Колишній в.о голови Рахівської організації Червоного Хреста - про своє звільнення, районну владу та нові кроки до добрих справ.
Козацьке прізвище Сагайда не даремно отримав закарпатець з невеличкого села Білин, Рахівського району. Адже своїми вчинками заслужив повагу в місцевого населення, друзів та знайомих. Спілкуючись з Миколою, відчуваєш довіру та внутрішній спокій. Його усмішка завжди доречна коли сумно, чи на душі «коти шкребуть». У свої молоді роки хлопець став захисником обездолених Рахівщини. Його знають чи не в кожній домівці й краяни раді його візитам. Сагайда каже, що на Гуцульщині, на жаль, майже 65 відсотків мешканців малозабезпечені, половину із них – діти. Однак районна влада практично нічого не робить, аби змінити цю невтішну статистику. Натомість звільняють тих, хто пробує щось робити.
- Миколо, скажи будь-ласка чому вирішив займатися благодійністю?
- Є дуже багато причин, чому я працював у Червоному Хресті. Перша – це бажання допомагати рахівчанам. Друга – це залучати молодь до підтримки своїх земляків. Дуже радий, що протягом моєї діяльності в організації багато краян зверталися за добрим словом, порадою. І були вислухані, втішені, забезпечені необхідним. Далі був задіяний так званий зворотній ефект і ті люди, які потребували допомоги уже самі долучалися до благодійних акцій, свят і заходів. Робити добро – може кожен. Під час моєї роботи рівень волонтерства у Рахівському районі дуже зріс. Молоді пари записувалися в чергу, аби провести той чи інший захід. Навіть священики краю підтримували мою діяльність. Ми співпрацювали із благодійними організаціями «Життя і світ», «КАрітас», тримали зв'язок із зарубіжними волонтерами. Не підтримувала мене тільки районна влада, яка за весь час не дала і копійчини у фонд Червоного Хреста на допомогу сиротам, інвалідам та пенсіонерам.
- І все ж таки, як закінчилася ваша робота у Червоному Хресті?
- У 2010 році на правлінні президії мене обрано заступником голови Ч.Х на добровільних засадах. А у 2011 році я автоматично числився у членах президії організації. Далі – я зайняв посаду на в.о голови в Рахівському районі. Однак усе керівництво Червоного хреста у районі сформоване, як партійна система «регіоналів», які хотіли усім керувати та завідувати. Мені теж пропонували вступити у Партію Регіонів. Але перше правило статуту Червоного Хреста – нейтральність. Тож, я спокійно виконував свої обов’язки і не звертав увагу на невдоволення збоку інших членів. Під час роботи у Ч.Х районне керівництво тиснуло, аби я міняв робочий колектив, мовляв молодь не надто досвідчена. Насправді чиновники, мабуть, і тут хотіли наживатися на бідах людей. Я був проти і відстоював свою позицію. До прикладу, коли роздавав одяг і продукти, головний лікар Рахівської ЦРЛ, Біляк Іван,(Член Ч.Х та Партії Регіонів) неодноразово вимагав, щоб він особисто з комісією видавав допомогу. Однак я відповів: «Щоб допомагати людям комісії не потрібні.» А у жовтні мене протизаконно звільнили, скликавши без мого відома президію правління. І буквально за кілька днів, мене остаточно зняли з посади. Я підозрюю, що перед виборами, не вписувався у команду, яка запланувала піаритися через роботу Червоного Хреста.
- Миколо, невже голова рахівської районної адміністрації Дмитро Андріюк не втрутився у стан справ?
- Ні, він жодного разу навіть не поцікавився результатами роботи організації й був пасивний у вирішенні питань мого звільнення. А підопічні депутати мотивували це як бездіяльність Сагайди. Хоча у місцевій газеті щотижня публікувалися матеріали про усі добрі справи, які ми з колегами робили. Крім того, районна влада знала, що на початку 2011 року в мене згорів будинок і я знаходжуся у безвиході. Я тепер на вулиці, без роботи та можливості масштабно працювати для людей. Звернувшись до президії правління, я заявив, що так само вони лишають й інших людей у важкому становищі.
- Тебе звільнили за бездіяльність, однак всі знають Миколу Сагайду, як першого захисника Рахівщини. Чим найбільше пишаєшся у своїй роботі разом волонтерами?
- Я почав працювати у Червоному Хрест з нуля. Було тільки приміщення без ремонту, без ванної кімнати, без меблів, без води. Але ми відшліфували корпус, привели до ладу приймальню. Я все робив за власний кошт із зарплати. Ми постійно збирали старий одяг, для людей похилого віку, школярів та безпритульних. Я підтримував в’язки з директорами шкіл і там вони роздавали речі. Перед Різдвом була традиція збирати від підприємців продукти, які потім ми розносили одиноким людям додому. Разом із волонтерами ми зібрали 160 тисяч гривень Василю Р, який має першу стадію цейрозу печінки. Організовували вечірки, а гроші за вхід перераховували батькам Яни К, яка має рак серця. До збору коштів долучалися діти від 5 до 11 класів і спільними силами реально допомагали землякам.
- Що далі? Ти покинеш займатися благодійністю?
- Звісно що ні. Це вже сенс мого життя. Хоча районна влада хотіла викинути мене з рахівського активу, я не піддамся тиску. Навпаки - буду знову допомагати людям і боротися проти несправедливості. Я уже вступив в благодійну організацію «Віра», яка існує 6 років в області. Вже готую перші акції для дітей сиріт, які навчаються в школах та університетах.
- Дякуємо за відверту розмову. Нехай щастить.
