Історія кожної родини є унікальною і цікавою. А ще в кожній родині, як сімейні реліквії та скарби, зберігаються спогади. Адже спогади - це також дуже важлива частинка життя.
Зберігаються такі сімейні історії і у родині закарпатців Юрія (Урі) та Еріки Дорон, які нині мешкають в Ізраїлі. Раніше вони жили у Берегові, де в них народилася донька Аніта. Закарпатці знають її як автора сценарію анімаційного фільму "The Breadwinner", номінанта на премію "Оскар".
Пані Еріка люб'язно поділилися з нами власною цікавою та зворушливою історією.
Дідусь Генріх
Доведеться почати нашу історію здалеку. Мій дідусь по матері, якого звали Генріх Вайс, був друкарем, лінотипістом і досить амбітною людиною. У пошуках більш підходящої роботи сім'я з Мукачева переїхала до Будапешта. Моїй мамі тоді було всього шість років.
На фото мій дідусь, якого я ніколи не бачила, він помер (від хвороби) в день окупації Будапешта фашистами.
(Операція «Маргарете»- окупація Угорщини німецькими військами під час Другої світової війни, здійснена за наказом Гітлера від 12 березня 1944 року, з метою запобігти виходу Угорщини з війни на боці Німеччини. – ред.)
Працював він у друкарні "Атенеум" у Будапешті. Під час Першої світової війни дідуся призвали до угорської армії, і так він потрапив в полон до росіян. Завдяки своїм професійним знанням став директором друкарні в Омську.
(У березні 1920 року рішенням Сибревкома в Омську було відкрито відділення державного видавництва. Генріх Вайс ймовірно став першим директором цієї друкарні. - ред.)
Через кілька років його звільнили і таким чином дідусь Генріх мав змогу повернутися в Будапешт. У подарунок від працівників друкарні він отримав срібний портсигар.
На ньому надпис: "Генриху Йосифовичу Вейс В знак особой признательности от работников типографии З.С.В.О. 23 сентября 1923 года. г. Омск".
На фото - портсигар та Генріх Вайс у Омську
Після повернення він одружився і згодом народилася моя мама - Едіта. Коли в Угорщині запровадили антиєврейські закони, мама більше не могла вчитися в школі і також пішла працювати у друкарню "Атенеум".
Коли будапештських євреїв почали зганяти в гетто, працівники друкарні сховали маму і ще декількох євреїв у будівлі типографії. Але моя бабуся Корнелія вже на той час була в гетто і дуже турбувалася за свою єдину доньку. І всупереч всім суворим наказам вийшла з гетто і забрала маму з типографії. В гетто вони повернулися разом. Перед цим мама вклала в портсигар бабусину обручку і свої сережки. А сам портсигар засунула під велику друковану машину-лінотип.
Тієї ночі хтось видав євреїв, які ховалися в друкарні, і їх усіх розстріляли. Нещодавно у дворі друкарні встановили пам'ятник з іменами загиблих. Мені не було кому розповісти, що моя мама пішла звідти на кілька годин раніше і залишилася живою, тому її ім'я теж є на цьому пам'ятнику.
На фото Генріх Вайс з донькою та його жінка Корнелія
А мама з бабусею вижили. Після звільнення Будапешта мама знайшла портсигар під великим лінотипом, його пощадили бомбардування. І тепер він зберігається в мене...
Після визволення від фашистів виявилося, що квартира мами і бабусі розбомблена, залишилася лише одна стіна, жити їм було ніде. Бабуся вирішила поїхати в Мукачево, де вона народилася, де залишалася її велика сім'я.
Дісталися туди з великими труднощами, їхали на даху вагона. Ніхто з бабусиної сім'ї не пережив Голокост. Але поки вони чекали і сподівалися, що раптом хтось повернеться, Закарпаття відійшло до СРСР, кордони закрилися і їм довелося залишитися в Мукачеві.
Ще кілька слів про мого іншого дідуся (за батьком) - Адольфа Катца, інженера. У роки економічної кризи він виїхав з Мукачева до США, а там винайшов розподільну коробку, яка дозволяє робити електропроводку всередині стін, і яка є сьогодні в практично у кожному будинку. Патент на цей винахід він продав компанії Westinghouse. Пізніше повернувся до Мукачева, де і помер.
