Літо у селі завжди напружена пора. Треба встигнути все – і провести польові роботи, і побудувати житло, і відремонтувати дороги, соціальні заклади, і завершити безліч інших справ. Не секрет, що цього року літо було такою ж гарячою порою й для обласної ради. Про це та інше – у розмові з головою обласної ради Михайлом Кічковський.

– Не секрет, що особисто Ви, шановний Михайле Михайловичу, і Ваші заступники багато працювали на місцях, проводили виїзні засідання Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при голові обласної ради, виїзні засідання депутатських комісій, прийоми громадян з особистих питань, наради з сільськими, селищними головами з актуальних господарських, економічних, соціальних проблем тощо. Це - новинка в діяльності обласної ради. За відгуками краян вона отримала схвалення й підтримку. Що спричинило такий крок?

    - Я багато років працював з різними керівниками, яких поважав і від яких вчився. І найбільше імпонувала мені робота тих, які не сиділи в кабінетах, а ішли в маси. Поверталися вони не лише із глибокими знаннями проблем, які турбували людей, але й із цікавими пропозиціями, новими задумами, взагалі - із реальною картиною стану справ. Такі керівники володіли фактами, приймали конкретні дійові рішення і реально впливали на ситуацію. Міг би назвати багато прізвищ, але найяскравішим і найпереконливішим для мене був приклад Віктора Івановича Балоги. Як відомо, він запровадив свою практику роботи на місцях. У райони виїздив разом із керівниками управлінь і служб облдержадміністрації, залучав керівництво районів, що, до речі, дуже дисциплінувало районну й низову ланки керівників. Це мало позитивний ефект. Як правило, усі, навіть найскладніші питання вирішувались невідкладно й сповна. Та найголовніше, що люди знали: їх почують, підтримають, допоможуть. У владі вони побачили захисника, порадника, друга. Переконаний, що такий стиль роботи заслуговує підтримки й запровадження як у нашій області, так і по всій Україні. Бо що б не казати, а людські біди й проблеми скрізь у чомусь схожі…

    І саме з думкою про людей протягом літа я і мої заступники особливо інтенсивно працювали у міжсесійний період у районах. Ця робота стала продовженням попередніх напрацювань. Бо із перших днів діяльності обласної ради теперішнього скликання ми усвідомили: співпраця влади й громадськості повинна приносити реальні плоди. Причому - на всіх рівнях. Я переконаний: такий робочий діалог має бути на місцевому рівні, де все базується на конкретиці як в економічній, так і в соціальній сферах. Це потребує постійної уваги як з боку держави, так і з боку місцевого самоврядування. Найяскравішим доказом такого підходу є позиція Президента України Віктора Ющенка, зокрема, у висунутих ним соціальних ініціативах.

    – У виконанні згаданого Вами документу позиція держави, роль виконавчої влади – очевидна. Якою ж є роль місцевого самоврядування?

    - Для того, щоб нива соціального буття суспільства була щедрою й плодоносною, то плуга перти в одній упряжці повинні обидві гілки влади - виконавча й самоврядна. До цього нас зобов’язує раціональне зерно ініціатив Президента України. Адже кожна з них проросла із насущних проблем і потреб народу та реалій сьогодення. До прикладу - підвищення мінімальної заробітної плати. Тут ідеться про долі людей, які щоденно на своєму робочому місці творять Україну - її матеріальні і духовні цінності. І, найголовніше , у їх руках – майбутнє нації – маленькі діти, яких уже сьогодні треба нагодувати, одягнути, відправити в школу, словом, дати хліб і до хліба. А за шаленого стрибка цін, який маємо сьогодні, вони - приречені. І тому обов’язок як верхніх ешелонів законодавчої і виконавчої гілок влади, так і місцевих, низинних виконавчих і самоврядних структур зробити все для того, щоб переламати ситуацію, аби турботу держави люди відчули конкретно у своїй долі, сім’ї, селі.

