Кілька миттєвостей з життя закарпатського археолога Едуарда Балагурі (ФОТО)

15
2

87 років тому народився відомий закарпатський вчений-археолог Едуард Балагурі.

За сприяння археолога В'ячеслава Котигорошка (нині покійного) був створений при УжНУ арxеологічний музей імені Е. Балагурі, його найкращого друга і наставника.

Народився Едуард Адальбертович Балагурі 24 вересня 1931 року в м.Хусті, в робітничій родині. Після закінчення у м.Ужгороді СШ №1 працював на цегельному заводі, а протягом 1950-1955 років навчався на історичному факультеті Ужгородського держуніверситету. З 1955 року – науковий співробітник Закарпатського краєзнавчого музею.

Далі були роки навчання в аспірантурі (спеціалізація – археологія) в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові (нині – Інститут українознавства ім.І.Крип'якевича НАН України). Керівником дисертації був М.Ю Смішко. Е.А. Балагурі обрав спеціалізацію – археологія епохи бронзи.

У 1961 році повертається до Ужгорода на роботу в УжДУ, у якому пройшов всі щаблі педагогічного зростання. У 1971 році створює науково-дослідну групу. З цього часу можна говорити про становлення археології Закарпаття як такої. За двадцять років, з 1971 по 1991 рр., було відкрито та досліджено більше 300 поселень, городищ, виробничих центрів, могильників, які охопили період від доби неоліту до раннього середньовіччя.

Вчений став співавтором таких фундаментальних колективних монографій, як «Археология Венгрии. Конец ІІ тыс. до н.э. – І тыс.н.э.» (1986), «Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. Энеолит, бронза и раннее железо» (1990) та колективних праць «Нариси історії Закарпаття» (1993.-Т.1.), «Історія Мукачева» (1998.-Т.1). Усього перу вченого належало понад 200 публікацій.

Едуард Балагурі виховав багатьох науковців, які гідно продовжили його справу. Це, зокрема, Олександр Дзембас, Ігор Прохненко, В'ячеслав Котигорошко. Його любили всі: колеги, друзі, учні, називаючи ласкаво «наш Еду-бачі». Досі ходять легенди про те, як він, декан історичного факультету УжНУ, вже у похилому віці добирався "на БАМ" (університетське містечко) на своєму старенькому велосипеді.

Відійшов у вічність 26 січня 2004 року після тривалої хвороби.

Сьогодні колишні колеги та студенти покладуть квіти до його надгробку на цвинтарі «Кальварія». А молодий археолог Володимир Можес поділився архівними фотографіями, на яких зафіксовано кілька миттєвостей з життя видатного вченого.

Коментарі

С
Сріберный

Погоджувуся из вами Рахівчанин , фаховий , порядний , и з гумором чоловік .... У перві дньі учоби , попросив обись ме по нашому говорили , и такой на раз два учислив ко из якого району , любив фіглю ... Добра по ньому памнять ся пстала ....

Р
Рахівчанин

Був вимогливим, чесним і фаховим викладачем з яким завжди було приємно і корисно поспілкуватись, навіть через багато років після закінчення навчання. Його відчуття гумору видно походило від прізвища. Вічна йому память.

Читайте також