздоріжжя. Чотири черги. Дві – для тих, хто має українські паспорти, одна – для іноземців, ще одна для автобусів та "дипломатів".
Виявляється, що для власників євро-паспортів тут не завжди "зелене" світло. Їх можуть тримати навіть ще довше, ніж пересічних українців. Чому?
Про це розповідає Ласло, сусід у черзі. Він закарпатський автентичний угорець, тому успішно претендував на отримання громадянства Угорщини за спрощеною процедурою. Але на кордоні це не завжди стається у нагоді.
– Угорський кордон (прикордонники. – авт.) теж працює як йому заманеться. Один ряд рухається, інший ні. Але зазвичай нас (власників євро-паспортів. – авт.) пропускають трохи скоріше. Але і я вчора потрапив на яму (ретельну перевірку автомобіля. – авт.). Чотири роки мене не перевіряли, а тут таке... Звісно нічого не знайшли, бо я контрабандою не займаюся, але нерви і час назад не повернеш, – каже Ласло.
Він возить товар із Угорщини, сигарети нелегально возити не ризикує. Хоча б через подібні випадки.
У будь-якому разі на угорському кордоні ми провели ще близько години. Заїхали у найближче по той бік село Берегшурань, купили дещо у маленькому магазинчику (пиво, цукерки тощо).
– Насправді всі ці товари угорці з прикордонних районів купують у нас, в Берегові, – каже Володя. – Кажуть, що дешевше, і кращі на смак та якість. Але ми за звичкою купуємо в них батончики "туро-руді" для дітей та приправу ерош-пішту. Ну і пиво "Боршоді", як колись раніше. Тепер це також невигідно.
З Угорщини нині зазвичай везуть китайський крам - одяг, взуття, різні дрібниці тощо. Аби перевезти його через кордон у Україну без митних зборів залучають "піджаків". Це люди, на яких оформляють товар, зазвичай місцеві пенсіонери. Мікроавтобуси, які перевозять товар, також дещо сплачують на митниці. У всіх своя такса.
Ми з ними стикнулися на зворотному шляху. Бо автівки не хотіли їх пускати у загальну чергу. Однак Володя сказав, що мусимо їх пропустити, так заведено. Інша справа автомобілі, які просто нагло прориваються вперед. Теж саме, як на українському боці. Їм сигналять, а вони ніби не чують. Чекають, аби утворилася найменша шпаринка, аби вклинитися. З деяких автівок у черзі вже лунають погрози.
– Це місцеві "авторитети". Їм нічого не пояснити, вважають, що можуть робити все що заманеться, – каже водій.
Дорога додому займає ще півтори години. Черга йде якось швидше, хоча й нервово – багато хто зривається на матюки. Нарешті "пересічку" зроблено - і ми знову в Україні.
– Могли повернутися і раніше. Достатньо зробити коло на нейтральній території, не обов'язково їхати на Угорщину. Але це також ідіотизм, який придумали для таких як ми, звичайних людей. Для мене навіть 15-річний "Ауді" чи "Гольф" на угорських чи польських номерах – це лише звичайний засіб для пересування моєї родини. Не везу контрабанду, не порушую законів, однак все-одно раз на 5 днів мушу стикатися з кордоном і цим безладом. Кордон – це суцільне зло. Це зло, яке нікому не змінити. Ні Клімкіну, ні іншому міністру. Бо тут заробляють великі гроші. Як за Януковича, так, вочевидь, й за Порошенка. Можливо навіть тепер ще більші. Найкраще, аби ці кордони вже зникли. Але цьому, підозрюю, ще довго не бувати. Не вигідно нікому – ні українцям, ні угорцям. Всі мають з цих кордонів зиск. А ми, звичайні люди, маємо головну біль. Яку мусимо терпіти, як щось неминуче...
Вертаємося додому, а всередині чомусь порожнеча. І якось гостріше починаєш відчувати кожну яму, яку потрібно вчасно побачити та об'їхати, на шляху від "Лужанки" до Берегова. А це не завжди вдається зробити.