    До прикладу, виїзні засідання координаційної ради з питань місцевого самоврядування при голові обласної ради, що відбулися у Рахівському, Берегівському та Мжгірському районах, робочі поїздки з метою надання методичної і практичної допомоги органам місцевого самоврядування у Тячівському, Міжгірському, Хустському, Виноградівському та інших районах – ці як і інші заходи ми розпочали із вивчення стану справ у територіальних громадах, наскільки реальною там є співпраця місцевої влади із представниками малого й середнього бізнесу, різних соціальних, політичних, економічних груп населення. Адже від взаєморозуміння між ними залежить добробут людей, наповнення дохідної частини місцевого бюджету і раціонального використання кожної бюджетної копійки, а також формування проекту місцевого бюджету на наступний рік.

    Тому у вирішенні цих та інших проблем територіальної громади органи місцевого самоврядування повинні проявляти ініціативу, об’єднувати свої зусилля і йти до людей, не чекаючи циркулярів зверху. Що ми й запровадили у своїй діяльності.

    У ході зустрічей ми обмінювалися думками щодо проблем, які необхідно вирішувати на рівні сільської, селищної, районної, обласної рад. Закріплювали це письмовим документом – дорученнями. Скажу щиро, це дає позитивний результат. Та найголовніше: ми намагалися чітко визначити, хто і чим повинен займатися у вирішенні місцевих проблем.

    – Яка реальна картина стану справ склалася у Вас у результаті робочих поїздок протягом літа?

    - Однозначної відповіді на це запитання, на жаль, не маю. Якщо у територіальній громаді є справжній господар – хазяїн у найкращому розумінні цього слова, то там і в селі порядок, і люди задоволені, і навіть найскладніші питання вирішуються не аврально, без галасу й метушні, а врівноважено, послідовно, ґрунтовно.

    До слова. Проводив я прийом громадян з особистих питань у с. Олешник Виноградівського району, де сільським головою Михайло Мокар. Молодий, перспективний керівник пообіцяв людям навести порядок у селі. І сьогодні Олешник відрізняється з-поміж навколишніх населених пунктів чистотою, охайністю. Повним ходом відбудовується дитячий садок, спорудження якого було розпочато ще за часів Союзу, розроблено на перспективу план розбудови села і т.д. Ініціативний голова зумів знайти, об’єднати і раціонально використати спонсорські кошти, а також кошти, що надійшли від продажу нерухомості. Уже проведено центральне опалення, вставлено вікна, двері, будинок обладнаний сантехнікою. Але для завершення робіт потрібні ще чималі кошти. Громаді знайти їх самотужки - не під силу. Звичайно, що таким ентузіастам і патріотам свого рідного села потрібно допомогти. Приємно було почути від голови районної ради Олега Любімова, що таких керівників громад, як Михайло Мокар, на Виноградівщині - чимало. До речі, і на Міжгірщині, Іршавщині, Ужгородщині теж є чимало сільських, селищних голів, які виправдали сподівання виборців – працюють справді з живим вогником, запалюючи й інших на добрі справи. Але ж, на жаль, маємо й протилежні приклади. Суто з етичних міркувань не називаю прізвища сільського голови, з категорії найбагатших сіл одного з районів області. Приміщення сільради – геть занедбане, кабінет – у павутині. Розбита грубка, поламані стільці, обшарпаний стіл, немиті вікна - ось усі атрибути влади такого керівника. Про складні речі стосовно економічного, соціального, духовного життя громади з ним і говорити нічого. Щось подібне, мусимо визнати, – досить часті реалії нашого життя.

    

– Невже становище непоправиме?

