Наше місто, – мальовниче і таке затишне, завжди привітно зустрічає своїх мешканців та гостей – всіх, хто буває в ньому. Старовинна і сучасна архітектура, зелені парки, романтична набережна вздовж Латориці, пам’ятки архітектури – все це приваблює мукачівців та приїжджих, є окрасою міста та його гордістю.
Але особливе місце серед окрас міста над Латорицею займають квітники, а точніше – розарії. Про особливі розарії далі піде мова, а чому особливі – зрозумієте згодом…
Всі ми буваємо в центрі Мукачева, часто поспішаємо у своїх численних та нескінченних справах, і не завжди помічаємо красу навколо нас, але яка, тим не менше, заслуговує на увагу. На вулиці Духновича біля приміщення Мукачівського ліцею протягом двох років існує незвичайна клумба – квітник, у якому ростуть троянди різних сортів. Цей розарій, що відносно недавно з’явився у нашому місті, як виявилось, з’явився не випадково і має свою історію. А розповіли її мені начальник мукачівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою обласного управління освіти і науки Закарпатської ОДА, полковник державної прикордонної служби Олександр Олексійович Гальченко, якому і належить ідея створення цього незвичайного квітника, а також заступник начальника ліцею з виховної роботи, підполковник державної прикордонної служби Юрій Миколайович Гусар.
Ідея створення розарію виникла у 1996 році в період, коли п. Олександр лікувався після операції у Львівському шпиталі збройних сил, на території якого був висаджений надзвичайно гарний розарій. Милуючись красою квітів та відновлюючи своє здоров’я, у п. Олександра саме тоді з’явилась мрія створити щось подібне, коли він буде начальником (в той час він служив майором у Мукачівському прикордонному загоні). І він пообіцяв собі, що його заповітна мрія здійсниться.
Через деякий час, 16 вересня 1999 року на території колишньої ЗОШ № 12 було засновано ліцей. Включно до липня 2000 року ліцей базувався на території Мукачівської гімназії, пізніше – перейшли в приміщення на вул. Духновича. Звісно, спочатку всім було не до створення краси, адже здійснювались будівельно-відновлювальні роботи. Коли ж вони скінчились, власними силами і з допомогою учнів ліцею висадили трояндовий квітник у 2007 році спершу у дворі ліцею (внутрішній), а пізніше, у 2010 році – на вулиці (зовнішній).
Доля висадки саджанців була непростою, адже в продажу не було великого асортименту сортів троянд, натомість знайшлись фахівці, що посприяли цьому благородному процесу. Допомога прийшла незабаром від працівників аграрного науково-дослідного інституту с. Бахта Берегівського району, а пізніше, коли деякі сорти з’явились і в Мукачеві – додались інші рідкісні види троянд. Оригінальні види цих квітів згодом з’явилися на клумбах ліцею: ексклюзивний сорт «Феєрверк» (троянди, які спершу цвітуть рожевим, потім жовтим, а наостанок червоним кольором, протягом всього сезону змінюючи кольори), що сягають висоти від 40 см до 2 м. Оригінальними також є сорти, що можуть витися при землі: зовні вони жовтого кольору, а всередині – червоні (привезені з Ужгороду). Основними вимогами до розведення квітів стали різноманітність кольорів та постійне цвітіння (з ранньої весни до пізньої осені). Слід також зауважити, що, окрім розарію, ініціатори цього проекту зробили ще й першу в місті огорожу для квітів, щоб байдужі до краси природи перехожі не нищили і не зривали квітів, вирощених з добрим серцем…
Спілкуючись з п. Олександром і п. Юрієм, я була приємно вражена теплою атмосферою розмови, з якої зрозуміла: тендітні троянди і люди у формі – два поняття, що цілком можуть співіснувати. Романтична, творча натура начальника ліцею (за фахом – військовий інженер-електромеханік, закінчив командно-інженерне училище ракетних військ в м. Серпухов (Росія)) і м’якість, щирість у спілкуванні та багатогранність особистості його заступника (викладає в ліцеї основи військової етики і психології) – приклад того, що адміністративні посади не завжди накладають свій відпечаток, нерідко негативний, відштовхуючий від людей, що їх займають. І це не дивно, адже п. Олександр, до того ж прекрасно малює, викладає багато дисциплін в рідному ліцеї, захоплюється історією, філателією, нумізматикою, працює над двотомним виданням власної книги про ракетні війська стратегічного призначення, а ще – мріє в майбутньому створити музей військової слави Закарпаття, і, як стало відомо, в цьому напрямку вже зроблено чимало. Отже, мрії продовжують втілюватись в реальність, і це – прекрасно!
Відрадно, що фінансова підтримка з боку обласного управління освіти для ліцею є регулярною, а стабільність у цьому відношенні має неабияке значення, адже зокрема наразі йде будівництво великого спортзалу на території ліцею, і цей процес вимагає багато коштів.
Атмосфера навчального закладу позитивна, в приміщенні багато живих квітів, вихованці закладу – хлопці дисципліновані, виховані, спокійні. Я почувала себе там напрочуд затишно.
Покидаючи ліцей, на серці залишалось глибоке відчуття радості і поваги до людей у формі. Дивувалась: невже військові можуть здійснювати подібні вчинки? І розуміла – так, можуть! А люди, здатні на подібні вчинки, заслуговують на пошану і вдячність. І як добре, що вони є.
Приємним і несподіваним є таке ставлення до природи. Часи зараз непрості, молодь – також, але, якщо виховувати в молодому поколінні естетичний смак, сприйняття і відтворення краси у різних її проявах, то цим принаймні неможливо зашкодити, натомість можливим є виховання і збереження краси у власній душі кожного з нас, на зразок трояндового розарію, вирощеного чоловічими руками з особливою ніжністю та любов’ю.
Тож цінуймо це, берімо приклад з тих, хто того варті, і вчімося плекати в собі це прекрасне почуття. А поки ми здатні творити, ми чогось варті на цьому світі, а отже життя проживаємо не даремно.
