Конституція України: Зміни та шляхи її оновлення

25
2

Експерт Інституту політичної освіти Володимир Феськов дослідив питання зміни, оновлення чи прийняття нової конституції. Далі текст автора без змін.

За кілька місяців Конституції України виповниться 23 роки. Здавалося б, не так багато у порівнянні з основними законами розвинених демократичних країн. Однак за цей, нехай нетривалий, період українських реалій Конституція України зазнавала (або навмисне не зазнавала) змін, які мали суттєвий вплив на розвиток країни. Зрештою, розмови про «зміни/оновлення/прийняття нової конституції» тривають досі. Про це говорять політики, особливо в передвиборчий період, зазначаючи, що головні біди нашої держави буде вирішено саме в такий спосіб. Єдине, про що не говорить кожен з них, - спосіб, у який буде напрацьовано та прийнято новий образ конституції, а головне, яка роль у цьому процесі відведена народу України. Щоб зрозуміти наскільки це питання актуальне, варто глянути на історію.

28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України була прийнята Конституція України. Чотири роки по тому, у 2000 році була перша спроба її змінити через всеукраїнський референдум. Тоді розглядались питання надання Президенту України права розпуску Верховної Ради України, зменшення її складу з 450 до 300 депутатів, позбавлення їх недоторканості та перехід на модель двопалатного парламенту. Щонайменше 82% громадян, які взяли участь у голосуванні, підтримали усі чотири пропозиції змін. Однак Верховною Радою України ці зміни імплементовано не було, хоч Конституційний суд України і підтвердив останточність рішень референдуму, а їхню силу прирівняв до сили Закону, що не потребує жодних узгоджень.

Пізніше, в 2004 році, ВРУ змінила конституцію віддавши 403 голоси народних депутатів за пакет змін. Головним чином вони стосувались переходу до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради України до 5 років та вдосконалення системи органів місцевого самоврядування. Роком по тому легітимність тих змін було визнано Конституційним судом України. Однак саме висновку суду бракувало в процесі прийняття змін. Водночас, також були додаткові обставини, які дають підстави говорити про порушення процедури голосування, наприклад, ухвалені змін до конституції не встановлюють процедури пакетного голосування.

У 2010 році той же Конституційний суд України скасував дію конституційних реформ 2004го року, без участі Верховної Ради України. Таким чином, суд змінив конституційний лад в країні, повернувши його до конституції зразка 1996 року. Прийнявши таке рішення, і, фактично, змінивши текст , суд вчинив порушення, перебравши на себе функції Парламенту та Народу України. Адже саме вони мають виключне право «остаточного втручання» в Конституцію України. І першими про це сказали його судді Шишкін та Стецюк, в своїй «окремій думці».

Чотири роки по тому, в 2014 році Верховна рада України відновила Конституцію зразка 2004 року, однак зробила це з порушенням процедури: без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду України. Все це поставило під сумнів легітимність змін.

Таким чином, за 28 років незалежності ми маємо Конституцію України що часто зазнавала змін. Кожного разу ці зміни були прямо пов’язані з кризою політичних еліт і слугували певним компромісом у її вирішенні. З іншого боку, щоразу такі зміни ставили під питання дотримання процедур, легітимність та залученість до процесу інших заінтересованих сторін. Зрештою, жодного разу вони не здійснювались за участі громадськості, з обговоренням бодай в незалежних експертних колах. Якщо ж зовсім відверто, то навіть той єдиний випадок, коли громадяни були залученні до процесу, був проігнорований тими ж політичними елітами.

Сьогодні розмови про внесення змін до Конституції України не втратили своєї актуальності. Особливо рясними вони були під час виборчої кампанії на пост Президента України. Тоді численні кандидати заявляли про таку ініціативу, однак знову ж не говорили про способи внесення цих змін.

Насправді ж, в законодавчому полі існує три шляхи, якими можна запровадити конституційну реформу в Україні:

Перший спосіб можна назвати найзручнішим - внести зміни до чинної на сьогодні Конституції України. Проте в силу непростої історії змін за останні 15 років, відчуття легітимності документу залишиться предметом постійних дискусій в експертних та політичних середовищах.

Другий – повернутися до Конституції України 1996 року. Іншими словами, обнулити всі зміни, яких документ зазнавав за усі роки. Зробити це буде непросто, адже для цього Конституційний суд України повинен буде оцінити на відповідність Конституції України дії Верховної Ради України в 2014 році. А це під силу лише безкомпромісному складу суддів КСУ, до якого від суспільства та політиків немає жодних зауважень. Однак у зв’язку з останніми подіями в середовищі суду з доволі неочікуваними ротаціями в керівному складі –складно говорити про «чистоту процесу».

Третій спосіб – через національний референдум. Однак для цього необхідно прийняти новий закон про всеукраїнський референдум. Це тривалий і непростий процес, який може зайняти багато часу та вимагатиме від усіх включених до нього сторін безкомпромісного дотримання визначених цілей. Що для реалій країни є великим викликом.

Власне, яким би з трьох шляхів не пішла політична еліта, важливим залишається питання легітимності процесу та включеності в нього якомога ширшого кола заінтересованих сторін. Адже громадяни країни мають бути важливим учасником будь-яких змін, і з їхньою думкою варто рахуватись. Інша справа, чи готова громадськість та її інститути до такого непростого завдання. Адже якість змін - це тест на зрілість не тільки політичних еліт, а й суспільства уцілому. І якщо перші систематично озвучують наміри щодо готовності змінювати основний закон країни, то інші наразі про це говорять у надто вузьких експертних колах. Ціною такої інертності може стати ігнорування змін, вироблених широким колом громадян (на зразок 2000 року) або ж, що гірше, ігнорування самих громадян.

Хочеться вірити у третій сценарій, де громадськість буде залучена до вироблення змін і отримає результат на який здатна та зорієнтована. Однак для цього потрібно бути готовими включитися в цей процес, який може стартувати в будь-який момент. Втратити таку можливість на порозі третьої декади незалежності, мені здається, неприпустимо.

Коментарі

Я
Ясен

ясен пень шо тут конституцію ніхто всерйоз не сприймає. ні політики. ні автор. не країна а хоть-што

К
Клен

Редакція може не розділяти думок чи поглядів, висвітлених у авторських або рекламних повідомленнях, розміщених на сайті. Це безпосередньо стосується опусу "експерта" званого Володимир Феськов. Не твоя свиняча справа простіше кажучи.

Читайте також