Побачивши, як легко і безкарно ужгородська влада добиває муніципальні аптеки, аби продати їх, обласні керманичі, схоже, вирішили у цьому питанні не відставати.
Аптеку продали, бо так захотів впливовий депутат
У власності Закарпатської обласної ради – себто закарпатців, – було добротне приміщення у центрі Ужгорода, у якому успішно працювало комунальне підприємство «Аптека №2». Цей заклад, поміж іншого, спеціалізувався на виготовлені рецептурних медикаментів для пацієнтів із дерматологічними захворюваннями, а також продажем медичних п’явок. Жодної інформації, що підприємство не рентабельне, не зафіксовано. Натомість 2009-го року стало відомо, що його приміщення продається.
Від слова до діла – депутати Закарпатської обласної ради 22 грудня 2009 року приймають рішення №1054, згідно з яким приміщення у центрі міста виставляється на аукціон. Це шокувало як фармацевтів, так і покупців.
«Ми ніколи не були збитковими, вчасно і в значних сумах сплачуємо всі податки до бюджету» – коментував тоді ситуацію місцевій газеті «Срібна Земля «Фест» завідувач аптеки Євген Мазуренко. У той час фармацевти зібрали більше 7 тисяч підписів від покупців із вимогою відмінити рішення про продаж. Втім на обласних обранців це не вплинуло.
Можливо тому, що на приміщення поклав око конкретний покупець, наближений до тодішньої владної команди у краї? Мова йде про впливового депутата обласної ради Андрія Андріїва, котрий на той час був наближений як до керівництва облдержадміністрації, так і облради. Його ім’я пов’язують, серед іншого, й з автотранспортним підприємством ПАТ «Ужгородське АТП-12107», котре за часів СРСР та у перші роки незалежності було монополістом у сфері пасажирських перевезень в обласному центрі. В інтерв’ю місцевим ЗМІ пан Андріїв фактично визнав, що приватизоване АТП є його власністю.
І от в аукціоні з купівлі аптечного приміщення із двох претендентів одним є саме ПАТ «Ужгородське АТП-12107». Із протоколу, копією якого володіє редакція, проглядається уже знайома нам схема продажу: учасник А пропонує стартову ціну – 2 мільйони 579 тисяч і ні гривні більше, учасник Б – 2 мільйони 837 тисяч і стає переможцем. Автотранспортне підприємство придбало нерухомість у центрі Ужгорода – 223 квадратних метри – по ціні 12 724 гривень за квадрат.
Звичайно, якщо порівняти, що міська влада Ужгорода продала приміщення першої аптеки за квадрат по 4 299 грн, то крок обласної влади – виручити уже після піку економічної кризи 2008-го майже 13 тисяч за квадратний метр з приміщення другої аптеки, виглядає комерційно успішним.
Втім це не дає відповіді на питання – чи заради цього варто було знищити прибуткове комунальне підприємство? До слова, умовою рішення облради про продаж аптеки було зберегти профільну спеціалізацію об’єкту, себто – аби у ньому й надалі продавалися ліки.
Формально покупець виконав це зобов’язання – сьогодні у приміщенні дійсно працює комерційна аптека. Втім вона займає значно менше площі, ніж комунальне підприємство, котре ліки не лише продавало, а й виготовляло. А у вивільнених кімнатах аптеки №2 зараз розміщуються магазини. Тож, враховуючи, що ціна оренди у тому місці Ужгорода становить близько 40 доларів США за квадратний метр, підприємство-власник нерухомості витрати за свою покупку уже, очевидно, покрило. А реальний власник АТП-12107 й далі успішно отримує дохід від нерухомості, у котрій раніше фармацевти виготовляли ексклюзивні рецептурні медикаменти.
Від «офісу» аптек сумнівно забрали синагогу
Більшість комунальних аптек Закарпаття хоча й мали (або ж мають) статус окремих юридичних осіб, втім усі входили до складу уже згаданого обласного виробничого об’єднання «Фармація», котре також є окремим комунальним підприємством. У 2003-му році об’єднання нараховувало 146 аптек. Через 10 років – сьогодні, за інформацією генерального директора підприємства В.Котика, – до «Фармації» входять лише 14 комунальних закладів .
Адміністративна будівля «Фармації» для місцевої влади стала також цінною з точки зору нерухомості. Приблизно у другій половині 2000-х підприємство виселяють із його офісу – історичної будівлі у центрі Ужгорода, котра є колишньою синагогою. Очевидно, це пройшло з відома керівництва тодішньої владної команди у краї, зокрема – голови облдержадміністрації Олега Гаваші та його першого заступника Івана Балоги, котрим на той час була підконтрольна і більшість депутатів облради. Відтак 22 грудня 2009 року більшість обранців голосує, аби добротне триповерхове приміщення у центрі Ужгорода продати. Втім конкретного покупця на той час не знайшлося. Відтак 4 листопада 2011 року уже новообраний склад облради (голова – Іван Балога) повторно дозволяє продати приміщення колишньої синагоги.
