Із героєм українсько-російської війни у Криму ми поспілкувалися в Ужгороді під час його політичного візиту до столиці Закарпаття у рамках передвиборчого турне.
Але спілкуватись з цим чоловіком про політику бажання не надто велике. Мене цікавить інше. Після прес-конференції зустрічаємось окремо. Юлій заходить приміщення у свіженькій формі Повітряних сил Збройних сил України. Сідаємо на багряний диван в музеї обласного телебачення і починаємо. Отже, вашій увазі розмова з легендармим полковником Юлієм Мамчуром про військо, події на майдані, анексію Криму, авіацію та політику
— На вашу думку, як відбувались події в Криму? Чому Росії вдалось усе це реалізувати?
— Готувались вони давно. Єдине – вони дуже вдало визначились по часу. Влучно. Тоді коли у нас пройшла зміна влади, Янукович втік і наше керівництво не було готове до рішучих дій. Сил і засобів, які були в Криму – їх вистачало, але не було вчасно команди. І не слухайте, що вони давали команду. У перший день усі військові кабелі – були перерубані.
— Тобто зв’язку українських військових в Криму повністю позбавили?
— Так. Зв’язок командира з начальником був тільки мобільний. Повірте, ніякі команди таким чином не віддаються. Ну і я повинен це сказати… Начальником генерального штабу був тоді генерал Юрій Ільїн. Перший мій дзвінок був до нього, а він сказав, що захворів і абстрагувався від усіх подій. Зразу стало ясно, що він перейшов на бік Росії. Я вважаю, що ми своїми діями довели, що ми готові були захищати нашу батьківщину. Навіть при тих засобах, які у нас були. Це були АК-74 та пістолети Макарова.
— Відстояти можна було?
— Відстояти було неможливо. Ми б там полягли. Сили були нерівні. Там були озброєні спецназівці, які були озброєні БТРами, гранатометами, вогнеметами разом з снайперами. А у нас була дуже специфічна частина. Вона охороняє об'єкти невеликим складом. У нас варта і декілька зброєних офіцерів, які охороняють літаки. Коли йде особливий період — нас мали б підсилити спецпідрозцілами специфічними. Це морські піхотинці, або механізована бригада. Але тим частинам, які повинні були це зробити — команда так і не поступила, тому вони знаходились у місцях постійної дислокації. Хоча за дві-тригодини найближча частина могли видвинутись із перевального і надати нам в цьому плані допомогу. Крім того в Криму підтримки для українського війська не було жодної. Найкраща позиція, яка була у місцевого населення — вони просто стояли і спостерігали. Найгірша — вони проводили агітацію, проводили мітинги. Захищати такий народ навіть бажання нема ніякого, повірте мені.
— Який стан авіації в Україні? Вона є взагалі?
— Авіація в Україні є. І вона завжди була і буде. Доволі багато фахівців було у свій час звільнено, але зараз вони повертаються потихеньку. І ці руки навчені — роблять свою справу дуже добре. Таких спеціалістів готували не один рік. По літакам можу сказати на прикладі своєї бригади. Завдяки цим людям і їх золотим рукам — відновлено вже три літаки, які несуть бойове чергування. Я їх особисто облітав. Ще три літаки також відновлено, їх потрібно тільки облітати. Ще три на авіаційно-ремонтному заводі у Львові. І до кінця року тільки у мої бригаді буде 9 літаків, що будуть нести бойове чергування. І це тільки у моїй бригаді. Ми вивезли з Бельбеку 53 три літаки, але тільки ешелоном. Вони не прилетіли. Ті літаки вважалися росіянами нездатними до застосування. Ми зараз їх своїми силами відновлюємо.
— Всі 53 літаки відновлюєте?
Всі відновити не вдастся. Але, думаю, десь 25 відновити можна. Десь рік на це треба.
— Грубо кажучи — з двох однин збираєте?
— Можна і так сказати. Робимо все, що можемо. Але якщо авіаційне підприємство у Львові розширить свої потужності, то їх можна буде відновити і більше — аж до 70%. Але це можна робити тільки на спеціальних підприємствах.
— Багата часу це займає?
— Приблизно 3 місяці на літак. Бо обмежена кількість літаків може знаходитись на підприємстві.
— Фінансування є зараз?
— Фінансування є. Але повірте, це дуже дороге задоволення — 20-25 мільйнонів гривень на відновлення одного літака. В залежності від того, який його стан. Ті літаки, що у нас є треба просто прогнати через авіаційні підприємства і ще 5 років вони нам вірою і правдою послужать. Потрібно тільки трошки фінансів і уваги. Щоб купити новий літак — потрібно щонайменше 100 000 000 Євро. І це тільки один літак.
