Два роки тому народний інструментальний ансамбль «Рапсодія» вразив глядачів вишуканим концертом «Феєрверк бажань». Тодішня зустріч із глядачами відбулася в приміщенні обласного театру ляльок «Бавка». І ось – нове побачення. Цього разу колектив прийняв до себе обласний український музично-драматичний театр імені братів Шерегіїв.
Одразу після закінчення дійства, широко анонсованого в ЗМІ, кореспондент зустрівся з керівником колективу Лесею ДУБЕНКО. Мета – дізнатися про те, що залишилося за лаштунками.
Подругам вдячна за гру, глядачам – за щедрість
– Що, Лесю Борисівно, відчуваєте по завершенні сольного концерту? Чи виправдалися сподівання на успіх?
– Якщо коротко – так. Було багато переживань, тривалою підготовка, але, зрештою, результатом ми задоволені.
– Чи є відмінності між попереднім концертом, який, як відомо, відбувся два роки тому, і нинішнім?
– Минулого разу в обласному театрі «Бавка» було всього 220 глядачів, вони стояли і в проходах, сиділи на приставних стільчиках. Це важко порівняти з 700 посадковими місцями, які має зала облмуздрамтеатру. І все-таки й цього разу зібралася повна зала, у партері вільних місць практично не залишилося. Прийшли як знайомі, так і багато незнайомих мені людей, і все це закріплює мене в думці – зусилля не були марними.
– В чому вбачалася домінанта цього виступу перед глядачами?
– Для музиканта важливо, насамперед, щоб те, що він намагається донести зі сцени, звучало в досконалому професійному виконанні. Нас четверо, тож грати ансамблево надзвичайно складно. Хоча колективу уже шість років, але вихід на сцену – завжди відповідально. Тим більше, якщо це сцена обласного музично-драматичного театру. Дякую за те, що відбулося, моїм партнеркам по колективу і подругам – Аліні Гвоздь (скрипка), Надіїї Карпинець (альт) та Алєсі Фіщенко-Пулєй (флейта).
– Які режисерські ходи повинні були викликати цікавість у глядачів?
– Було багато цікавих задумів. По-перше, сцена була оформлена в чорних тонах. Завдяки цьому увиразнювалося світло: воно змінювалося в кольорі, вихоплювало з теміні кожну з учасниць колективу, підкерслювало їхні фігури. Використання спецефектів, зокрема, холодних вогнів (вони були минулого разу) нам не дозволили, посилаючись на вимоги техніки безпеки. Тож замінили їх вибухами «золотого дощу», яких протягом концерту було аж три. На жаль, не вистачило часу не репетиції: у драмтеатрі змогли приступити до них у день концерту о 14-й годині. А о 17-й – уже концерт.
– Програму урізноманітнювали інші художні колективи…
– Так, «Шовкова косиця» з УжНУ, «Танцювальна корпорація друзів» з Падіюну, „Терне чаве” з міського будинку культури… Зокрема, «Косиця» втілила у рухах одну з виконуваних нами мелодій – «Український рок-н-рол». Цікавим було сценічне вирішення: дівчина, яка не вміє танцювати цей танок, починає повторювати рухи інших трьох дівчат. Відтак усіх захоплює запальна мелодія. А от хореографічний ансамбль Ужгородського коледжу культури та мистецтв виконав у нашому супроводі композицію Сергія Андріюка «Галактика», в якій режисер відобразив сцени боротьби добра зі злом. Спеціально для цього номеру були закуплені маски з ліхтариками на лобі, які одягнули танцівники…
– Різножанрові виступи несли в собі смислове навантаження?
– Наголос у нас був зроблений на музику, тому номерами в інших жанрах не надто захоплювалися.
– Танці в роковому стилі під час скрипкової феєрії – це нагода для глядача перевести дух?
– Безумовно, і це мало місце, але не все так просто. Якщо забракне майстерності, то все може бути зіпсоване. На щастя, у нашому випадку все було навпаки, і ми вдячні керівникам танцколективів за вдалі виступи їхніх вихованців. Дякуємо, зокрема, заслуженому працівникові культури України Іванові Пастеляку, Євгену Брижинському. Крім того, наша подяка – директорові Ужгородського коледжу культури та мистецтв Наталії Шетелі за те, що надала можливість учням її закладу виступити на нашій сцені.
– Як і два роки тому, на сцену знову виходила Ваша, Лесю Борисівно, донька Іванна…
– Так, тепер вона виконала англомовну пісню «My time». Здається, глядачам сподобалася.
– І ми, врешті, підійшли до того, щоб Ви назвали ім’я режисера концертної програми…
– Це – молодий майстер сценічних постановок Володимир Ладижець. Як режисер, здобув спеціальну освіту – закінчив Київський національний університет культури; є співвласником одного з ужгородських кабельних ТБ і, до речі, онуком відомого письменника і поета Володимира Ладижця. Попри те, що цей режисер ще дуже молодий, набагато молодший за всіх нас, він відстоював власне бачення, послідовно вибудовував свою лінію в загальній канві концерту. Якщо вже він твердо переконаний, то вже наполягає до кінця на своєму. Доводилося йти на поступки.
… І скрипка з камінням Сваровскі у подарунок
– Які логічні наголоси мав концерт «Рапсодії»?