Це рішення депутатів виконує управління з питань комунальної власності Закарпатської ОДА, котре доручає провести аукціон «Універсальній товарно-сировинній біржі». З того моменту у справі починаються «білі плями» – оголошення про продаж об’єкту за стартовою ціною 3 млн 867 з половиною тисяч біржа чомусь розмістила у приватній малотиражній газеті Ужгорода.
Згодом стало відомо – виконавчий комітет обласної ради звернувся до управління комунальної власності ОДА з вимогою не проводити аукціон. Не зважаючи на це, 30 вересня аукціон таки відбувся. Журналістів, попри відкритість заходу, до приміщення не впустили.
За кілька днів голова облради Іван Балога звернувся до прокурора Закарпаття із вимогою перевірити законність відчуження будівлі. Пан Балога у коментарі ЗМІ наголосив – згідно з окремим рішенням облради – Положенням, – строк призначення аукціону не повинен перевищувати 6 місяців від дня надання згоди на продаж майна. У випадку із синагогою, констатують в облраді, пройшло більше півроку між датою рішення продати майно і датою аукціону.
Начальник управління з питань комунальної власності Закарпатської ОДА Віктор Лущак у коментарі наголосив, що аукціон пройшов згідно із законом, оскільки депутати облради не відміняли свого рішення про продаж адмінбудівлі. Процедура пройшла згідно з нормами Положення, котре прийняли самі ж депутати. Також наш співрозмовник стверджує, що всі знали, що будівля продається, оскільки із 2011-го року управління 6 разів давало оголошення про оцінку вартості цього об’єкту у різні ЗМІ. Крім того, продати будівлю на площі Жупанатській, 17, обранці вперше вирішили ще 2009-го року. Відповідаючи на питання, чому на захід не впустили журналіста одного із закарпатських інтернет-видань, пан Лущак відповів – медійники повинні були завчасно попередити про своє бажання прийти на аукціон.
Як же пройшов сам цей захід, наразі невідомо – в Закарпатській облдержадміністрації не надали нам копію протоколу аукціону, посилаючись на те, що оригінал вилучала прокуратура області для перевірки.
Загалом, з 2011 по 2012 роки обласна влада встигла продати приміщення чотирьох аптек – у місті Хуст, селищі Міжгір’я, селах Горінчево та Білки. За це обласна казна виручила 3 мільйони 370 тисяч гривень. Згідно з копіями протоколів, які нам надали в облдержадміністрації, у всіх чотирьох випадках участь в аукціоні взяли лише по два учасники, один із яких за приміщення взагалі не торгувався.
«А чому, якщо є два учасники, продаж можна вважати неефективним, з чого це взято? – коментує Віктор Лущак. – Загалом, комунальне майно не так легко продати. У нас є об’єкти, які вже роками реалізовуються, і ми ніяк не можемо знайти покупця».
Рецептурну фармацію відроджуватимуть з нуля?
Інший аспект питання продажу муніципальних аптек – виготовлення в них уже згаданих рецептурних медикаментів. Адже із закриттям таких закладів пішли у небуття й лабораторії та обладнання.
Як поінформував начальник Державної служби з лікарських засобів у Закарпатській області Петро Яцук, наразі законодавство України не вимагає, аби у певному населеному пункті була конкретна кількість аптек, що виготовляють рецептурні медикаменти. Тож у цьому питанні все залежить від місцевої влади. Нині на Закарпатті 5 аптек мають ліцензію на виготовлення таких ліків. Проте фактично з цим працюють три – одна у місті Мукачево (муніципальна), одна – в Ужгороді (нині комерційна, у минулому – муніципальна) та одна – при ужгородській міській лікарні.
За інформацією спеціалістів медичної галузі, на рівні Кабінету міністрів України свого часу витала ідея законодавчо зобов’язати комерційні фармацевтичні мережі виготовляти рецептурні медикаменти у їх кожній десятій аптеці. Втім до конкретики справа не дійшла.
Втім якщо таку постанову чи закон буде прийнято, не виключено, що власники фармацевтичних мереж, котрі наближені до керівництва країни, звертатимуться за фінансовою допомогою. Відомо ж, що будь-яке керівництво нашої держави щедре на дотації для своїх. І тоді аптечні лабораторії в регіонах, які місцева влада успішно знищила, доведеться створювати з нуля за гроші платників податків.
Ярослав Гулан, Бюро журналістських розслідувань «Варто Знати!» спеціально для CorruptUA
