Поетеса із Берегова на пенсії хоче знімати фільми про талановитих людей.
Закарпатська поетеса Любов Перцюкп’ять років тому поїхала до Ізраїлю, аби допомогти старшій доньці, у якої народився син. Нині мешкає у містечку Рамла. Перед від’їздом встигла підготувати до друку дві книжки своїх віршів на російській та українській мовах, тепер готує третю, вже з піснями. А ще самостійно опановує комп’ютерні програми і мріє знімати фільми про талановитих людей у Ізраїлі та Україні.
Любові Олександрівні виповнилося 66 років, але вона повна енергії та планів. Також вважає, що Слово – це велика сила. Вона впевнена, що кожна людина отримує певні сигнали і знаки у своєму житті, лише не всі вміють ними правильно скористатися. Ці «повідомлення»вона записує у вигляді своїх віршів. А найбільше віршованих рядків присвячено її рідному місту – Берегову та людям, які тут мешкають.
Місто, де був штаб Наполеона та похований Гаррі Поттер
- 5 років на чужині - це вже значний строк! Чим Ви там займаєтесь?
- Я поїхала до Ізраїлю коли моя старша донька народила там четвертого сина. Державних ясел там нема, а доньці потрібно було і вчитися, і працювати. Тепер малий підріс, його взяли до садочку, а в мене знову купа вільного часу!Тому я знову пишу вірші, тепер ще й захопилася відео. Роблю відеоролики до власних віршів та до пісень моїх друзів.
- Це чудово, а не важко справлятися з комп’ютерними технологіями?
- Мушу! Читати свої вірші уголос, не приховую –дуже люблю. Тому нещодавно опанувала програму Sound Forge, яка дозволяє швидко і якісно працювати із звуком. Потім зрозуміла, що мені потрібно показати цю країну для моїх друзів, для всіх українців - в першу чергу для тих, хто немає поки що можливості сюди приїхати, побачити Ізраїль. Бо це справді прекрасна країна, яка квітне! Я дуже багато подорожую і почала записувати все, що бачу. Так само знімаю на відео і завантажую в інтернет.
- Розкажіть про місто, в якому тепер мешкаєте.
- До нього можна дістатися всього 30 хвилин на автобусі з Тель-Авіва. Місто називається Рамла - дуже старовинне і гарне. Чимось нагадує Берегово – бо також провінційне і затишне.
До речі, колись у 8-му столітті навіть було столицею Палестини. Відоме також і тим, що Наполеон мав тут свою штаб-квартиру, там нині монастир. А нещодавно відшукали могилу Гаррі Поттера - це був справжній англійський солдат, який похований саме у Рамлі. Це теж вабить сюди туристів.
Репатріантам одразу показують чудеса Ізраїлю
- Вам мабуть там не вистачає аудиторії, яку Ви мали на Закарпатті?
- Чому ж – вона в мене і там є. Я регулярно ходжу до клубу, що знаходиться у сусідньому місті. Це місто для зустрічей творчих людей - можна малювати, можна займатися вокалом. Наприклад, моя донька Лєночка веде там хор. Таких клубів, де люди можуть проводити свій вільний час та спілкуватися, в Ізраїлі дуже багато. Держава їх підтримує фінансово. А також є можливість безкоштовних мандрівок по Ізраїлю. Для нових репатріантів це робіть організація "Сохнут". Робиться це для того, аби нові мешканці більше дізналися про цю країну та полюбили її.
- Де вже побували, що побачили?
- Всього і не перерахувати. Звісно, в першу чергу везуть до Єрусалиму, Мертвого моря. Я особисто була вражена, коли дізналася більше про життя прем’єр-міністра Іцхака Рабина, коли відвідала його меморіал (керівник Ізраїлю був вбитий студентом-екстремістом у 1995 році. – авт.). Це була надзвичайна людина! До речі, його коріння – з України, з Київщини.
Отже, в Ізраїлі дуже багато приділяють уваги вихованню поваги, любові до країні, гордості, якщо хочете - патріотизму…
Треба побачення обряд хрещення на Йордані. А скільки я ще не бачила святих місць! Наприклад, досі перебуваю під враженням від монастиря ченців-мовчальників на горі Каранталь. Монастир практично знаходиться у печерах, де за Писанням тримав 40-денний піст сам Ісус Христос під час свого перебування у пустелі.
- А що вас найбільше вразило у повсякденному житті?
- Повага до людини. Де б ти не був - до тебе ставляться з великою повагою. В транспорті, магазинах, офісах. Здивувала тотальна комп’ютеризація. Наприклад, купую денну карточку для проїзду в автобусі. І потім в автобусі моє прізвище вже з’являєтьсяна екрані –мене одразу ідентифікують з 7 мільйонів ізраїльтян! Чудеса…
Вірші з пророчими рядками про Україну та Закарпаття
- Про що Вам пишеться там, в Ізраїлі? Адже тут ваші вірші булиприсвячені Закарпаттю, Берегову, людям, які тут живуть...
