Відоме в Україні Солотвинське родовище кам’яної солі та ДП стратегічного значення «Солотвинський солерудник» знаходяться у Тячівському районі Закарпаття.
Нині підприємство практично перестало існувати. Шахтні споруди і вся довколишня територія фатально... провалюються. Зяючі широкі діри викликають асоціації із кадрами з якогось фільму жахів. Найстрашніше, що ями виникають немовби за ланцюговою реакцією, але де з’явиться наступна, не передбачити: повсюди колами розповзаються загрозливі тріщини. Останні найпомітніші провалля з’явилися в цьогорічному лютому. Вони просто-таки розірвали, як смужку паперу, селищну дорогу, що веде від найближчих людських садиб до солерудника. Побачивши зацікавлених «чужаків» поблизу небезпечного місця, працівники місцевого відділку МНС із порога свого потрісканого приміщення, в якому несуть чергування буквально «на порозі» лиха, відчайдушно прокричали нам:
— Повертайтеся! Небезпечно!
Ми таки прислухалися, ми — гості: приїхали і поїдемо. А що говорити про люд, який досі проживає безпосередньо в зоні біди? Для нього розірвана дорога Солотвиного фактично стала дорогою в нікуди.
Неподалік від розломів двох проваль, на вулиці Чернишевського, 2, знаходиться садиба Ласла Креца. З дружиною Оленою він виховав п’ятьох дітей — доньку Олену, синів Івана, Василя, Юрія і Нуцу.
— Достатньо двобального землетрусу, — розмірковує чоловік, — щоб більшість Солотвиного пішла під землю. Негайно потрібно переселити до восьми десятків сімей хоча б із нашої та Шахтарської вулиць.
— Страшно тут жити?
— Страшно, — зізнається. — Але йти звідси нікуди. Родичам, до яких радить перебратися селищна рада, самим тіснувато... А тут не знаєш, якого дня біди чекати. Прямо на обійсті недавно провалилася корова. Витягували краном. Усі розуміють, що мій будинок у найнебезпечнішій зоні, але ж...
Пан Ласло показує на крислатий дуб неподалік. Йому понад триста років. Поколінням солотвинців служило за орієнтир це дерево, помітне з будь-якого кінця Солотвиного. Зараз дуб опинився над моторошним проваллям.
«Коли наш дуб упаде — кінець, мабуть, і Солотвину», — говорять люди між собою.
— Після смерті дуба і нам прийде кінець, — повторює сказане багатьма Іван Прикоп із наступного перед проваллям будинку на вулиці Шахтарській, 40. Його дружина Олена згадує, що ще недавно вісьмома КамАЗами завозили в провалля ґрунт, засипаючи цю прірву, а потім забракло грошей... Нині із рятівними роботами затишшя.
...Молоде подружжя Коць зараз поневіряється з житлом. Чоловік Григорій, його дружина Діана з дітьми, семирічним Ігорем та чотирирічною Соломією, бояться далі жити в двоповерховому багатоквартирному будинку на вулиці Шахтарській, 34, де купили квартиру, ще як побралися. Бояться якоїсь ночі опинитися під землею, адже неподалік нависають над будинком конструкції восьмого шахтного ствола Солотвинського солерудника, своєю масою тиснучи на підземні пустоти. Стіни в підвалі будинку, реагуючи на «дихання» підземних процесів, дуже розтріскалися. Та й саме двоповерхове житлове приміщення тріснуло навпіл. До речі, конструкції іншого ствола — відпрацьованої шахти неподалік, яким колись спускали пацієнтів у лікувальні приміщення славнозвісних обласної та всеукраїнської алергологічних солелікарень, повністю пішли під землю, лишивши нагорі тільки уламки понівечених металевих каркасів та шматок вицвілого національного прапора на скаліченій «двоногій» щоглі. Якщо ж обвалиться ще один ствол — вантажний, поблизу якого й квартира Коців, то провалля безсумнівно потягне за собою і багатоквартирний будинок.
— Досі незрозуміло, куди будуть переселяти людей із аварійної зони, — бідкається Григорій Коць. — Якою буде компенсація за втрачене житло? Мої листи в Міністерство праці та соціальної політики України з цього приводу переадресовують у Закарпатську обласну державну адміністрацію. Повідомив мене про одержаного листа і Секретаріат Кабміну, та й по всьому...
Будинки в цій зоні, вартість яких раніше доходила до 150 тисяч доларів, зараз не варті й копійки. Григорій та Діана Коць розповідають, що на одній із ближніх садиб раптом уночі провалився під землю сарай зі свинею у ньому. Її господар зранку ледве розгледів «потерпілу» на дні. З великими труднощами витягнули льоху й дорізали.
Провалля вже поглинули багато дач поза селищним базаром, який тепер переносять в інше місце. Місцеві мешканці скаржаться: їх не полишає відчуття, що знаходяться над великою бездонною порожнечею.
«Гідом» по території солерудника для нас став електрослюсар п’ятого розряду Ніку Оприш, який після зупинки місцевого виробництва опинився серед безробітних. На території шахти № 8, найближче до якої розміщений вже згадуваний будинок подружжя Коців, бачимо свіжі тріщини. Ніку Нікувич показує свіжий рів, якого, за його словами, ще пару тижнів тому не було...