    - Безвихідних ситуацій просто немає. А в цьому випадку так і хочеться вигукнути: «Громадо! Ти ж великий чоловік! Скористайся своїм, визначеним чинним законодавством, правом. Спитай із нерадивих обранців з усією вимогливістю і принциповістю». І тут, звісно, перше слово - за депутатами сільської ради, головами постійних комісій. Нам вкрай потрібно посилити функцію контролю за виконанням рішень органів місцевого самоврядування. І населення тримати в курсі – як виконуються ті чи інші рішення, як реалізовуються намічені програми. До цього додам ще одне: ми частіше повинні використовувати такі суттєві важелі, як самокритичність та самоконтроль. Кожен депутат, кожен посадовець мусить давати собі звіт про те, як він виконує свої обов’язки, наскільки виправдовує довір’я людей, а щоб знову й знову не наступати на „старі граблі“, треба завжди добре подумати, зважити всі «за» і «проти» перш, ніж віддати свій голос на виборах як до місцевих рад, так і до парламенту держави. Мені – як громадянину України імпонує, що серед кандидатів у народні депутати Верховної Ради наступного скликання – багато відомих і ділових людей. До прикладу, Василь Петьовка – успішний бізнесмен, прекрасний міський голова, який на ділі довів, що служить громаді краю. Микола Вегеш очолює УжНУ, як вчений має заслужений авторитет серед вітчизняних і зарубіжних науковців, багато сил віддає розвитку вищої освіти на Закарпатті. Станіслав Аржевітін невтомно працює над збереженням історії і відродженням традицій нашого краю… Всі вони добре знають сподівання і проблеми закарпатців, вболівають за майбутнє України.

    – Чи означає ваша відповідь, що ви як громадянин України віддасте свій голос за цих кандидатів, тобто за „НУ–НС“?

    – Однозначно.

    – Михайле Михайловичу, на зустрічі із аграріями та представниками сільської інтелігенції Харківщини, Президент України висловив думку про те, що держава має забезпечити розвиток села, високі соціальні стандарти для його мешканців. Наша область – також аграрна…

    - Закарпатське село так само, як і село на Слобожанщині потребує державної підтримки. Ще не так давно про вимираючі, безперспективні села у нашій області можна було почути хіба що із розповідей людей, які повернулися із Росії або східних регіонів України. Тепер, на жаль, це вже реалії нашого з вами життя. Навіть у селах з більш-менш налагодженою інфраструктурою, соціальні проблеми – чи не на кожному кроці. Тому, буваючи на місцях, обов’язково проводимо прийоми громадян з особистих питань. Тільки у Рахівському районі із своїми бідами-негараздами прийшло понад 100 чоловік. Переважна більшість із них - пенсіонери, ветерани війни, інваліди, матері багатодітних сімей, одинокі. Що є причиною такого великого напливу скаржників? Адже місцева влада зобов’язана постійно вникати в проблеми жителів села, захищати їх інтереси на рівні району, запобігати виникненню ситуацій, яка змушує людину до «ходіння за правдою»? Замість відповіді на це запитання розповім про ситуацію, що мала місце у с. Криве Тячівського району. На прийом з особистих питань прийшла колишня вчителька, а тепер пенсіонерка із одним-єдиним проханням: «Дуже прошу Вас, поговоріть із сільськими головами, най би поводились із людьми ввічливо, культурно. Вони ж – посадові особи. Їх обирали люди». Особисто для себе громадянка нічого не просила. Очевидно, дуже наболілою є ця проблема. Погодьтеся, в її словах - гірка правда. На жаль, трапляється, коли сільські, селищні голови стають «недоступними». І тоді маємо випадки, коли багатодітні сім’ї місяцями не отримують належних допомог і виплат, бо сільський голова не контролює порядок оформлення документів. З мовчазної згоди місцевих голів розгоряються земельні драми. А для того, щоб їх попередити - потрібне було вчасне вагоме слово «голови». Люди не завжди, на жаль, отримують від місцевої влади розуміння, підтримку, вчасну інформацію про нововведення у законодавстві тощо. Невміння працювати з людьми, а часто не бажання окремих посадовців іти назустріч людям і породжують потік письмових скарг, усних звернень. А коли в цілому говорити про звернення до обласної ради, то спостерігається тенденція до їх стрімкого росту. Якщо два роки тому за 8,5 місяців поступило 151 звернення, то за аналогічний період цього року – майже 900, а кількість усних звернень зросла в 37 разів.

