Мельниченко (Моренко) Олександра Данилівна народилася 22 лютого 1922 року у селі Новачиха Хорольського району Полтавської області у селянській родині.
Батьки мали власне господар¬ство: землю, худобу, реманент. У 1922 році, коли маленькій Олександрі було кілька місяців — померла мати, а через кілька років і тато. Її разом з братиком та сестричкою виховував двоюрідний брат — Даниленко Пилип Іванович.
У 1932-1933 роках їхнє село зазнало страшного голоду. Дякуючи тому, що урожай цукрових буряків був непоганий, яблукам, які вони приносили з лісу та сушили, спочатку вдавалося перебиватися з дня на день. По сусідніх селах міняли одяг на продукти харчування. Та весною 1933-го було дуже важко, вони почали пухнути від голоду. — Насушили цвіт акації, добавили туди висівки і напекли млинців. Поїли і лягли спати. А ранком не могли прийти до тями. Потруїлися. Поки лежали зовсім ослаблені, хтось прийшов до хати і позабирав бурячків, що залишилися. На щастя, приїхав брат, який їздив кудись далеко у пошуках харчів. Він приніс трохи муки, сухарів, і так ми вижили, — розповіла Олександра Данилівна.
— У селі нашому, Боже мій, Боже, — згадує плачучи старенька — померли майже всі до ноги. Перед тим поїли кішок і собак. — Страшно ходить було: хати вимерли. Ні людей. Ні кицьки. Ні собак. Діти, які мали батьків, і ті не вижили, а нас брат врятував. Оповідачка висловила тверде переконання, що голод було створено штучно. Якби від людей не забирали останнє, то вони не вмирали б з голоду.
До Мукачева Олександра Данилівна Мельниченко приїхала у 1999 році із рідного села Новачихи до доньки, у якої і зараз мешкає.
Запали свічку !
Запали свічку, парубче юний,
За безневинні жертви комуни!
У 33-ім пекельна сила
Тобі подібних тисячі вбила.
Запали свічку, дівчино юна!
У 33-ім шаліла комуна.
Твоїх ровесниць, гожих, як ружі,
Тисячі вбили сили ворожі.
Запаліть свічку, батьку і мати!
Селам, родинам прийшлось конати.
У невимовних муках голодних,
В лютої стужі кігтях холодних.
Запаліть, дітки, свічку з батьками!
Ласка їх ніжна завсіди з вами,
А в 33-ім жорстока сила
Голодомором діток косила.
А в 33-ім мовчали дзвони,
Хоч у стражданнях мерли мільйони.
Пропали дзвони, знищено храми,
Бо Україну посіли хами.
Довго про лихо правда мовчала,
Сила жорстока правду карала,
Про ті мільйони, смертні їх муки
Підняли голос діти та внуки.
В тузі єднайся, рідний народе!
Ти дочекався щастя свободи!
Душам убитих — молитву щиру,
А Україні — злагоди й миру!
Софія Малильо
Мовою документів і матеріалів
Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації й зміцнення громадської (соціалістичної) власності»
7 серпня 1932 р.
Останнім часом почастішали скарги робітників та колгоспників на розкрадання (крадіжки) вантажів на залізничному й водному транспорті та на розкрадання (крадіжки) кооперативного й колгоспного майна елементами, що хуліганять, та взагалі антигромадськими елементами; так само почастішали скарги на насильство та загрози куркульських елементів колгоспникам, які не хочуть вийти з колгоспів і чесно та самовіддано працюють для зміцнення їх.
ЦВК і РНК Союзу РСР вважають, що громадська власність (державна, колгоспна, кооперативна) — основа радянського ладу, вона священна й недоторканна, і людей, що роблять замах на громадську власність, треба розглядати як ворогів народу; в зв’язку з цим рішуча боротьба з розкрадачами громадського майна є найперший обов’язок органів радянської влади.
Виходячи з цих міркувань і йдучи назустріч вимогам робітників та колгоспників, ЦВК і РНК Союзу РСР ухвалюють:
І
1) Дорівняти вантажі на залізничному й водному транспорті їхнім значенням до майна державного і всебічно підсилити охорону цих вантажів.
2) Застосувати як захід судової репресії за розкрадання вантажів на залізничному й водному транспорті вищу міру соціалістичного захисту — розстріл із конфіскацією всього майна із заміною при обставинах, що пом’якшують провину, позбавлення волі на час не менше як десять років з конфіскацією майна.
3) Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених у справах про крадіж вантажів на транспорті.
ІІ
1) Дорівняти значенням майно колгоспів та кооперативів (урожай на полях, громадські запаси, худобу, кооперативні склади та крамниці тощо) до майна державного і всебічно підсилити сторону цього майна від розкрадання.
2) Застосувати як захід судової репресії за розкрадання колгоспного та кооперативного майна вищу міру соціального захисту — розстріл із конфіскацією всього майна, зі зміною при обставинах, що пом’якшують провину, позбавленням волі на час не менше як десять років з конфіскацією всього майна.
3) Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених у справах про крадіж колгоспного та кооперативного майна.
ІІІ
1) Провести рішучу боротьбу з усіма антигромадськими, куркульсько-капіталістичними елементами, що застосовують насильства та загрози, або проповідують застосування насильства та загроз до колгоспників, щоб примусити їх вийти з колгоспу, щоб примусово зруйнувати колгосп. Дорівняти ці злочини до державних злочинів.
2) Застосувати як захід судової репресії в справах про охорону колгоспів та колгоспників від насильства й загроз з боку куркульських та інших антигромадських елементів позбавлення волі від 5 до 10 років з ув’язненням у концентраційному таборі.
3) Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених у цих справах.
Голова ЦВК Союзу РСР М. Калінін
Голова РНК Союзу РСР В. Молотов (Скрябін)
Секретар ЦВК Союзу РСР А. Єнукідзе
[3, с. 283].
