15 травня 2014 року на сцені театральної зали Ужгородського коледжу культури і мистецтв відбувся показ драми з жіночого життя в іспанських селах «ДІМ БЕРНАРДИ АЛЬБИ» Федеріко Гарсіа Лорки.
Ця робота – практичний іспит з майстерності актора студентів ІІІ курсу режисерської спеціалізації.
Дійові особи та виконавці:
БЕРНАРДА – Ліліана Фурдело
МАРІЯ ХОСЕФА – Марія Варцаб'юк
ПОНСІЯ – Ельвіра Попович
АНГУСТІАС – Крістіна Бурса
МАГДАЛЕНА – Олександра Григорович
АМЕЛІЯ – Алла Саксон
МАРТІРІО – Оксана Горнодь
АДЕЛА – Вероніка Маурер
Звукооператор: Регіна Балла
Світлооператор: Естер Поляк
Художній керівник курсу: Михайло Васильович Микулець - викладач вищої категорії.
Режисер-постановник вистави, викладач коледжу з майстерності актора, головний режисер Закарпатського державного російського драматичного театру, лауреат обласної театральної премії ім. братів Шерегіїв Євген Віталійович Тищук вважає «ДІМ БЕРНАРДИ АЛЬБИ» Федеріко Гарсіа Лорки чудовим акторським тренажем для жіночого складу. На третьому режисерському курсі вчаться одні дівчата. Класична драматургія, фахова професійність викладання, практичне відточування отриманих теоретичних знань, щире бажання студентів працювати до сьомого поту – це ті сходинки, які ведуть до успішного результату. Пересвідчитися в цьому прийшли студенти та викладачі коледжу, учні театрального відділення Мукачівської школи мистецтв № 2. Завітали на виставу і кореспонденти обласної преси та телебачення.
Глядачі, зайшовши до театральної зали, відразу потрапили у атмосферу гнітючого, чреватого трагедією спокою, до запропонованого постановниками образного бачення простору дійства - колодязю замкненого життя. Тривав час у очікуванні початку вистави під звуки крапель, що зривалися у колодязь. Нарешті вистава розпочалася.
Дія п'єси відбувається на півдні Іспанії в Андалусії. Дійство розпочинає смерть, якою воно і завершується. Сюжет про долю та світогляд деспотичної матері — самої Бернарди Альби — та її п'яти неодружених доньок. Про світогляд пересічної людини загалом, про данину традиціям і забобонам, про мораль, справжню та видиму, про життєві орієнтири.
Але сюжет – лише канва, на яку постановники вдало нанизали символіку, що виплила з авторського прочитання п’єси іспанського генія. Вистава вийшла цілком про кохання – пригноблене, притиснуте, придушене деспотичними настановами.
У домі Бернарди Альби стиснуте, невільне життя застоялося, немов вода, ув'язнена в колодязі. Замкнений простір – колодязь, протиставляється відкритому – морю, життю за стінами будинку. Звук крапель, які зриваються в колодязь – час, що проходить. Краплинний метроном вбиває секунди, хвилини, години, роки життя мешканців будинку. Сірі, похмурі стіни колодязя тягнуться своєю горловиною до неба. Прямо з неба у середину колодязя звисає мотузка, за допомогою якої дістають воду. Це – зашморг, на якому поки що висить цебро. Вода – люди, ув'язнені в колодязі, що мріють стати вільно бурхливими у просторах життя морськими хвилями. Але, на жаль, вихід з колодязя один – зашморг, за допомоги якого тебе піднімуть до сонця. Цей зашморг також язик величезного дзвону, дзенькіт якого з самого початку кричить про наближення трагедії. На дні у центрі колодязя, під самим зашморгом, великий прямокутний стіл. Він також символізує постамент під чергову труну, або ешафот для чергової страти. Цікаве і компонування кольорів у виставі: сірого, чорного, білого та червоного. Сірий – сірість життя, чорний – вічність трауру, білий – прагнення до світлого, червоний – пристрасне кохання.
Студентки-виконавиці вдало перевтілилися в образи героїнь дійства. Досконало відпрацювали характери та характерності персонажів. Реагували відповідно до запропонованих обставин та подій. Витримували темпо-ритм, діючи у коридорі чітко заданої партитури. Відпрацьовані за допомогою тренажів на протязі навчального процесу елементи сценічної дії – стали у нагоді створенню життя людського духу на сцені.
Виконавиці ролей перетворилися на справжніх, сповнених вогню й почуттів іспанок, котрі борються, кохають і танцюють Фламенко, більше схоже на битву за любов, аби показати, якою небезпечною є жінка, що не зазнала щастя.
Після вистави прем’єрів привітала директор коледжу Наталя Ігорівна Шетеля: «Це всього лише іспит, але й справжня вистава. Приємно бачити студентів ІІІ режисерського курсу саме такими талановитими і прекрасними акторами. Я сподіваюся і вірю в те, що сьогодні виконавиці ролей для кожного з нас розкрилися по новому.»
Поділився своїми враженнями і український журналіст та письменник Олександр Дюлович Гаврош: «Високий рівень акторської майстерності показали студенти. Справжній театр. Давно пора у коледжі створювати Студентський театр.»
Підсумувала виступи голова комісії видовищно-театралізованих заходів Оксана Василівна Шип: «Велика вдячність за таку професійну роботу викладачам та студентству нашого навчального закладу. Ми побачили виставу над якою працювали однодумці які щиро закохані у театральну справу.»
Ну а потім – усмішки щасливих, стомлених грою від самого серця акторів, дружні вітання та обійми шанувальників, захоплені відгуки, та фото на пам'ять.
