Шкурко Микола Андрійович народився 27 квітня 1923 рокуу селі Плиски Бахмачського району Чернігівської області у бідній селянській родині, яка ростила двох синів.
«Село наше було велике, приблизно таке, як Чинадієво, що на Мукачівщині. На початку 30-х років тут було організовано 2 колгоспи. Батьки мої походили з бідняцьких родин, тому вони відразу вступили до колгоспу. Таких родин, як наша, у селі була переважна більшість (біля 60%), біля 35 % складали середняцькі сім’ї, а сімей багатіїв «куркулів» було біля 5-10 %», — згадує про рідне село Плиски, що на Чернігівщині, Микола Андрійович.
Він також відзначив, що у роки Голодомору 1932-1933 років найбільше постраждали середняки, тому що вони під впливом куркулів не вступали до колгоспів. Ще проти вступу до колгоспів були дуже вороже налаштовані жінки, які розповідали своїм чоловікам, що якщо вступлять до колгоспу, то будуть спільними не тільки земля, худоба і реманент, але і жінки. Власне таку пропаганду серед односельців, на його думку, проводили заможні селяни. З цього приводу він навів цікавий приклад тих часів. — Взимку 1932 року на полі можна було бачити худющу стару корівку, в якої на шиї був прикріплений плакат з написом:
Я стара худенька корівка,
Ходжу блукаю, ходжу блукаю,
Сінця шукаю, сінця шукаю,
На снігу пропаду, а в колгосп не піду.
Говорячи про становище різних прошарків на селі у роки Голодомору, Микола Андрійович зазначив: «Більшість куркулів вислали із села до Сибіру, бідняки, вступивши до колгоспу, мали хоч трохи захист від держави, і тому їм вдавалося виживати, а середняки та заможні зазнавали різних репресій, і їм було найважче».
Великою проблемою у цей час було поховання людей. Голова сільради Косинкін завів розпорядок: кожну неділю запрошувати представників кожної вулиці, а село було великим, для вирішення питання з похованням людей. У останню неділю перед Різдвом Христовим 1932 року проходила чергова нарада, на яку прийшов 75 річний дід Петро, якого ніхто не запрошував. Голови сільради ще не було, і тут присутні самі почали обговорювати проблеми поховання та відсутності хліба. Дід Петро слухав-слухав, аж раптом різко підвівся і промовив:
Нема хліба на столі,
Тільки Сталін на стіні.
Він показує рукою,
Куди їхать за мукою.
Люди всі замовкли, з переляку і не знали, що й казати. Та прийшов голова сільради, і дід пішов геть. Увечері за ним приїхала чорна машина і більше про діда Петра ніхто не чув.
На питання, чи був Голодомор штучно влаштований тодішньою владою, відповів: «Не можу стверджувати, чи він був штучний, чи ні, але це був батіг проти тих, хто не хотів вступати до колгоспів».
До Мукачева М. А. Шкурко приїхав у 1956 році з Києва і працював на партійній роботі, завідувачем відділу міськкому партії.
Мовою документів та матеріалів
Повідомлення ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У про смерть М. Скрипника
8 липня 1933 р.
ЦК ВКП(б) извещает о смерти члена ЦК ВКП(б) т. Николая Алексеевича Скрыпника, последовавшей в результате акта самоубийства.
Рассматривая акт самоубийства как акт малодушия, особенно недостойный члена ЦК ВКП(б), ЦК считает необходимым известить членов партии, что т. Скрыпник пал жертвой тех буржуазно-националистических элементов, которые, прикрываясь своей формальной принадлежностью к партии, вошли к нему в доверие и использовали его имя для своих антисоветских националистических целей. Запутавшись в своих связях с ними, т. Скрыпник допустил ряд политических ошибок, и, осознав эти ошибки, он не нашел в себе мужества по-большевистски преодолеть их на деле и пошел на акт самоубийства.
ЦК ВКП(б)
7 июля 1933 г. покончил жизнь самоубийством член ЦК и Политбюро ЦК КП(б)У т. Николай Алексеевич Скрыпник.
Будучи старым революционером и большевиком, имевшим большие заслуги перед революцией и рабочим классом, т. Скрыпник совершил акт малодушия, недостойный всякого коммуниста и тем более члена ЦК. Причиной этого недопустимого акта является то, что за последние годы т. Скрыпник, запутавшись в своих связях с украинскими буржуазно-националистическими элементами, имевшими партбилет в кармане, и не имея больше сил выбраться из этой паутины, стал жертвой этих контрреволюционных элементов и пошел на самоубийство.
ЦК КП(б)У [3, с. 900-901].
Спеціальне донесення повноважного представника ОДПУпо Центрально-Чорноземній області С. Дукельського про переселення колгоспників до України
31 грудня 1933 р.
27 декабря из ЦЧО отправлен последний эшелон переселенцев колхозников на Украину. Всего с 13 ноября с. г. отправлено 80 эшелонов в составе 3488 вагонов. В эшелонах отправлено 4800 хозяйств с общим количеством едоков 25 958, из которых 15 242 взрослых и до 10 716 детей. Количество вывезенного переселенцами скота и птицы таково: лошадей 2329, коров 3472, мелкого скота 5644 и птицы 19816 голов.
В ближайшее время высылаем спецсводку о ходе подготовки к отправке (в количестве 3000 хоз-в) второй партии переселенцев.
ПП ОГПУ по ЦЧО Дукельский
[3, c. 994].
23 ЖОВТНЯ 2008 РОКУ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ (ЄП) ОДНОСТАЙНО УХВАЛИВ РЕЗОЛЮЦІЮ ЩОДО ВШАНУВАННЯ ТРАГЕДІЇ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ
В УКРАЇНІ
23 жовтня ц. р. Європейський Парламент (ЄП) одностайно ухвалив Резолюцію щодо вшанування трагедії Голодомору 1932-1933 років в Україні.
Резолюція визнає Голодомор «жахливим злочином проти українського народу та проти людства», «штучно створеним голодом». Законодавчий орган Євросоюзу рішуче засуджує дії, «що були позначені масовими знищеннями, порушенням прав і свобод людини».
Європейський Парламент також висловлює «солідарність з українським народом, який пережив цю трагедію, та вшановує тих, хто загинув у результаті штучного голоду в Уукраїні». Європейський Парламент закликає всі країни колишнього СРСР «надати повний доступ до архівів щодо Голодомору в Україні з метою всебічного вивчення для розкриття та повного встановлення всіх причин і наслідків» цієї трагедії в історії України.
Прийнявши таке рішення, Європарламент, до складу якого входять 785 депутатів з 27 країн-членів ЄС, приєднав свій вагомий голос до тих країн та міжнародних організацій, які вже визнали Голодомор в Україні 1932-1933 років.