— У Бельбеку багато залишилось літаків?
— Там залишили 12 літаків. Росіяни не дали нам можливість їх забрати. Це були ті літаки, які були боєздатні. Вони знали, які це були літаки. Бо наші «поліцаї», які там залишились вони сказали бортові номери літаків, які були боєздатні. Зрадники там залишились.
— Багато такий людей було у вашій бригаді?
- 38 відсотків особового складу вийшло з території Криму і зараз базується у Миколаєві. А решта — зрадники. Велика кількість була контрактників. Вони набирались з місцевого населення. Той солдат, що прийшов у грудні вже в лютому повинен був захищати свою батьківщинку, той хлопчина котрий ще не був навчений і не був готовий морально. Таких солдатів було десь 250-300. Також певна кількість офіцерів, що купились на обіцянки квартир і підвищення зарплат.
— От коли ви йшли на озброєних росіян тільки з прапором та співаючи гімн — страшно не було?
— Ми про це не думали. У нас не було відчуття, що щось станеться. Але й навіть не здогадувались, що по нам можуть почати стріляти. Але той наш похід був вартий того, бо він сильно підняв патріотизм у військових.
— Як ви бачите ті події, що зараз відбуваються на Сході України?
— Навідміну від Криму — на Сході ситуація поділилась 50 на 50. Народ бачить, що ті сепаратисти вони не несуть для місцевого населення якоїсь злагоди чи впевненості у майбутньому. Вони тільки грабують, вбивають і зруйнували всю інфраструктуру. Навить ті місцеві, що спочатку їх підтримували — бачать усе це. Тому відсток тих, хто за Україну постійно збільшується. От коли більша частина населення зрозуміє, що іншого шляху немає, як жити в злагоді і в цілісній українській державі. На початку мільйонний Донецьк на початку нічого не зробив, а якась кучка 300 чоловік змогли захопити основні об'єкти. І ці бандити почали керувати мільйонним містом. Їм пообіцяли пенсії вищі і вони продались за це і вони повелись на ці обіцянки. Зараз вони почали усвідомлювати все.
— На вашу думку, на скільки можуть затягнутися події на Сході?
— Важко прогнозувати. Моє бажання — аби цей хиткий мир переріс у стійкий.
— І все так залишилось як є зараз? Тоді все залишиться під контролем бойовиків.
— Там йде постійне збільшення прихильників України. Перемир'я грає нам на руку. У даний момент ми зможемо відновити ту техніку, яку маємо. Наприклад, літаки. Підготувати резерв у людській силі, бо тим підрозділам якій там тривалий час знаходяться — потрібно дати перепочити. Зробити аналіз помилок. Налагодити взаємодію добровольчих батальйонів, нацгвардії та військових. Коли буде взаємодія — буде результат і мінімізовані втрати.
— Що для вас особисто означає Євромайдан?
— Євромайдан не дарма називають революцією гідності. Один Майдан вже був і тоді вдалось досягти тільки невеликих зрушень в кращу сторону. Результатів ми ніяких не досягли. Певні зрушення були, але наші бажання не здійснились. Але от на другому Майдані терпець дійсно увірвався. Те, що робили з країною Янукович з поплічниками, і те, що вони робили з народом вже терпіти неможливо було. У цьому весь українських народ. Перший Майдан почався ще з Ігора (князя Ігора вбили деревляни втомлені від величезної данини князя. Його прив’язали до стовбурів двох нагнутих дерев відпустили й дерева роздерли його тіло на дві частини в 945 році, - авт.). Українці просто скидали правителів, які виснажували народ. Ми терпіли три роки. Янукович всіх обманював – казав, що ми будемо європейською країною і нічого для цього не робив.
— Чому ви вирішили піти в політику?
— До 21 серпня у мене такого бажання не було. Але 21 серпня я зустрічав Президента на аеродромі у Муколаєві. Там дислокується певна кількість частин і командири частин повинні зустрічати Верховного головнокомандувача. При зустрічі він запитав стан справ моєї бригади, я йому розповів усі проблемні питання. Він записав їх, обіцяв вирішити і сказав: «У тебе є кілька днів подумати — я тебе запрошую зайнятись військовою справою на більш високому рівні». Через 2 дні я погодився, зустрілись вже в Києві. Він розповів, чим я повинен буду займатись у Парламенті і запропонував місце у списку «Блоку Петра Порошенка»
— Ваше бачення сходиться із баченням Петра Порошенка?
— У даному випадку так. Хоча я й залишаюсь військовим, але у розпорядженні командувача. Якщо я пройду в Парламент, то моєю частиною опікуватиметься новий командир.
Віталій Глагола, для Мукачево.Net