- Тут, на Закарпатті, навіки залишається моя рідна земля, моя душа. Звісно, мені пишеться. Але нині це більше філософські роздуми про прожите життя. Надзвичайно багато відкрилося для мене саме за останній час. Про себе, про людей, про взаємовідносини, про світ. Світ - надзвичайний, пізнавати його можна безкінечно. А Берегово - це моя молодість, мої друзі, всі мої спогади…
- Чи з’явилися у Вас нові друзі?
- Безумовно. Хоча це скоріш мої приятелі - сокурсники по ульпану (так називається школа-курси з інтенсивного вивчення державної мови Ізраїлю, івриту для репатріантів). Ми часто збираємося разом. Але всі близькі друзі залишилися на Закарпатті.
- Деякі Ваші вірші є пророчими. Багато чого вже збулося. Як це відбувається?
- Це взагалі дуже цікаво. Хтось мені ці вірші ніби надиктовує – я і сама часом дивуюся. Ось зараз приїхала у Берегово на ювілей українського народного театру. Спочатку друзі попросили записати відеоролик - мої спогади про театр та його засновницю Ярославу Бандурович. В театрі я не грала, однак була постійним глядачем. Дружила з Ярославою Іванівною, часто приходила до неї на початку 90-х, коли вона вже важко хворіла. Дуже хотілося зберегти її багатющій архів, однак його забрали у Львів, що з ним - невідомо...
Так ось. Я написала вірш, присвячений Ярославі. Там були слова - " І небагато ще часу сплине – як назовуть його – Твоїм Іменем...». Отже, те що написано - збувається... І таких прикладів – багато.
– Багато Ваших віршів Ви про Україну… Куди ж ми нині рухаємось?
- Майже у всіх моїх віршах Україна - квітуча, велика, багата, благословенна. Я завжди вірила в Україну. Ще за радянських часів мене якось запитали: ти справді віриш у незалежну державу? Я вірила.
І зараз вважаю, що все ще попереду. Якщо зараз тут не все добре - це мабуть закономірний процес розвитку, це еволюція. В першу чергу, кожній людині персонально потрібно змінювати себе і тоді зміниться країна. Єдиний шлях – це Любов. Людям потрібно звільнитися від агресії, навіть на зло слід реагувати з Любов’ю. Дуже вірно казали мудреці ще 2000 років тому – «найбільша темрява згущається перед світанком». І це справді так. Часто так буває, що у людини все так погано, що далі нікуди. А потім - все змінюється.
Якщо людина вірить...Нам необхідно пробачити один одному. Непрощення, вважаю - найбільший гріх, який лише може бути. Щоразу - необхідно пробачати...
Я обращаюсь мысленно к Нему,
К Тому, Кто мне во всём советчик, к Богу,
Чтоб разъяснил, а если не пойму,
Чтоб указал мне Истины Дорогу…
Чтоб дал мне силы зло преодолеть
И Заповедям Мудрым подчиниться,
Чтобы не дал надежде умереть,
И, чтоб, Любви – не дал бы мне лишиться…
Я верою огромною полна –
Добро, как в сказке, зло преодолеет,
Убить Надежду – Время не сумеет
И не замрёт во мне Любви волна…
Про мрії та людей
- Ви повертаєтесь до Ізраїлю. А там - практично розпочалася війна. Вам не страшно?
- Ні. Хоча друзі пишуть –щодня ховаються під ракет, але живуть. У мене страху нема. Народ каже: кому згоріти, той не втоне. Тому я абсолютно спокійна - чому бути, тому бути.
- Як відчуваєте –ще повернетесь на Закарпаття?
- Звісно, і не один раз.
- З новою книгою?
- Не знаю. Може з новим фільмом?
- Ви б хотіли, аби ваші пісні співали...
- Іван Чегіль співає мою "Україно, моя Україно". А мені не потрібно якогось визнання, популярності. Я пишу пісні в дар людям, світу. Мені це просто подобається. А взагалі то моєю заповітною мрією було стати меценатом і підтримувати таланти. Я все життя про це мріяла. Чому? Сама не знаю.
Хочу, аби про Закарпаття, Берегово знали всі у світі! А головне, про людей - які тут живуть. Бо кожна людина, яка зустрічаласяна моєму шляху, навчила мене чомусь. Багато людей просто навчили мене любити. Тому вважаю, що кожна людина має велику цінність.
Маю ще одну мрію – зняти фільми про цих людей, талантів нашої землі. Про Шандора Зіхермана, Івана Шепу, Ганну Горват... Всіх не перерахувати. Якщо Господь дасть мені сил – буду продовжувати свою справу…
- Щасливої дороги! Чекатимемо від Вас лише добрих новин.
