Здається, мало серед українців залишилося тих, хто жодного разу не купував собі бодай одного предмету одягу у крамницях «секонд-хенд». Продаж вживаного одягу, привезеного з країн ситішої Європи є хорошим бізнесом для підприємців, і способом одягнутися за помірні гроші для покупців. Бізнес цей – приречений бути завжди.
Адже люди народжуються і помирають, живуть, носять і зношують одяг, щось викидають, інше купують. Вічна круговерть одягу у природі. І ось саме ця надійність бізнесу вже не вперше привертає до себе увагу тих, хто не може просто так взяти і залишити у спокої українського підприємця, що має хороший і «аж занадто прибутковий» гешефт.
Ще наприкінці лютого заголовки друкованих і електронних видань повідомляли: «В Україні знову хочуть заборонити секонд-хенд. Україна завалена секонд-хендом з-за кордону. Від цього зазнає збитків українська текстильна промисловість. Парламентарі знову хочуть обмежити ринок секонд-хенду.» Насправді йшлося про наступне. Майже повністю змінити правила бізнесу з продажу імпортних товарів, які були в ужитку, пропонував народний депутат від партії «Батьківщина» Віталій Немілостівий. У своєму проекті "Закону про заборону оптової торгівлі, крім комісійної, уживаних текстильних виробів" він наполягає, що імпортний секонд-хенд, відповідно до українських правил торгівлі, є «непродовольчим товаром, який був у вжитку», а значить, його слід класифікувати як комісійний. Відтак, мовляв, продаватися він може лише у відділах або магазинах комісійної торгівлі.
Очевидним є, що така «турбота» про споживача зумовлена чиїмось бажанням покласти у власну тарілку ласий шматок пирога і вчергове «покращити» як чийсь бізнес так і доступ українців до можливості більш-менш пристойно та дешево одягатися. Про те чим є насправді ці «рухи з оптимізації», а також про особливості торгівлі уживаним одягом в Україні ми розпитали закарпатського підприємця, який давно у цьому бізнесі. Він погодився розкрити деякі професійні секрети та пояснити підкилимні ігри політиків довкола цієї теми на умовах анонімності.
- Новина про те, що довкола секонд-хенду виникають якісь чутки про начебто «заборону» з’являється вже не вперше. При попередній владі було вже таке саме. У 2008-му всі секонд-хенди в Україні збирали підписи народу про те, що «ми проти заборони секонд-хенду!» Був достатньо масовий антирух. І заборони тоді не сталося, але ставки розмитнення підняли десь у чотири рази. Зараз, здається, відбувається щось схоже. Я якраз переглядав тодішнє інтерв’ю із представниками Міністерства економіки. Там заявили що не можуть заборонити ввіз будь-якого товару, якщо тільки цей товар легальний, а не щось на кшталт зброї чи наркотиків. І справді, держава не може заборонити ввезення у країну товару, бо існують міжнародні правила торгівлі, яких треба дотримуватися. Однак, можна регулювати ці речі ввізними тарифами, митом тощо. Ось тому я думаю, що і цього разу пошумлять, а закінчиться тим, що нам просто піднімуть ставку на ввезення і все.
- Чи виглядає це так, що цей тип товару, вживаний одяг, є занадто хорошою статтею доходів для когось, щоб просто залишити його у спокої?
- Звісно, хороша стаття бюджетних надходжень. Адже ж мито потрапляє прямо у держбюджет…
- А якщо у чиюсь особисту кишеню?
- Хм… Тут треба дещо розповідати як є. Говоримо ж анонімно?
- Звісно, як домовилися!
- Навіть якщо фірми завозять «секонд» офіційно, ніхто не везе його по-білому. Везуть по-сірому. Частина товару заїжджає розмитнена, а частина заїжджає «збоку». Тому від цього підняття ввізних тарифів поповниться як державний бюджет, так поповниться і приватний бюджет тих структур, які контролюють оце. А інакше, зрозумійте, неможливо!
- Чорні зарплати і бухгалтерії, сірі вантажі.
- Нас поставили в такі умови. Щоб працювати і щось заробляти – мусай робити так. І так не тільки у нашій сфері. Це у всій країні.
