На 90-річний ювілей Євгенії Ніткулинець зібрався бомонд із Закарпаття та Угорщини

2 січня 2013 року Євгенія Ніткулинець, закарпатська хормейстерка і композиторка, святкувала свій славний ювілей – 90 років! Нині її учнів та друзів розкидало по всьому світу, але більшість з них відклали всі свої справи й вирушили до Берегова – до своєї першої вчительки. У будинку Євгенії Семенівни на вулиці Стефаника цього дня не зачинялися двері – такій кількості гостей може нині позаздрити будь-яка VIP-персона. Але для тих, хто знає її – вона є саме такою «Вельми Іменитою Персоною». Не за походженням, не через посади, а за власні заслуги. У першу чергу, допомогли організувати свято діти. Це доньки - відома співачка Ольга Берегсасі та педагог, музикант Жанна, а також син – режисер, продюсер Володимир Камінскі. Всі діти нині мешкають в Угорщині. А онуки – у Фінляндії, Шрі-Ланці та інших країнах світу. «Я пишаюся своїми дітьми і п’ятьма онуками, - розповідає Євгенія Ніткулинець. – Кожен з них знайшов свою власну стежку у житті. Шкода, що рідко збираємося разом, але кожна така зустріч – це просто величезний і найкращий подарунок для мене!» Дарували квіти та подарунки представники місцевої влади, освітяни, лікарі, учні та друзі – загалом «день відкритих дверей» зібрав не сотні гостей. Серед них і відома оперна співачка Гізелла Ціпола, яка є давнім другом та учнем пані Євгенії. Євгенія Семенівна Ніткулинець народилася 2 січня 1923 році в сім’ї харківських інтелігентів. З дитинства мріяла співати, і мала для цього всі данні – чудовий голос і тонке відчуття музики. Однак за життєвими обставинами після школи вступає до архітектурного інституту. Але закінчити виш не судилося, розпочалась війна. Студентів відправляють копати траншеї, а потім ледь встигають евакуювати за Урал. Під час війни Євгенія працює на Іжевському військовому заводі. Саме там, почувши її спів, запрошують взяти участь у виїзних концертних бригадах, які виступали перед пораненими у шпиталях. А одного разу на завод завітала група акторів московського “Большого театру”. Колоритне сопрано молодої Євгенії відмітив соліст театру Іван Петров і порадив обов’язково вчитися співу професійно. Це був серйозний поштовх – дівчину було вже не спинити. Вона відшукала можливість «втекти» до Москви. А навесні 1944 року стає студенткою музично-театрального училища (тепер факультет оперети знаменитого ГИТИСу). «Тоді найвідомішою «зіркою» кіно була Любов Орлова і режисери шукали дівчат, які зовні схожі на героїню популярних радянських фільмі, таких як «Волга-Волга» та «Цирк», - згадує сьогодні Євгенія Ніткулинець. – Я теж проходила акторський відбір (або як сьогодні кажуть – кастинг). Бачите це моя фотографія, яку зробили на «Мосфільмі» у 1945 або 1946 році… Згодом мене розшукували, аби запропонувати роль у кінострічці «Весна». Однак на той час я вже вирішила, що не піду в артистки. Потім іноді жалкувала, однак таке вже життя – і я про нього не шкодую. Бо кар’єра артиста блискавична і дуже важка, чи наважилася б я мати дітей? Зате тепер мене оточують найближчі для мене люди – без них не уявляю свого життя». Саме там, у столиці життєва стежка звела її із закарпатським угорцем Яношом-Рудольфом, який був мобілізований як військовий перекладач. І вперше у житті, по-справжньому, закохалася. Від коханого почула й розповіді про його рідне Закарпаття – про зелені Карпати, про гірські потічки і чудові народні співи. Вони одружилися і Євгенія залишає Москву, знехтувавши можливою майбутньою кар’єрою. Так і опинилася у Берегові, де й залишилася на все своє життя. Тут більшість населення розмовляло тоді лише на угорській мові. Звісно, спочатку незнайомі люди й незнайома мова дуже лякали дівчину. Однак згодом цей острах відступив. «Час був дуже важкий, - згадує Євгенія Семенівна. – Тут у Берегові особливо лютували кадебісти, розшукували «ворогів», насамперед серед угорців, які нібито співпрацювали з фашистами, під підозрою був практично кожен. Голодний був час і психологічно важкий. Але життя продовжувалося…» У 