Після демонтажу дев’ятої шахти були спроби засипати небезпечні розломи, у них довго возили ґрунт, але на вирівняному місці утворювалися нові ями... Причина цього, вважає Ніку Оприш, в тому, що під землею в різних напрямках розходяться штольні, з яких ще в прадавні часи вивозили сіль. Плану тих підземних виробіток, звісно, немає.
Найтривожніше те, що ніхто не може спрогнозувати, де найближчим часом може з’явитися провалля. Колись у селищі було звалище. На прохання відпочиваючих на місцевих солоних озерах, які живилися водою, відкачуваною з соляних шахт, його засипали. Та невдовзі нова яма ... відкрила його знову. Відтоді і відпочиваючих майже немає, і ситуація довкруж загострилася. Про алергологічні лікарні, де колись ефективно лікували захворювання дихальної системи, фактично залишилися тільки добрі спогади.
Біля чергового провалля на вербі — табличка «Стій! Небезпечна зона!» В глибині шумить незрима вода. Люди говорять, що затоплення шахт почалося, коли докопалися до підземної притоки Тиси. В цілому на солеруднику нині залишилися ще при роботі три охоронці, вся решта працівників — у безробітних. Відносно спокійними почуваються хіба що ті, хто перед «соляною» катастрофою досяг пенсійного віку.
Зяє безрамними вікнами колишній шахтарський клуб. Раніше тут проводили дозвілля солотвинці різних національностей — румуни, угорці, українці, росіяни.
— Усі ці проблеми накопичувалися не один рік, — розповідає заступник голови Солотвинської селищної ради Янош Кочерга. — І обвали — явища, на жаль, які вже нікого не дивують. Справа в тому, що в Артемівську сіль видобували виключно комбайнами, а в нас практикували її видобуток із допомогою підземних вибухів. Це й призвело до початку катастрофічної карстової ситуації. Проводимо обстеження кризових будинків, складаємо відповідні акти. Жителям, у тому числі й сім’ї Ласла Креца, розіслали листи-попередження про необхідність переселення до прийняття рішення про надання їм іншого житла чи компенсації. Поки що чогось конкретнішого запропонувати не можемо.
...На початку квітня на Закарпатті з робочою поїздкою перебував міністр з надзвичайних ситуацій Віктор Балога. Про критичну ситуацію в Солотвиному він поінформований. «Я добре знаю, що там уже впродовж майже чотирьох років не ведуться роботи з видобутку кам’яної солі, та про те, що невиконання комплексних запланованих заходів призвело не лише до погіршення фінансового становища держпідприємства «Солотвинський солерудник», а й до значного ускладнення гідрологічної ситуації в шахтах №8 і №9. Як наслідок, активізувались карстові процеси на території гірничого відводу, значно збільшились площі карстових проваль земної поверхні, загальний обсяг яких становить уже 2 мільйони кубічних метрів. Хоча обидві шахти й алергологічні лікарні стали на прикол, та інтенсивне вимивання ґрунтовими водами соляного купола й надалі продовжується, що загрожує безпеці життя більшості солотвинців...» — сказав міністр.
У прес-службі Закарпатської ОДА повідомили, що переселення людей стримується через відсутність наукових експертиз стосовно «безпечності інших місць». Скажімо, не ясно, чи варто добудовувати 60-квартирний будинок солерудника в селищі, вкладати у нього кошти, коли й там невдовзі може виникнути небезпека для проживання?
Зрозуміло одне: проблема сама собою не розв’яжеться і відкладати її надалі вже нікуди. Що ще має статися, щоб нею всерйоз зайнялися і на обласному, і на державному рівні?
...Розірвана дорога Солотвиного наразі так і залишається розірваною. І в прямому сенсі, і в переносному: жителі не знають, куди йти, втративши спокій і звичні орієнтири.
Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що 6 травня в Закарпатській обласній адміністрації під керуванням заступника голови Івана Бушка з участю голови Тячівської райдержадміністрації Федора Стана та начальників обласних управлінь проведена нарада. Раніше прес-служба ОДА повідомляла про необхідні першочергові заходи для ліквідації лиха: проведення проектних, науково-дослідних робіт та моніторингових досліджень, встановлення на їх підставі чітких меж небезпечних ділянок (1,5 мільйона гривень), здійснення першого етапу будівництва житлового масиву на 72 будинки для відселення мешканців Солотвиного з прогнозованої зони карстових проваль (49,2 мільйона гривень), будівництво школи та дошкільного закладу (22,6 мільйона гривень), будівництво інженерних комунікацій до новобудов (59,7 мільйона гривень), винесення окремих ділянок мережі водопостачання за зони можливих карстових проваль (7,052 мільйона гривень) тощо. Тому й на травневій нараді передусім ішлося про виділення з резервного фонду держбюджету понад 146 мільйонів гривень «для проведення невідкладних робіт з ліквідації наслідків діяльності ДП «Солотвинський солерудник», екологічної реабілітації території у зоні надзвичайної ситуації та недопущення техногенної катастрофи на території смт Солотвино». Першочергово планується винесення систем водопостачання і систем їх енергозабезпечення за межі карстових проваль. Наразі вони ще працюють, але подальшій експлуатації можуть завадити нові зсуви. Все ще визначається місце нового мікрорайону для переселенців. Що ж до першого етапу — проведення науково-дослідних робіт з уточнення прогнозованих зон карстових проваль, — то на це кошти повинна надати область. Отже, знову все залежить від того, чи знайдуться в обласному і державному бюджетах необхідні суми і коли. А лихо почекає?..
