До редакції Мукачево.net звернулися стурбовані власники садиб, надавачі послуг з сільського зеленого туризму з села Вари Берегівського району.
За їхніми словами нещодавно село відвідали з виїзним засіданням представники Берегівської податкової інспекції та в досить різкій формі зобов’язали всіх, хто приймає у себе туристів, заповнити податкові декларації та сплатити належні податки.
«В нашому селі розміщенням туристів у власних садибах займається близько 30 сімей, – кажуть мешканці села Вари. –Для багатьох – це практично єдиний, при чому нерегулярний, дохід. Однак досі вважали, що наші прибутки не оподатковуються, якщо приймаємо у себе не більше 9 осіб. Нині всі у розпачі – бо нас всіх зобов’язали до 1 травня подати податкові декларації та сплатити 15% від одержаного прибутку за 2012 рік. Але практично ніхто не вів ніякої документації, бо раніше від нас нічого не вимагалося, податкова нас не чіпала. А нині кажуть, що будуть приймати відповідні заходи з їхнього боку – зокрема здійснювати рейди та перевіряти скільки в нас селиться відпочивальників. Можливо застосують тоді і штрафні санкції...»
Ми звернулися за коментарем до Олексія Новицького, керівника Мукачівського районного осередку спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
«Податківці почасти праві, – каже він. – Але і питання руба ставити неможна. Справа у тім, що у нас, наприклад, власники садиб послуговуються постановою Кабінету міністрів України № 297 за 15 березня 2006 року «Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)». Там чітко вказано, що «фізичні особи – власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) без державної реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності». Тобто надавачі послуг у сфері зеленого туризму не є підприємцями. Однак у постанові також вказується, що ці фізичні особи зобов'язані подавати до податкової служби декларацію про дохід, отриманий від надання таких послуг, а також вести книгу реєстрації, в якій зазначаються дані мешканця, місце проживання, дата прибуття та вибуття, вартість наданих послуг. А тут і виникає проблема –у податковій таку реєстраційну книгу нам не видають, бо не мають відповідних розпоряджень та інструкцій як саме вона має виглядати. Тому вихід з ситуації бачу лише один - якщо податкова вимагає від власників садиб сплату податків, то нехай спочатку потурбується про те, аби представникам сільського туризму були доведені до відома всі норми діючого законодавства. Тобто почати потрібно саме з того, аби забезпечити всіх відповідними книгами обліку».
Богдан Пранничук, голова правління Закарпатського обласного центру сільського туризму підтверджує ці слова: «Так, ми справді сьогодні користуємося законом України «Про туризм», «Про особисте селянське господарство», Постановою Кабміну за 2006 рік, іншими різними постановами. А Закону «Про сільський аграрний туризм», який б справді міг врегулювати всі спірні питання, що виникають у цій сфері досі не прийнято. Проблеми у власників садиб, які надають послуги з розміщення туристів, виникли з прийняттям нового Податкового кодексу. Якщо чітко слідувати букві закону, то тепер власники садиб взагалі мають авансом сплачувати за надані послуги.
З одного боку – так, мусимо сплачувати ці 15% з отриманого доходу. А з іншого – хто точно визначить скільки саме потрібно сплатити? Бо законом непередбачено жодного контролю з боку податкової служби у сфері зеленого сільського туризму. Один сплатить 50 гривень, другий – кілька тисяч. Всі проблеми, як я вважаю, у тому, що не розроблено єдиний механізм оподаткування у цій сфері. Тому змушений одразу відреагувати на цей тривожний «дзвіночок» і найближчим часом офіційно звернуся до керівництва державної податкової служби в Закарпатській області з проханням роз’яснень тих положень, якими вони керуються. Думаю, що разом знайдемо якийсь компромісне рішення, аби більше ніяких побоювань та спірних питань у людей, які підтримують як можуть туризм у сільський місцевості, більше не виникало».
Варто також додати, що власники садиб на Закарпатті не завжди згідні офіційно реєструвати свої прибутки та мати справу з податківцями, оскільки бояться, що за цим почнуться нескінченні перевірки різних фіскальних органів. Тому є значна вірогідність того, що певна кількість надавачів послуг «зеленого» туризму може відмовитися від цього виду заробітку або піти у «глибоку тінь».
Сподівання хіба на те, що органи влади разом з громадськими організаціями сядуть за стіл переговорів і вироблять якусь єдину стратегію, аби через наше недолуге законодавство розвиток туризму в закарпатському селі остаточно не загальмував.
