Письменник Олександр Гаврош якось влучно прозвав цього симпатичного бороданя «філософом Ловачки». Не дарма, бо з відомим закарпатським журналістом та редактором Юрієм Клованичем справді цікаво поговорити на будь-які теми - від місцевої політики до екзотичних рослин.
Незважаючи на свою анти-конфліктність та толерантність, Клованичу частенько приходилося палити за собою мости і все починати з нуля. Колись, ще у студентські роки мріяв написати книгу. І написав. Може і десь під впливом Петра Мідянки, свого неординарного однокурсника. Але залишився невдоволений результатом –«пустив її по вітру» (спалив, аби нікому в руки не потрапила). Далі за перо взявся вже як журналіст. Хоча перед тим пройшов добру життєву школу - працював на будівництві, заробляв копійку разом з батьком. А далі вчителював, потім отримав досвід туристичного інструктора, дописував до молодіжної газети, куди запросив його мукачівець Мирослав Дочинець, а у часи народження незалежної України, коли все розвалилося, аби прогодувати сім’ю, подався на заробітки за кордон - у Прагу. Звідти почав писати кореспонденції у всеукраїнські видання - найчастіше про непросту долю українських заробітчан. У 1997 році доля звела з Віктором Балогою, тодішнім мером Мукачева. Той мав у планах створити обласну і досить потужну газету, але шукав редактора - і не прогадав.
Газета названа по-простому "Старий Замок" (адже Закарпаття славиться своїми середньовічними фортецями) швидко знайшла свого читача. При чому орієнтація була не на те, аби опуститися до рівня люмпен-пролетаріату, а навпаки робити видання читабельним для всіх прошарків населення - тому і теми варіювалися від журналістських розслідувань до "заглиблення у глибинку", історичних нарисів, пошуків цікавих особистостей, досі невідомих широкому загалу. Газета відбулася і досі існує. Хоча вже і без свого першого головного редактора.
Кілька років тому Юрій Федорович став потрохи відходити від журналістики, хоча віддав цій творчій (та досить нервовій) справі понад 25 літ. Тепер Клованич зайнятий новим проектом. Свою дачу, на горі Ловачка, нині переобладнав під унікальний туристичний об’єкт. Цю ділянку прикупив ще у 1997 році, на гроші зароблені у Празі. Згодом, практично власноруч,збудував тут будиночок з символом-колесом, який добре видно з траси Ужгород-Мукачево. Але найбільшим скарбом став 45-метровий винний підвал у скелястій породі, який лише минулого року вдалося привести до ладу.
Варто додати, що місцевість між горами Галіш та Ловачка напряму пов’язана з кельтськими племенами - саме тут, на схилах, був розташований «опідіум» - найбільше кельтське поселення Закарпаття, яке займало площу 15 гектарів. Тут знаходилися житла та насамперед великий ремісничий центр, де кельти займалися металообробкою. Час розквіту кельтської культури на Закарпатті припав на І століття до н. е. Згодом племена даків, які захопили Верхнє Потисся, розгромили кельтські осередки на цій території. Однак і досі тут можна знайти речові докази кельтської культури…
Тепер у підвалі «Кельтського двору», у інтимній напівтемряві, під вогким кам’яним шатром, за широким дубовим столом, можна вести неквапливу філософську бесіду –а ще й попутно куштуючи різні міцні напої, які настояні на закарпатських травах та ягодах. Любить Юрій Клованич дивувати. Тому вирощує у себе на багатоповерховій (яка йде у гору терасами) ділянці різні екзоти - серед них: олива європейська, лавр благородний, гранат, зізіфус (китайський фінік), інжир, маклюра, дикий лимон, хурма, мушмула германська, барбарис, бамбук, пальма Трахікарпус Форчуна, шість видів середземноморських кипарисів, гінко, корковий та скелястий дуб.Їстівні інгредієнти Клованич додає до своїх напоїв. Фірмова яфинівка, закарпатський кальвадос, кельтський вермут та абсент,кедрівка, – це лише частина колекції, які обов’язково варто спробувати. І така можливість є. На цьогорічний туристичний сезон до «Кельтського двору під Ловачкою» вже записуються у чергу…
