Олександр Цепурдей, тренер мукачівського КСО "Товариш" оприлюднив статтю, яку написав на підставі статей у чехословацькій пресі 1920-30 років. Це були перші роки становлення лижного спорту на Закарпатті. Далі пропонуємо текст автора без змін.
Зимові Карпати сьогодні насамперед асоціюються з лижним спортом, але ще відносно недавно на Закарпатті навіть уявлення не мали про існування лиж. На початку ХХ століття на поодиноких курортах на південних схилах Карпат лижами для прогулянок користувалися виключно заможні австрійці та угорці. Але під час Першої світової війни військові відкрили у лижному спорті надзвичайно ефективний засіб для боротьби зі складними умовами в засніженій гірській місцевості.
Ось як згадував про це Михайло Горбовий – безпосередній учасник тих подій: - Після впертих і завзятих боїв на Бескиді 1914 року, коли австрійська армія почала відступати на Мадярщину, 2-й курінь Українських січових стрільців, пробувши кілька тижнів на засніжених полонинах Зуґо (це угорська назва села Гукливе, мова йде про Боржавські полонини), перейшов на відпочинок до Берегфораш (нині село Родниківка) на Закарпатській Україні.
Не був це правдивий відпочинок, бо сотні мусили на зміну висилати стежі й виставляти полеві сторожі на Коссяку, Здиняві і Збуні (гора Косяк, села Жденієво та Збини)… Зима тоді була велика, западиста, місцями було по півтора й по два метри снігу… Треба було бродити величезними снігами, що сильно мучило стрільців…
Та прийшла в нашу місцевість новина. Це прибув відділ альпійських стрільців-лещатарів. Багато з нас, стрільців, до того часу не бачило лещат (лиж)… Але та їзда всіх так зацікавила, що, коли проголошено відкриття лещатарського курсу, зараз до нього зголосилося поважне число стрільців…
Стрільці швидко вивчилися їзди, а декотрі навіть стали соромити своїх вчителів. Не раз прикро ставало на серці, коли ми порівнювали цих метких, бистроумних, при тім усе веселих, радісних старих німчуків із так старими нашими дядьками – вічно нарікаючими, отяжілими, огірченими… Ми ще тоді не здавали собі справи з того, що це спорт і вправи так змінюють і відмолоджують людину. 21 січня 1915 р. почався австрійський наступ, і вже в першім бою лижники відіграли велику ролю…
По закінченні війни наш край під назвою Підкарпатська Русь було включено до складу Чехословацької Республіки. Чехія була одним з лідерів у зимових видах спорту. Спілка лижників Чеського королівства, яку у грудні 1918 році було перейменовано у Союз лижників Чехословацької Республіки, була заснована ще у 1903 році і була першою національною федерацією в світі.
Кадри з кінохроніки 1924 р.
Серед тисяч урядників, вчителів та військових, що прибули до нашої області, було чимало тих, хто своє дозвілля присвячував спорту, серед них були й відмінні лижники. У містах почали створюватись спортивні та туристичні клуби. Цікава статистика 1922 року: після осіннього призову до армії, Міністерство оборони зібрало від всіх військових з’єднань дані щодо національності лижників-новобранців. Ще до служби вправно володіли лижами 749 німців, 671 чехословак (тоді писали саме так), 18 русинів-українців, 14 угорців та 3 поляків. Частина з цих лижників проходила службу у 12-й дивізії, що базувалася на Закарпатті. Тож не дивно, що саме армійці стали локомотивом розвитку лижного спорту в нашій області.
У лютому 1923 року на перших загальновійськових змаганнях, що проводилися у місті Желєзна Руда на кордоні з Німеччиною, команда з Підкарпатської Русі виступила вдало. Чемпіоном Збройних Сил Чехословаччини у комплексному заліку (зараз це назвали би лижним багатоборством) став Ян Міттлохнер – воїн 45 піхотного полку з Хусту, а бронзовим призером – поручик 36-го (ужгородського) полку Йосиф Прохазка. До суми йшли результати перегонів на п’ятикілометровій дистанції з перешкодами (у військовій формі та зі зброєю), гонки на 17 км у спортивному одязі та стрибки з трампліну. Міттлохнер переміг на трампліні, був другим на 17-кілометрівці та шостим на 5 км, Прохазка фінішував третім в обох гонках. Втім, до призової трійки з-за дискваліфікації у перегонах патрулів (тодішнього різновиду біатлону) закарпатська команда у загальному заліку не потрапила.
