Мукачево.net розпитав доктора філологічних наук та автора книги «Українські імена. Колись і тепер» про те, які імена дають своїм нащадкам закарпатці.
– Не так давно у світ вийшла Ваша книга, в якій детально аналізується походження, зміна, популярність імен, якими українці називають своїх дітей. А от у Закарпатті як з цим? Адже у краї, де намішано чимало культур та етносів, часом трапляються вже надто несподівані імена?
– Насправді, найбільша проблема в тому, що 12% імен на Закарпатті – чужомовні. Це найбільший відсоток по Україні. До прикладу, називають дитину Даніель. А як же це ім’я потім відмінювати, ніхто не думає.
Це, перш за все, ознака мовності, або ж щось негаразд у духовній сфері. Звісно, це консервативна точка зору. Щось може мінятися, але не так, щоб з 90-х років змінилися імена на 12%.
– Які імена є «корінними» для Закарпаття?
– Про корінні імена на Закарпатті говорити не доводиться. От Василина є специфічним для Закарпаття. Хоча воно теж не є суто закарпатським, скоріше – церковним.
Натомість, в краї є багато суто місцевих імен. Так звані, неофіційні варіанти – Моріка, Йончі, Іштван. Вони також вартують того, щоб стати офіційними іменами і писатись у документах, бо це, знову ж таки, культурне багатство. Але, на практиці, одне може побутувати в розмовній мові, а інше вже стати офіційними іменами.
– Які найбільш несподівані імена Вам доводилось зустрічати на Закарпатті?
– Ну от, скажімо, Янукович. Уявіть собі, в с. Середньому так назвали дитину. Їй вже десь скоро має виповнитися рік. Зустрічаються імена Їжак, Лимончик, Принцеса, Цариця.
– Що в першу чергу впливає на вибір батьками імені дитини?
– Тут, в першу чергу, прослідковуються пріоритети батьків. До прикладу, народ досить швидко декомунізувався. Так, свого часу, популярними були імена Вілен – від Володимир Ілліч Ленін, Владлен, Октябрин, я не кажу вже про Сталіна.
Нині молодь більше не симпатизує комуністичним ідеям, тому разом з декомунізацією пройшла і мода на такі імена. Натомість накотилась глобалізація. Звідси і чужомовні імена.
Можливо, в цьому питанні є і певний соціальний аспект. Так, убогіші закарпатці можуть дозволити собі одне, а бізнесмени, що вважають себе вже занадто європейськими, – інше. Алан, Крістоф, Рафаель, Андріан, Бернадет… Часом по імені навіть важко визначити він це, чи вона. А що вже говорити про поєднання таких «імпортних» імен з суто-українськими прізвищами. От уявіть собі Джульєтту Медвідь чи щось подібне.
Я вважаю, що тільки добре усвідомлення національного коріння буде ідеальним щепленням проти глобалізації, яка накотилась досить серйозним чином. І хоча на церкву також не можемо вішати таку відповідальність, але слід пригадати, що раніше дітей називали виключно іменем, яке відповідало даті народження немовляти.