– Умовно ми поділили концерт на два блоки. У першому з них грали народні композиції або ж у відповідному стильовому оформленні, у другому – сучасні. Закінчили ж «Червоною рутою», яку справедливо вважають другим гімном України.
– Хто є авторами виконуваних мелодій?
– Багато інструментовок для нас пише Володимир Короленко. Він і обдарований музикант, виконавець на різних інструментах. До речі, пан Володимир раніше робив оркестровки навіть для симфонічного оркестру. Один з улюблених нами його авторських творів – «Закарпаття» – написаний у вигляді в’язанки мелодій різних народів, які проживають у нашому краї.
– Чи були в програмі концерту нові твори?
– Так, до них належить, зокрема, «Раковецький кручений», який теж написав для нас Володимир Короленко. Цей танок сам по собі надзвичайно популярний, а тут –яскрава мелодія…Потім, вищезгаданий рок-н-ролл на українську народну тему, „Циганський”, „Ніжність” С. Рахманінова…
– Тож Ви і порухалися в ритмі «Крученого»?
– Цього разу – ні. Надто швидкий темп, смичок за ним ледь устигав …
– у традиціях «Рапсодії» – рухатися на сцені…
– Від своїх звичок ми не відмовляємося, але тепер були певні нюанси.
– Наприклад?
– Спеціально для цього концерту пошили нові сценічні костюми. Сукні зобов’язували поводити себе на сцені стриманіше. Від танцювальних па довелося відмовитися.
– Повинен визнати, сукні «рапосдіянкам» дуже пасують. Хто їх розробляв і шив?
– Ми вдалися до послуг ужгородської дизайнерки одягу Мар”яни Попудник І не помилилися в своїх сподіваннях. Вона знайшла до всіх чотирьох індивідуальний підхід, пошила костюм згідно з характером кожної учасниці колективу. Здається, костюми вигідно підкреслюють творче обличчя.
– Як глядачі виявляли своє ставлення до колективу?
– Нам гаряче аплодували, дарували силу-силенну квітів. Дехто примудрився навіть цукерки піднести, а одна зі знайомих зробила особливий сюрприз – маленьку скрипочку, оздоблену камінням від Сваровскі.
«У поїздках краще пізнаємо себе, здобуваємо друзів»
– Бачу на Вашому робочому столі ще й цікаву пірамідку…
– Вона символізує устремління догори, а отримала її як нагороду в творчому змаганні «Словаччина-ЄвроФест -2012», яке відбулося цього року в місті Снина. Стала лауреатом першої премії, як солістка-срикпалька. Тоді, до речі, ми з донькою обидві повернулися додому з першими преміями. Іванка – як співачка.
– Інструментальний ансамбль «Рапсодія» є постійним учасником різноманітних свят у Ужгородському районі та за його межами. Чим це пояснюється?
– Так, ми з задоволенням їздимо на всі свята в районі й області, куди нас запрошують. Це, з одного боку, приємно, а з другого – доля музиканта. Досить часто іздимо й за кордоном. За остані два роки були в угорських містах Аяк, Демечер, у словацьких – Камйонка, Снина, Кошіце, Гуменне, села Пихня, Пудгородь, Стакчін,…
– Що в поїздках цінуєте найбільше?
– Те, що ми можемо знайти нових друзів, шанувальників. Під час вечора Маланки на Старий новий рік Словаччині, куди нас запросили, ледве встигали переїжджати з одного балу на інший. Нас хотіли всюди бачити. За ніч відвідали кілька балів. Знаєте, як це приємно…
– Яка користь із тих гастрольних мандрів?
– Запевняю, що їх ми духовними здобутками. Якщо бачимо, що наша праця і потрібна, і добре оцінена, то додається сил. Хочеться надалі приносити радість іншим, водночас і собі мати з того задоволення.
– Чи означає це, що «Рапсодія» закріпилася серед найуспішніших колективів області?
– Самим собі давати оцінку – справа невдячна. Якщо керівники галузі культури області довіряють нам, посилаючи у творчі відрядження, то це само по собі є позитивним. Для будь-якого колективу дуже важливо фігурувати на великих сценах. Це породжує впевненість у собі, збагачує досвідом відповідальних виступів. Ми також бачимо потребу восконалюватися, не зупинятися у творчості.
Дві іпостасі однієї професії
– Ви, Лесю Борисівно, очолюєте не лише «Рапсодію», а й керуєте Ужгородським районним будинком культури. Чим він живе, якими є його досягнення?
– Вони вимірюються досягненнями його колективів. У нас поряд із «Рапсодією» є ще чотири колективи з почесним званням народних. Це – ансамбль пісні і танцю «Дружба», керівник Арпад Іллар, вокальний ансамбль «Ужанка», керівник заслужений працівник культури України Павло Пинзеник, ансамбль народної пісні «Цинторія» під керуванням заслуженого працівника культури України Єлизавети Сівак, вокальний дует Тетяни і Сергія Раховських,. До речі, перші три названі колективи з історією, бо першому 26 років, другому через рік виповниться 45 років, а третьоу нещодавно минуло 20.
– Районний культурницький осередок несе місію організатора. Наскільки вона є успішною?
– Нас часто залучають до організації районних свят, і ми ці завдання на загал досить успішно реалізовуємо. Разом із методичним кабінетом пишемо сценарії, є ведучими або й самі виступаємо зі сцени. Все це – наша робота…