Збірна Чехословаччини на Олімпіаді 1924, в команді 2 закарпатських військових
Та вже за рік газети повідомили про впевнену перемогу підкарпаторуської дивізії на тих змаганнях, які до того ж стали міжнародними (в них брали участь команди Польщі, Румунії та Франції). У першості патрулів на 30-кілометровій дистанції закарпатці Прохазка, Винш та Міттлохнер фінішували першими, на 7 хвилин випередивши найближчих з переслідувачів. В комплексному заліку в особистих змаганнях Ян Міттлохнер став віце-чемпіоном чехословацького війська (а до цього ще й переміг у гонці на 7 км), а Альбрехт Мерганс (45-й полк з Хусту) виборов бронзову нагороду. По повернені з Шумави до Ужгороду командний кубок та медалі були виставлені у місті для загального огляду. Цей чемпіонат є цікавим ще й тим, що завдяки тогочасним кіноманам були відзняті найцікавіші моменти змагань і тепер репортаж є доступним на веб-сторінках Військового музею в Празі.
Значки обласних чемпіонатів 1929-31 рр
Чи стала та перемога сенсацією? Швидше за все – ні. Адже до Желєзної Руди Міттлохнер і Прохазка прибули прямо із Шамоні, де брали участь у Тижні зимових видів спорту. Ян Міттлохнер у складі збірної Чехословаччини там зайняв четверте місце у перегонах патрулів, Йосиф Прохазка був в команді запасним. Змагання у Франції роком пізніше були визнані першими зимовими Олімпійськими іграми, але гонки військових патрулів отримали статус показового виду спорту. У цьому статусі вони були й на Олімпіадах у 1928, 1936 і 1948 роках. На Зимовій Олімпіаді 1928 року у швейцарському Сент-Моріці офіцер ужгородського полку Прохазка був вже капітаном збірної.
На початку 20-х років ХХ століття на Закарпатті практично не існувало спортивних традицій, не було власних спеціалістів з фізичної культури, матеріальної бази. До цього можна додати майже суцільну неграмотність місцевого населення, вражаючу бідність та нерозуміння корисності спорту.
Медалі 3-х обласних змагань
Для містян початок катання на лижах був пов’язаний з туризмом. Лижні походи в гори були невід’ємною частиною програми туристичних клубів. Найпопулярніші у 20-х роках маршрути пролягали навколо Ужоцького та Бескидського перевалів, вели вершинами Вододільного хребта та Боржавських полонин. Лижі були досить дорогими, тому лижні прогулянки спочатку справді були елітарною забавою.
23 лютого 1924 року військові провели лижні змагання у Воловці. Чемпіонами 12-ї, або як її ще називали, карпаторуської дивізії стали представники хустського гарнізону Альбрехт Мерганс (на дистанції 7 км з перешкодами) та Винш (17 км). Як зазначалося у пресі: - Дистанції були ідеальними і нічим не поступалися трасам на Шумаві. Та загальний жаль викликала мінімальна участь невійськових лижників…
Виставка у Празі. Праворуч фотоальбом
На всеармійському чемпіонаті 1928 року у Високих Татрах "закарпатська" дивізія виборола бронзові медалі у триетапній естафеті на 15 км та у перегонах патрулів.
З часом ситуація у масовому спорті змінюється на краще, лижам все більше уваги приділяють у школах і пластових гуртках, патріотично-спортивних організаціях "Сокіл" та "Орел". Відомий дослідник історії спорту Василь Федак у своїй книзі "Закарпаття у спортивному вимірі", згадує про змагання, які у 1925 році на околиці села Волосянка провели учні ужгородської горожанської школи на чолі з вчителем Франтішком Кашпарцем.
8-10 лютого 1929 року у Воловці відбувся перший обласний чемпіонат, в якому виступали як військові так і цивільні спортсмени. Організували його командування 12-ї дивізії спільно з крайовими сокольською та туристичною організаціями.
Зимній спорт, Дубен, 1931 р.
Окрім дистанцій для армійських спортсменів, які долали трасу у військовій формі, зі зброєю та рюкзаком вагою 5 кг, були підготовлені згідно правил й спортивні траси для таких вікових категорій: молодші юнаки (до 14 років), старші юнаки (15-16 років), юніори (17-18), молодь (19-20), дорослі (від 21 року), ветерани (старші 35 років). Окремий залік був і для жінок, яких, втім, у ті часи у спорті було дуже мало.