(Спільно з «Дженерал Електрик» Westinghouse нині контролює ринок електротехнічної продукції в США. Компанія працює на українському ринку з 1992 року і сьогодні є єдиним, альтернативним Росії, постачальником ядерного палива для українських атомних електростанцій. Робота американської компанії в Україні розпочалася з надання послуг з модернізації систем безпеки українського парку реакторів. Станом на 2018 рік Westinghouse забезпечувала паливом 6 реакторів з 15 або близько 60% усіх потреб атомних електростанцій, забезпечуючи більше 30% потреб усієї електроенергетики України. - Wikipedia).
Батько Йосип
А тепер трохи про мого батька - Йосипа Катца. Він теж народився в Мукачеві. Батько був старший за маму, у нього до цього вже була сім'я, і син - дворічний хлопчик Дюрик, світлий і блакитноокий. Дюрико і його мама Анна згоріли в печах Аушвіца...
А тато потрапив у німецький трудовий концтабір в Сербії, втік звідти, згодом вступив до лав радянської армії, став військовим перекладачем. Адже знав вісім мов. Воював в лавах 57-ї дивізії 3-го Українського фронту.
На фото Йосип Катц
Після війни його хотіли послати вчитися до Москви, але він вирішив повернутися в Мукачево. Його батько, колишній директор Мукачівської електростанції, і брат повернулися з концтабору, а мама і дві сестри загинули.
Тато, на відміну від мами, не хотів нікуди їхати із Закарпаття. Пізніше вони зустрілися, одружилися, так народилася я і мій брат. У 1991 році мої батьки виїхали до Ізраїлю. На жаль, їх уже немає з нами…
На фото Едіта Катц та її донька Еріка
Батьки Урі – Юрій та Єва
Батько Урі, Юрій Данч, народився в селі Косино у родині коваля, сам теж в юнацтві вчився ковальської справи.
У 14 років вступив у Чехословацьку комуністичну партію. Пізніше його послали в Москву на навчання. У 1938 році, коли Закарпаття відійшло до Угорщини, він був змушений емігрувати до Англії, а під час війни вступив у ряди армії відомого генерала Свободи.
На фото Юрій та Єва Данч під час війни
Після завершення війни повернувся у Берегово, і там став першим мером міста за радянської влади.
(Відповідно до Декрету Народної ради Закарпатської України від 15 лютого 1945 р. Юрій Данч очолив Народний комітет у місті Берегово. Через рік на підставі Постанови ВР СРСР цю структуру перейменували у виконком міської ради депутатів трудящих. На своєму відповідальному посту у ці складні тяжкі роки Ю. Данч працював до 25 грудня 1950 року. - ред.).
Юрій Данч був одним з найчесніших і відповідальніших людей, яких я знала. Думаю, що недарма його згодом зняли з роботи і навіть виключили з партії.
Мати Урі - Єва - народилася в Будапешті. Її батьки розлучилися, коли вона була зовсім маленькою. А мати померла, коли їй виповнилося 13 років. Батько на той час жив в Лондоні, однак приїхав і забрав доньку до себе.
Під час війни Єва вступила в армію Великобританії, у добровольчий жіночий батальйон. Там, у армії, батьки Урі і познайомилися, одружилися. В них народилася донька.
А після війни батько вирішив повернутися на Закарпаття, в Берегово. Тут вже народився в них син Урі (Юрій). На жаль, померли батьки ще досить молодими.
Таким чином ми народилися в Закарпатті, познайомилися, це сталося у наших спільних друзів страшенно багато років тому, одружилися, в нас народилася донька Аніта.
У 1990-му році, розчарувавшись у так званій "перебудові" та через інші обставини вирішили почати інше життя і врешті-решт поїхали в Ізраїль.
У нас в Берегово було багато друзів, ми керували Берегівським турклубом «Вігорлат», який і створили, це трохи прикрашало наше буденне життя, але виявилося недостатнім, щоб тут залишитися...
Післямова
Ось така надзвичайна історія однієї закарпатської родини. Урі, який закінчив колись університет нафти і газу в Івано-Франківську, досі працює у машинобудівельній компанії в Ізраїлі. У вільний час виготовляє з металу оригінальні ювелірні прикраси. Пані Еріка малює картини. Ми з нею досить тривалий час (кілька місяців) спілкувалися, аби підготувати цей матеріал. Влітку вони відпочивають у Франції, у своєї доньки Аніти, яка туди нещодавно переїхала з Канади, бавляться з онуком. Досі, незважаючи на свої роки, активно подорожують, як колись це робили з друзями у Берегові.
