Мало хто знає, що меблі, які вже стали легендою та за якими постійно стоять черги у великих закордонних супермаркетах, виробляють в Україні, а саме в селищі Великий Бичків, що на закарпатській Рахівщині. Саме тут серце підприємства, яке вже з десяток років працює з іноземними інвестиціями та постачає стільці у більше десяти країн Європи.
Історія підприємства починається з часів роботи звичайного лісокомбінату, на початку 90-х років тут почав свою діяльність приватний підприємець, а вже у 1992 році у різних організаційних формах із ним почав працювати шведський концерн IKEA.
Основним продуктом фірми зараз є стільці моделі «Börje», які IKEA продає вже близько 20 років і яких випущено багато мільйонів екземплярів. Ще одна модель - «Ingolf», її підприємство випускає її близько кілька десятків тисяч штук на місяць. Також у цих цехах виробляють ліжка, інші меблі для спальні, кухонні столи та чорнову меблеву заготовку. Для своїх потреб фірма споживає близько 500 тисяч кВт електроенергії, стільки ж споживає все селище, де воно знаходиться.
На підприємстві висушують 2500 куб.м. деревини на місяць. Температура у котлі сягає 700-900 градусів за цельсієм. На території та в цехах кожен виріб проходить всі стадії від придбання сировини у місцевих лісозаготівельників, її миття від бруду до упакування за стандартами IKEA.
На виготовлення одного стільця витрачається близько години часу. Пакується ж він за півтори хвилини. За вісім годин зміни тут виготовляється 300 стільців. За добу – вдвічі більше. Ще 600 робиться і відправляється напівфабрикатами. У один вантажний автомобіль вміщається 1440 стільців у розібраному та запакованому стані.
Продукція фірми із закарпатського високогірного селища постачається до більш ніж 10 країн Європи. До війни значну частину стільців експортували також до Росії, проте через конфлікт керівництво звернулось до інвесторів із проханням замінити країну збуту.
Що примітно, в Україні продукцію підприємства продавати відмовились, меблеві мережі воліють і далі купляти стільці закордоном по €50, у той час як у закарпатського виробника вони вдвічі дешевші.
Працюють над комфортом своїх клієнтів тут близько 450 людей. Часом і їх не вистачає, адже, не зважаючи на високі зарплати і соціальне забезпечення закарпатці часто міняють постійну роботу на заробітки за кордоном. Проте кадровий потенціал, кістяк фірми, тут не дуже великий – це 40-60 чоловіків, які не втекли від війни. У попередні роки на підприємстві працювало до 500 чоловік, проте останнім часом зменшилась сировинна база, зменшується кількість рубок в лісі.
Всі працівники підприємства проходять базове навчання за спеціальністю верстатника у навчальному центрі. Раніше керівництву пропонували домовитись про посвідчення для працівників, які б свідчили про проходження курсів. Та на підприємстві повважали, що досвід та практика важливіші за «корочку».
Як на справжньому європейському підприємстві, тут значну увагу приділяють екології та соціальній відповідальності. Так із території не вивозиться практично ніякого сміття. Навіть кінцевий побічний продукт – тирса подається на котельні, якими опалюють приміщення сушки, цехів. Крім того з них виготовляють паливні брикети. Для відпрацьованих матеріалів, пластику, поліетилену також є свій склад. Окремо зберігаються відпрацьовані оливи. Їх, як правило, забирають на лісосіки, де їх остаточно «перетравлюють» важкі трактори. Остаточні ж відходи за договором забирають фірми, що займаються утилізацією.
Також на території підприємства знаходяться пожежні водойми, з яких у разі потреби можуть заправлятись місцеві рятувальники.
Потурбувались тут і про дітей. Для місцевих дітлахів поблизу підприємства спорудили невеликий майданчик із гойдалками. У центрі майданчика розташувався пам’ятник лісорубу, який залишився з часів лісохімкомбінату, що діяв з 1858 року. У руках лісоруба колись була дворучна пила, яка зусиллями місцевих мешканців постійно зникала.