У статті про змагання підкреслювалося, що вони пройшли …на важкій гірській місцевості за складних погодних умов (30-40 градусів нижче 0)… І це небуло перебільшенням, адже січень-лютий 1929 увійшли до історії Європи як "зима століття", тоді кригою вкрилися навіть порти на Чорному морі, лід на річках тримався понад 60 днів, а на метеостанціях у Сянках та на півдні Чехії фіксували морози до мініс 42. Та, незважаючи на це, учасники закарпатського чемпіонату показали відмінні результати. Першими "цивільними" чемпіонами Закарпаття стали: на 18-кілометровій дистанції Альберт Глос (чоловіки) і Циріл Гердлічка (ветерани), на 12-кілометровій трасі Борош (молодь) та Ярослав Вандас (початківці), Павла Піцкова випередила всіх суперниць на дистанції 8 км. Більшість з переможців представляли Мукачево. Найшвидшими серед військових були Антонін Кубена з 36 полку (Ужгород, 30 км та 18 км) та прикордонник Арност Томаш (Мукачево, 7 км). Як повідомлялося у пресі, за змаганнями спостерігало майже 2000 глядачів, серед яких було чимало галичан.
Лижний притулок на горі Плай
До речі, з 11 вересня 2019 року по 23 лютого 2020 року у Празі проходила виставка "Підкарпатська Русь – частина нашої історії" з фондів Національного музею. Серед інших експонатів там був виставлений цілий альбом з фотографіями перших лижних змагань у Воловці (Pamatecni album z prvnich lyzarskych zavodu ve Volovci).
За два тижні після воловецьких стартів ужгородець Антонін Кубена став чемпіоном Збройних Сил на дистанціях 18 і 7 кілометрів (змагання проходили у Чехії).
22 грудня 1929 року було засноване Підкарпатське відділення (читай – обласна федерація) Спілки лижників Чехословаччини. Штаб-квартира федерації знаходилася в Мукачеві, і це не випадково, адже лише тільки лижна секція мукачівського туристичного клубу об’єднувала на той час 85 лижників, а окрім неї та військових лижним спортом займалися у навчальних закладах, сокольських та скаутських організаціях…
Щотижня на вихідних члени секції відправлялися у гори: група сильніших у суботу виїжджала з ночівлею до Воловця – до клубного приюту, що знаходився на полонині Боржава на горі Плай, а менш досвідчені недільного ранку під’їжджали поїздом до Бескидського перевалу, де за домовленістю поїзд робив зупинку біля самого будинку прикордонників.
2 січня 1930 року в мукачівському кінотеатрі було показано навчальний фільм "Техніка сучасного лижування". Фільм супроводжувала лекція, яку відвідали понад 150 лижників, за кілька днів на горі Плай провели практичні заняття.
23 лютого 1930 р. новостворена федерація організовувала вже другий за ліком крайовий чемпіонат з лижного спорту. Спочатку ці змагання планувалося провести 8-9 лютого у Воловці (випустили навіть значок з цією датою), але з-за нестачі снігу їх перенесли вище в гори – на залізничну станцію Скотарське. У заході взяли участь спортсмени з усієї Підкарпатської Русі, серед них було 6 жінок та 66 підлітків. У головній та ветеранських категоріях виступало 59 чоловіків. Для тих, хто не був членом лижної спілки створили окрему категорію (гості), в якій виступали сильні спортсмени з 12-ї піхотної дивізії та 8 представників львівської спілки лижників. Гості зі Львова у своїй категорії випередили всіх суперників за винятком переможця – рядового Горна, кращим з місцевих спортсменів став Міллер з ужгородського спортклубу. З 24-х нагород, що розігрувалися, 20 здобули мукачівці, а чотири поїхали до Ужгороду.
Чемпіонами на 18-кілометрівці стали: Алоіс Горн (гості), Міллер (чоловіки) і Ян Прікрил (ветерани), на дистанції 12 км: Антонін Балцар (початківці), Борош (молодь) і Фаборський (юніори), на двокілометрівці: Мирослав Кверка (старші юнаки) та Микола Асталош (молодші хлопці).
Львів’яни заснували для закарпатських змагань кубок з альпаки, який вручили переможцю у відкритому класі військовослужбовцю Горну. У лютому 1932 року, після демобілізації з армії і повернення додому у Карконоші, Алоіс Горн стане чемпіоном Чехословаччини на самій довгій п’ятдесятикілометровій дистанції.
Відмітимо, що у складі галицької команди виступав перший львівський зимовий олімпієць Степан Вітковський, який у Скотарському фінішував третім. У 1924 році на Олімпіаді у Шамоні він стартував на 50-кілометровому лижному марафоні.
Автор репортажу про воловецькі старти підкреслив, що у змаганнях взяли участь понад 40 місцевих учасників, переважно дітей, які змагалися на саморобних лижах, зроблених з дощок-клепок і багато хто з них навіть подолали всю дистанцію.
Влітку 1930 року для молоді з Мукачева, Сваляви та Воловця обласна федерація закупила 30 пар лиж. Як видно з газетних публікацій, вже з наступної зими волівчани стали беззаперечними лідерами на обласних змаганнях в юнацьких категоріях, а за кілька років серйозну конкуренцію їм складали й рахівчани.