    Та найбільшу кількість звернень спричинюють ситуації «немісцевого масштабу». Коли людина змушена, переборюючи в собі почуття власної гідності, іти просити допомогу, щоб якось вижити, бо пенсія вчителя, працівника культури, лікаря катастрофічно мала, а ціни зростають з астрономічною швидкістю. Боляче дивитись на людей, які віддали чесній праці все своє життя, а зараз опинилися на межі бідності. Тому й вимушені звертатись стосовно матеріальної допомоги.

    Ось чому соціальні ініціативи Президента України сприймаються людьми – як світло в кінці тунелю. Їх реалізація поставить край нескінченим балачкам нинішніх парламентаріїв про зростання добробуту народу. Віктор Ющенко сказав чітко й однозначно: «Найважливіше – держава має вкладати інвестиції в людей». У першу чергу це стосується сільського населення. Як відомо, в його соціальних ініціативах йдеться, зокрема, про встановлення надбавки до посадового окладу у розмірі 20% для фахівців сільських закладів соціально-культурної сфери. Можна зрозуміти селян, які з радістю підтримують ініціювання Президентом України за рахунок підвищення коефіцієнту трудового стажу з 1 % до 1,35% збільшити розмір пенсії на 35%.

    Хотів би звернути увагу на те, що, оголосивши соціальні ініціативи, Президент невідкладно взявся і до їх реалізації, не чекаючи сприятливих умов. Виступаючи в Харкові, він, зокрема, доручив головам сільських рад звернути увагу на забезпечення дошкільного виховання дітей. Йдеться про відновлення роботи відповідних закладів. Віктор Ющенко наголосив також, що цього року має бути «поставлена крапка» в темі реалізації програми «Шкільний автобус».

    Яку б із запропонованих ним 9 ініціатив ми не взяли - на Хустщині, Берегівщини, Рахівщин, чи будь-якому іншому районі, а кожна із них у значній мір – і актуальна, і співзвучна із регіональними програмами. Це означає, що вони – не надумані, не популістський трюк, а йдуть від реального життя заради достойних умов проживання наших співвітчизників, краян. Вони стосуються багатодітних сімей, дітей-сиріт, поліпшення доступу до медичної допомоги на селі і гідне грошове забезпечення військовослужбовців строкової служби. Це – найболючіші питання, з якими я особисто як голова ради, обласні депутати стикаємось у кожному районі, кожному населеному пункті. Ось чому я відверто кажу громадянам про те, що ці ініціативи слід підтримати, аби вони були реалізовані сповна. Бо передвиборча програма Президента України, висунуті ним соціальні ініціативи пройняті турботою не лише про соціальні аспекти життя нашого народу, але й повагою до його людської гідності. Добробут – не будь-якою ціною, а шляхом справедливості, людяності. Так і повинно бути у цивілізованому світі.

    – Які ще проблеми тривожать наших краян найдужче?

    – На Рахівщині, Тячівщині місцеві жителі приходили й ставили запитання руба: «Завершується спекотне літо. За ним прийде осінь, як зазвичай, із зливами, повенями. А зруйновані паводками 2001 року мости у селах Розтоки, Верхнє Водяне, Кваси Рахівського району, смт. Дубове Тячівського все ще не добудовані. Що робити?». Їх занепокоєння зрозуміле. Адже, якщо у 2006 році, завдяки турботам тодішнього Міністра МНС України Віктора Балоги, на ліквідацію наслідків стихійного лиха та на заходи по запобіганню паводків з Державного бюджету для Закарпаття було виділено близько 100 млн. грн., то цього року таких коштів у Держбюджеті передбачено 70 на реалізацію Програми протипаводкових заходів у басейні р. Тиса на 2006-2015 рр. Зовсім не фінансується Програма протизсувних заходів та відселення громадян із зон активних зсувних процесів. Ось як «допомагає» рідному Закарпаттю теперішній Міністр МНС України Нестор Шуфрич.