1948 році вона бере участь у створенні в Берегові Будинку піонерів, а потім працює хормейстером у багатьох школах міста. Протягом 26 років Євгенія Ніткулинець керувала ансамблів лікарів райлікарні “Берегівчанка”, який отримав звання «народного». А також створила хор при середній школі № 2, який став найкращим в області, здобув згодом звання лауреата Всесоюзного конкурсу дитячих художніх колективів. Євгенія Ніткулинець – відмінник народної освіти, свого часу її запрошували читати лекції навіть до Академії педагогічних наук України. Ще донедавна писала музику, в її доробку чимало власних пісень. І досі малює. А найулюбленіша тема – це іриси (або ж півники), які у середні віки символізували Діву Марію, а також цноту і непорочність. А найбільша гордість Євгенії Семенівни – це діти. Всі вони приїхали, аби привітати свою улюблену матусю. Син Володимир став режисером на телебаченні і працює у «Creator Agency» в Будапешті, донька Жанна – директриса музичної школи. А Ольга, взявши псевдонім Берегсасі (“Берегівчанка”, саме таку мав назву ансамбль мами), стала знаменитою співачкою в Угорщині. До речі, про цікавий життєвий шлях Євгенії Ніткулинець за сприяння відомого журналіста-міжнародника та кіносценариста Генріха Боровика у Москві був написаний сценарій документального фільму. На жаль, через фінансові труднощі цей проект не вдалося завершити. Нині Євгенія Семенівна готує власну книгу мемуарів, спогадів про своє минуле, яка сподіваємося, таки побачить світ. Берегівчани, друзі та колеги також вітають Євгенію Ніткулинець зі славною ювілейною датою. Михайло Бабідорич, вчений, поет: Євгенія Семенівна заслужила поваги і шани за те, що виховала не лише своїх прекрасних дітей, а й цілу плеяду – покоління музикальних талантів. Вела хори, вокальні ансамблі лікарів, медичного училища, багатьох шкіл – до тих пір, поки могла працювати і ходити на роботу. А це понад 50 років щоденної праці! Євгенія Ніткулинець – народний композитор, бо вона написала чимало пісень. І ще справжній вчитель, «гуру» – який живе у житті своїх вихованців. Саме це її і підтримувало завжди і підтримує досі – бо всі учні пам’ятають свою вчительку. Багато хто пішов по її стопам, стали музикантами. І навіть ті, які не обрали музику за основну професію, назавжди пронесли любов до неї та музики у своєму серці. Мене вона називала «Майкл-бейбі», і таким я й залишаюся для неї назавжди. Дай Господь Вам доброго здоров’я, щастя, радості, удачі – всього найкращого! Ольга Матей, керівник Берегівського українського народного театру: У 1992 році я лише приїхала у Берегово, була ще молодим спеціалістом. І тоді познайомилася із знаними постатями нашого міста – Ярославою Бандурович, Отто Шобером, Ніною Жигуц, Євгенією Ніткулинець. Саме на них ми, молоді, і рівнялися. Євгенія Семенівна – дуже багатогранна і глибока людина, від неї вчитися варто і досі. А насамперед - працелюбності та жаги до життя. У нашому містечку її талант композитора, можливо, не розкрився на повну потужність. Бо вона, скоріш за все, могла б досягти і набагато більших вершин. Однак у Євгенії Семенівни є діти та наслідники, які гідно продовжують її справу. Однозначно – вона Людина з високої букви. Бажаю їй насамперед міцного-міцного здоров’я! Ольга Радик, директор берегівського Будинку вчителя: Євгенія Семенівна Ніткулинець була і залишається відомою людиною у нашому місті. Вона – людина артистичного складу. А яких дітей виховала! Донька Жанна викладала сольфеджіо, я навчалася саме у неї. А потім познайомилася з Ольгою Берегсасі. Досі згадую про концерт, який відбувався у Будинку культури – там вона співала романси, в тому числі російські. Пам’ятаю як побачили афіші Ольги Берегсасі у Будапешті – і нас охопила радість та гордість за нашу землячку. А подякувати у цьому можна в першу чергу її мамі, яка виховала та привила їй любов до музики і співу. Шановна Євгеніє Семенівно! Бажаю Вам здоров’я великого, аби не знали ніякого горя і печалі, аби були завжди такою молодою і красивою душею. Радуйте нас і надалі!