Протягом всього сезону 1929/30 тривали дружні контакти з лижниками з Галичини. Тієї зими львів’яни 5 разів відряджали на Закарпаття свої команди, загалом 67 осіб.
Виставка у Празі фотоальбом
Третій обласний чемпіонат у лютому 1931 року пройшов у два етапи: дорослі змагалися у Волосянці, а молодь – у Воловці. Змагання на Ужоцькому перевалі були добре організованими і стали хорошою промоцією лижного спорту. Серед 500 глядачів були й перші особи крайової адміністрації, – відмічали в газетах, – Загальну увагу привертали верховинські діти, які, на власноруч зроблених під керівництвом вчителя лижах, на найближчий гірці демонстрували свої здібності. Чемпіонкою на шестикілометровій дистанції серед жінок стала Зденка Заплеталова, у чоловіків на 18-кілометровій трасі переміг Антонін Балцар, серед ветеранів – Йосиф Заплетал (всі з Мукачева), в категорії гостей найсильнішим був воїн Шпінар. Кращим серед новачків на 10-кілометрівці виявився Ярослав Цимбрила з Ужгороду. В змаганнях серед юнаків і молоді перемагали лише волівчани. Чемпіонами на 3-кілометровій трасі стали брати Зіндулки, Славко переміг серед молодших юнаків, а Євген – серед старших. Переможцем серед юніорів став Михайло Ільницький, а серед молоді – Микола Шмід.
Двома тижнями пізніше, під час походу на Рахівщині, на горі Шешул в лавині загинув ужгородець Циріл Гердлічка – відмінний лижник і один з перших чемпіонів краю.
У квітні 1931 року, після навчальних курсів у Татрах, першими "дипломованими" інструкторами з лижного спорту на Закарпатті стали ужгородці Ян Прікрил і Рудольф Вагнер, та мукачівці Антонін Балцар, Йосиф Каше і Йосиф Заплетал.
Влітку того ж року у Воловці розпочалося будівництво першого на Закарпатті лижного трампліну. Спілка лижників Чехословаччини виділила на це 30 000 крон. Проект розробив видатний спортсмен і архітектор Карел Яролімек (спроектував кількасот трамплінів, очолював технічний комітет національної федерації та працював у Міжнародній федерації. Як керівник чехословацької олімпійської збірної побував на 4-х Олімпіадах та 9-ти чемпіонатах світу). Крім самого трампліну передбачалося побудувати трибуни для глядачів та будиночки для перевдягання спортсменів.
З часом географія обласних змагань значно розширилася: окрім Воловця їх проводили в Ясіня, Хусті, Рахові, на Ужоцькому перевалі, у Волосянці, Скотарському та на ужгородській Плішці.
На зборах національної Спілки лижників, що проходили у Празі 25 жовтня 1931 року, загальну увагу привернув виступ керівника Підкарпатського відділення Яна Прікрила, який розповів про проблеми у розвитку лижного спорту в регіоні, і попросив Лижну асоціацію, і всіх присутніх про допомогу. Керівництво свою підтримку гарантувало, а компанії-виробники лиж Mecir і Slonek пообіцяли відправити на Підкарпаття свою продукцію.
Невдовзі чимало газет опублікували такі звернення: - Передайте старі лижі бідним дітям на Підкарпатській Русі. Спілка лижників Чехословаччини звертається до своїх членів з проханням віддати свої старі непотрібні лижі. У багатьох з вас зберігаються лижі, на яких вже не їздите і які вам непотрібні. Віддайте їх федерації, а ми перешлемо їх на Підкарпатську Русь для дітей нужденних горян, які будуть вдячні вам за те, що дали їм можливість займатися лижним спортом. Приймемо також старі лижні черевики, використані кріплення, вживаний лижний одяг…
З подібними закликами зверталася і обласна федерація: - Лижники! Подаруйте свої непотрібні лижі дітям з гір карпатських, що живуть у злиднях. Тут у Мукачіві та у верховинської молоді є дуже велика зацікавленість у лижному спорті, але клуби об’єднані у Підкарпатській жупі Спілки лижників з-за нестачі коштів не можуть навіть частково забезпечити їх спорядженням. Це надзвичайно бідний край з жахливими умовами життя людей. Вітатимемо кожну річ і навіть пошкоджений лижний інвентар, який тамтешні хлопці після ремонту використають. Дари приймає Підкарпатська жупа Спілки лижників за адресою Мукачево вул. Городська, 11.
Зацікавленість русинської молоді до лижного спорту постійно зростає і з часом, можливо, хтось із місцевих вихованців приверне до себе увагу спортивного світу.
Такими були перші роки становлення лижного спорту на Закарпатті.