    Однією із спільних для багатьох закарпатців проблемою залишається газифікація населених пунктів, зокрема, тих, де на кошти громадян уже виконані роботи по внутрісільських мережах. Для того, щоб завершити роботи по підведенню газопроводів до таких міст і сіл, потрібно в межах 12 млн. грн. Обласна рада, обласна державна адміністрація звернулись до Кабінету Міністрів України з проханням виділити необхідні кошти, але найвищий орган виконавчої влади поки-що не відреагував ніяк. Тож зима, яка вже не за горами, прийде із новими проблемами і клопотами, яких могло б і не бути. Це при тому, що жителі області вклали свої власні кошти у внутрісільські мережі майже 10 млн. грн.

    Якщо проаналізувати характер звернень, то дедалі зростає кількість не особистого, а громадського характеру. До прикладу - житель с.Олешник, що на Виноградівщині Степан Марушка стурбований тим, що розклад руху вузькоколійки, яка обслуговує населення Виноградівщини та Іршавщини змінений з чиєїсь примхи, не на користь пасажирів. І вони не можуть добиратись додому після роботи у другу зміну…

    Михайло Фреган із с. Свобода Берегівського району звернувся з проханням посприяти у виділенні коштів на ремонт сільського клубу, який у вкрай занедбаному стані. Про долю землі турбується мешканець с. Вишково Хустського району Йозеф Гор. Він просить провести екологічну оцінку земельних угідь на території колишнього «Закарпатського металургійного заводу» на предмет можливості їх використання сельчанами і т. д.

    Наші краяни, хоч і відрізняються толерантністю, але не можуть змиритися із тим, що на їх думку не зважають у Києві. На Тячівщині, Хустщині, Міжгірщині, Воловеччині люди приходили із проханням до обласної влади не допустити, щоб продовжувалась практика окремих міністрів самовільно знімати досвідчених висококваліфікованих керівників галузей народного господарства і призначити на їх місце своїх ставлеників. І це сталося навколо спроб звільнення начальників Закарпатських обласних управлінь - лісового господарства та мисливства В. Мурги і земельних ресурсів І. Калинича та ін.

    - Соціальні ініціативи Президента України логічно продовжують і підтверджують його передвиборчу програму «10 кроків назустріч людям». Що зараз, на Вашу думку, вимагається від самоврядних і виконавчих гілок влади на місцях для їх реалізації?

    - У зв’язку з тим, що Уряд не фінансує ряд ключових державних програм, а Верховна Рада за останні місяці свого існування не прийняла ряд вкрай важливих законодавчих актів, без яких важко, а часто й неможливо вирішити насущні економічні і соціальні проблеми, виконавчій владі, місцевому самоврядуванню необхідно разом із керівниками територіальних громад ретельно опрацювати проекти місцевих бюджетів на наступний рік, передбачити реальні шляхи наповнення їх дохідної частини. Ідеться про бюджетний паспорт територіальної громади, який розроблений облрадою і підтриманий на місцях. Просто цю справу треба довести до завершення. Адже тільки економічно сильній громаді під силу вирішувати питання належного забезпечення життєдіяльності громад. Депутати обласної ради у цьому процесі й надалі будуть не пасивними спостерігачами, а активними учасниками - працювати із своїми виборцями у районах, віддалених селах, присілках – скрізь, де потрібна їх допомога. Адже підтримка соціальних ініціатив Президента України вимагає підтвердження працею і громадянською позицією як депутатів обласної та інших місцевих рад, так і всіх виборців. Тому звертаюся до вас, шановні краяни, із пропозицією організовано, активно, взяти участь у виборах депутатів Верховної Ради. Проявивши високу національну свідомість, громадянську зрілість, ми підтвердимо істину, що дійсно в Україні народ є єдиним джерелом влади. І господарем своєї долі також.