Причому, на найвищому рівні! Давайте поглянемо на ситуацію із цими китайськими машинами «Амулетами» «Джилі», «Чері» і подібними. Я просто їжджу Європою і бачу, що там ці машини не їздять. Їх там зовсім немає. Виявляється, ще у 2006-му році ці китайські компанії хотіли заїхати на український ринок. А їх не пустили, бо автомобілі не відповідають стандартам, краш-тестам… Але через два роки комісія Кабміну поїхала у Китай і привезла рішення про те, що їх можна запускати в Україну. Чому так все змінилося за два роки? Чому Європа не пускає до себе ці машини – це теж такі великі знаки питання. З огляду на це, ймовірний і сценарій: якась потужна текстильна промисловість хоче зайти на український ринок і тому треба закрити секонди. А тут конкурентами можуть бути не тільки вони, але ще й одяг класу «ширвжиток» - те саме по ціні, але набагато гіршої якості. Отже «вилка» - заборонити ввезення не можна, підняти мито до космосу – теж, бо все-таки Україна в СОТі. Тому щось думають, як «викрутити». Однак, про заборону не йдеться це точно.
Залишки поглине Африка
- Як вплине на гаманець звичайного покупця будь-яке здорожчання ввезення вживаного одягу в Україну?
- Пряміше це вплине не на ціну. А скоріш на якісь речей, які будуть завозити. Наприклад, минулого разу, у 2008-мму, коли нам «підняли» - кінцевий споживач відчутного здорожчання не відчув. А от якість – впала. Адже у нас іде робота з категоріями товару. Скажімо, одну категорію можна видати за люкс. Другу – за перший сорт, третю – за другий сорт. Але що у тих категоріях буде – залежатиме від того, скільки ці фірми, які завозять гуртові партії муситимуть заплатити на в’їзді.
Не можна піднімати ціни до космосу, бо людина тоді піде і купить нову річ. Але те, що ще вчора називалося річчю першого сорту, при нових ставках на ввезення, може бути названа як річ класу люкс. Ну а насправді люксових речей просто не стане. Їх і так вже мало. Нерентабельно завозити. Я маю справу із цим із 2007 року і тенденція така: коли у Європі погіршилася ситуація через кризу, то товар став у принципі гіршим, бо Європа не віддає люксові речі. Якщо раніше «бірки» (неношених речей – прим.ред.) було відсотків 40, то зараз майже її немає.
- А яка механіка поступлення секонду у продаж? Звідки він береться?
- Є багато способів поступлення секонд-хенду, але я знаю два. На прикладі Німеччини. Ось door-to-door. Є організації, які ходять по людях і просять віддати непотрібні речі. У Європі це охоче роблять. А є пункти збору. По типу наших контейнерів для сміття. Люди самі туди зносять речі. Потім речі звозяться на склад, формуються у великі баули. Це зветься «оригінал». Їх, ці несортовані речі, купують сортувальні фірми, які вже перепаковують. Бо там можуть бути шоломи, скейтборди, книги, іграшки, взуття – все що завгодно. Одяг ще сортують на категорії. «Бірка» йде у найвищу категорію і допаковується ще не виношеними речами можних брендів. Друга і третя категорія формується по зношеності речей.
- І вже це купують підприємці для продажу?
- Дуже багато купує Польща, Східна Європа… Це величезний ринок для секонд-хенду. А увесь залишок, сміття по-суті, пакується окремо і відправляється у Африку. Ми дивувалися навіщо Африці стільки відверто поганого одягу. Але буквально тоннами беруть цей спресований одяг.
Кілограм джинсів
- Що вони з цим роблять?
- Носять. Африка все просто поглинає майже по собівартості. Основний же прибуток фірми мають на високих категоріях.
- Скільки за нинішніми цінами на секонд коштуватиме, наприклад, переміна сезону з зимового на літній для середнього покупця?
- Як одяг сортують по категоріях при поставках, так його можна сортувати у роздрібному продажі. Існують магазини, які продають найвищу категорію секонд-хенду. У таких порядок цін удвічі дорожчий, ніж у більшості крамниць у Закарпатті. Але і там щоб перемінити сезон на сім’ю із трьох чоловік – потрібно гривень шістсот. Десь інде – гривень триста. Для чоловіка – одна кофта, одні штани, для жінки – три кофти і три спідниці або брюк. Щось для дитини. Такий порядок цін. Увесь же секонд-хенд продається на вагу. Майже ніхто зараз не оцінює і не продає речі поштучно.
- Скільки коштує кілограм? І скільки важать речі?
