Роми. Виряджені в квітчасті наряди, з широкою посмішкою і запобігливим поглядом чорних очей, вони змушують оточуючих шарахатися, і в переляку хапатися за гаманці, щоб їх не втратити. Ні веселкові наряди, ні широка усмішка не рятує від почуття небезпеки і якийсь гидливості. Люди відчувають різні почуття по відношенню до ромів і в своїй більшості негативні.
В Україні циган багато. Точну або хоча б приблизну кількість назвати складно, але цифра зростає з геометричною прогресією. Відомо, що в Закарпатті найбільша кількість ромських таборів. Найбільший знаходиться в Мукачеві, де проживає приблизно 5-6 тисяч ромів — це за офіційними даними, а за даними громадських організацій їх порядком 25 - 30 тис. Роми — кочівники. Історично склалося так, що вони не затримуються довго на одному місці, а значить, не стають частиною нециганського соціуму, який їх оточує. У суспільства психологія проста: всі, хто не як ми — відкидаються нами. Іншими словами роми не приймають нас, а ми їх. Але в наш час кочівних ромів все менше. І, оскільки вони живуть з нами в одній країні, ми всі разом повинні знайти спосіб уживатися.
Кожна країна, де є представники етнічних груп, намагається втягнути їх у загальну систему співіснування. Між тим, з ромами не все так просто. Проблему волелюбного народу дуже важко вирішувати на державному рівні. Вона цілком і повністю етнічної природи. Будь-яка європейська система їм не до душі. У них свої правила і закони.
Всупереч всім романтичним байкам, нинішні роми давно вже не крадуть коней, не дресирують ведмедів, та й не є першокласними ковалями, як раніше. Якщо запитати на вулиці людей, чим займаються роми, то ви почуєте стандартну відповідь: — жебракують, займаються дрібним розбоєм, допомагають приниженим і ображеним забутися за допомогою всілякої наркоти, яку самі з успіхом і поширюють, морочать мізки під приводом зняття порчі, ну може, танцюють і співають по святах. Ще вони чудово роблять дітей, мабуть, краще, ніж будь-яка інша європейська нація. Ось таке уявлення складається у звичайного українця.
Але у медалі дві сторони: по-перше, роми не особливо самі хочуть інтегруватися, а по-друге, наше суспільство не особливо хоче бачити їх серед нас. Але навіть якщо і знайдеться ром, бажаючий стати повноцінним членом суспільства, то навряд чи у нього це вийде. Він просто опиниться між двох фронтів. З одного боку табір, який буде тиснути на нього, а може навіть і вижене, що для рому смерті подібно. З іншого боку, біле суспільство, яке повно забобонів і стереотипів, з якими так само складно боротися. Але навіть якщо ром піде відчайдушно до кінця, то для досягнення мети йому потрібно мати хоч якусь освіту, якесь місце проживання, і, нарешті, хоч якась можливість чесно заробляти гроші. Відсутність хоча б одного «якогось» виключає подальші дії.
Якщо заглибитися в суть, то основне джерело всіх проблем — ізольованість. Соціальна, правова, інформаційна та просто фізична ізольованість від суспільства. Це все призводить до того, що представник ромської національності народжується, живе і вмирає в таборі. Діти переймають спосіб життя батьків, тому що не бачать іншої альтернативи. Якщо батьки ніколи ніде не вчилися, то й діти не підуть до школи. Якщо батьки не працюють, то й діти ставши дорослими теж працювати не будуть. А це фундаментальна проблема.
Через відсутність освіти роми не знають ні своїх прав, ні обов'язків, а значить і можливостей. У більшої половини ромів навіть немає документів, а без них, по суті, саме нормальне існування — неможливе. Оформлення всіх потрібних папірців займає майже рік, що відбиває всяке бажання займатися цією справою. Але як кажуть: без папірця ти, так скажемо, не той, ким повинен бути. Коли ж є і документи, і освіта, то настає черга працевлаштування. Що б змусити будь-яку людину працювати (це стосується не тільки ромів), потрібен стимул. Як би іронічно це не звучало, але роми знайшли свій стимул не працювати.
Соціальна допомога на народження першої дитини в нашій країні становить 26100 гривень, другої — 52200 гривень, всіх наступних дітей — 104400 гривень. Ніхто не посміє заперечувати, що це дуже добре. Ложка дьогтю в медових гривнях це те, що на цьому роблять бізнес. Як говорилося вище, те, що у ромів виходить найкраще так, це робити дітей. Починаючи з 14 років, чорноока чавелла починає народжувати, тим самим відкриваючи бізнес, що будується на соціальних виплатах. Проблема не в тому, що вона народжує дітей і отримує соціальну допомогу, а в тому, що сама мама цими грошима не розпоряджається. Їх відбирають або чоловік, або кримінальні циганські структури.
Гроші не малі, як і кількість дітей, яке виробляє на світ середньостатистична ромка, а саме від 5 до 10 і вище. Зустрічаються мами-героїні з 15 дітьми. В одному тільки Мукачеві на такі соціальні виплати витрачається кілька мільйонів гривень. Додайте до цих грошей допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу матерям-одиначкам. З таким успіхом можна виживати не працюючи.
В Європі давно стурбовані цією проблемою. Багато жителів обурені подібною несправедливістю. Одні повинні горбатитися, що б отримувати гроші, іншим же достатньо нічого не робити, адже держава про них піклується, виплачуючи досить таки велику соціальну допомогу. Така соціальна система сама штовхає недбайливих громадян до лав: «За халяву!».
Ромам доводиться погоджуватися на таке життя ще й тому, що держсектор, що годував їх в свій час — вимираючий вид, а приватники не горять бажанням бачити ромів в якості своїх працівників. Жити на соціальні виплати для них — єдиний вихід в умовах сучасного світу.
І все ж треба щось робити. Радикальні заходи в даному випадку марні. Не можна заборонити соціальні виплати. Їх можна контролювати. «Контроль» взагалі гарне слово для вирішення будь-якої проблеми, але яким чином здійснити цей самий контроль? Може не виплачувати допомогу тільки ромам? Або урізати суми? Це однозначно змусить чоловіків ромів йти на роботу. І це однозначно абсурдний вихід із ситуації.
Як вважає Олег Григор'єв, керівник «Мукачівського правозахисного центру», один з офісів якого знаходиться в центрі ромського табіру: «Не всякий ром захоче зрадити табір заради того, що б стати одним цілим з навколишнім суспільством. Але чому б не диференціювати ромське населення, згідно їх зацікавленості в поліпшенні свого положення в суспільстві? Є ж роми, які хочуть жити краще, є роми, які хочуть жити поза табором. Чому б не почати з них. Потрібна повноцінна програма соціальної інтеграції зацікавлених ромів (а за ними вже потягнуться й інші роми) в життя суспільства, розробкою якої ми зараз і займаємося спільно з представниками міської ради міста Мукачево». Єдиний вихід — це превентивний метод: роз'яснення, підвищення рівня правової обізнаності, роз'яснення прав і обов'язків, а також відкритість самих ромів по відношенню до суспільства.
Лише просвітницька робота здатна вплинути на усталений менталітет ромів. Неможливо допомогти всім, а особливо тим, хто не хоче, але можливо показати позитивні приклади, яких не мало. Благо, якщо вони виявляться заразливими.