- Зараз популярною і багато де діючою є система, що у день розпакування мішків ціна є високою. Скажімо, у районі 180-150 гривень за кілограм. А по мірі «вимивання» хороших речей, щодня ціна падає. Гривень на 20 у день. І так протягом кількох тижнів. Потім цикл повторюється. Дехто так торгує і ця система їм видається успішною. Ще хтось встановлює ціну за кілограм відразу середню і на постійно. А вага… Чоловічі джинси можуть важити кілограм. Жіночі – менше.
90 відсотків покупців бувають у секонд-хендах
- Який відсоток ужгородців, на вашу думку, одягається у секонд-хендах?
- Я б сказав так, що 90 відсотків людей там бувають. Є психологчний фактор. Є люди, які принципово підуть на базар, бо там нові речі. Є люди, які за стільки років не навчилися відрізняти секонд-хенд від гуманітарки і плутають ці речі.
- Поясніть різницю для тих, хто плутає.
- Секонд-хенд – це бізнес. Система збору, про яку я розповідав, склади, сортування, пакування, доставка, грошові відносини. Декілька точок комерціалізації. Гуманітарка – це теж збір речей, але вони передаються у країну з благодійними цілями. Якщо на цьому хтось робить бізнес – це вже на совісті тих людей, хто це робить.
- Якщо секонд-хенд це якісні і недорогі речі – на чому виживають ці численні магазини одягу, якими повен наш ринок?
- Одяг це не автомобіль. Якщо я купив солі кофту у секонді, то це не забороняє купити мені ще і ще і мати кілька кофт. І ще там інша система торгівлі. Там набагато більші «навари». Там більше заробляють, продавши якусь одну річ. А ми все-таки більше заробляємо на обороті. І я вже казав про психологічний фактор. Є люди, які мене просять «відкрий мені після роботи магазин», бо соромляться того, щоб їх хтось побачив у секонд-хенді із знайомих. Вони можуть купити на 500-600 гривень за раз, тільки б їх ніхто не бачив. Я бачив сцену у стоковому магазині, де продаються нові речі, просто минулого сезону. Туди зайшла родина -- тато, мама, старша дочка і молодший син. І раптом син зрозумів, що вони у стоку. Підійшов до батьків і каже: це сток, пішли звідси, бо ми опозоримося на усе місто! І фони швидко вийшли. Уявляєте собі, щоб такі люди зайшли у секонд-хенд?
- А у Європі існують секонд-хенди? І там люди теж соромляться купувати речі там?
- Напевно є і там такі люди. Але у Європі все так це організовано, на високому рівні. Навіть у Будапешті на центральних вулицях є величезні магазини секонду, влаштовані як бутіки. З хорошими манекенами, з хорошими вішалками. У Голандії бачили. Так, переважно там у них ходять студенти і пенсіонери, але ходять.
- У нас одягаються у секондах, мабуть, не тільки люди, які б хотіли зекономити, а й ті, хто б хотів знайти якусь ексклюзивну річ?
- Судячи з продаж це так. Бо найкращі продажі у перший день і в останній. Тобто, у перший приходять ті, хто шукає якісний ексклюзив, а в останній ті, для кого важливою є ціна. Проміжок між тими, хто полює за ексклюзивом і тими, хто полює за «шарою» -- порожні дні. Продається дуже мало.
- Який «ексклюзив» можна знайти у секонді?
- Колись я б назвав як і Hugo Boss і Calvin Klein, але зараз цього вже немає. Зараз якщо є Diesel і Tom Hilfiger – це добре! Може трапитися Mexx. Але залежить з якої країни. Наприклад, одяг зі Швейцарії завжди був кращий ніж з Голандії. Дуже хороший – з країн Скандинавії був. Але тепер і там погіршилася ситуація.
- Яку б пораду ви дали тим, хто хоче ефективно користуватися секонд-хендом?
- Порада одна – якщо ви побачили цікаву для себе річ, потрібну, яка підходить і подобається – беріть її. Не відкладайте на час, коли вона подешевшає, бо тоді її просто не знайдете вже. А взагалі – дивітся і шукайте. У секонді можна знайти все, щоб одягнутися з ніг до голови! Шкода, якщо наші законодавці підпсують українцям таку унікальну можливість одягатися.
P.S. Досі у Верховній Раді «висить» зареєстрований законопроект, згідно з якими ставки ввізного мита на секонд-хенд підвищуються у десять (!) разів.
