Отець Жолт Йовнаш є настоятелем Виноградівського католицького собору та наставником місцевої обителі францисканців. Духовний отець невеликого, діючого нині, монастиря і охоронець цього дому.
У монастирі всього п’ятеро братії, тому мешкають ченці у невеликому будинку, який винаймають неподалік історичної споруди монастиря. Власне, новий монастир зараз тут. У «старому» монастирі для ченців, ордену, який, традиційно, жив на подаяння віруючих, було б за дорого мешкати. Опалювання великих площ, обслуговування громіздких приміщень. Однак, великий монастир регулярно приймає паломників. Їх тут може комфортно розміститися до 36, але бувало, що приїздило і до сотні паломників, які конче бажали ночувати у монастирі, незважаючи на такі дрібниці, як вимушений сон на підлозі.
Барони Перені – благодійники, відступники і знову благодійники
– Отче Йовнаш, розкажіть нинішній стан ордену францисканців та про стан монастира, у якому він перебуває сьогодні?
– Це вже третій монастир францисканців у Виноградові. Найперший з них було засновано на горі, у Канкові. У 1399 році сюди прийшла родина Перені і через 100 років, на початку 1500-х, вони, ревні католики, запросили сюди францисканців. Тож орієнтовно
500 років тому францисканці прийшли у Виноградів і велика ймовірність того, що першим їхнім монастирем був замок Канков. На той час монастир був центром життя міста, культурним осередком.
В 1525 році провінцію, яка була у цій частині нинішнього Закарпаття, назвали як Санта Салваторос. Саме тут, в цьому монастирі проходили збори очільників громад. Ця провінція мала 70 філій на північно-східній частині колишньої Угорщини, її вплив був
великим. Навіть Далмація відносилася до цієї адміністративної одиниці.
В 1600-х роках монастир пустіє, але не через те, що францисканці з нього поїхали, а тому, що родина Перені перейшла в протестантство. Вони стали реформатами. І в кінці 1500-х років францисканців, які втратили покровительство впливової родини, звідси вигнали. Їх навіть почали вбивати. Відомо, що у Виноградові було вбито 10 монахів. І протягом 100 років, до кінця 1600-х років, францисканців тут не було. Їхня колишня велика церква – тепер діючий реформатський храм.
Згодом францисканці сюди повернулися, тому що Перені знову стали католиками.
Родина знову покликала ченців до Виноградова, бо знову стала сповідувати католицькі цінності. І саме тоді був збудований цей нинішній монастир. От у дворику монастиря ми і маємо намір влаштувати своєрідну відзнаку історії ченців ордену святого Франциска у Закарпатті. Ми вже майже збудували капличку, у якій буде прекрасна композиція зі статуй. Це будуть двоє ченців – сам Франциск Асизький та брат-чернець, якому Франциск допомагає вийти із посту, годуючи його гроном винограду.
– Як діяв цей, новий монастир, після переселення ченців з Канкова?
– На початок 1700-х монастир був уже збудований. І в 1928 році тут помер останній францисканець. Тоді на цій території була Чехословаччина.
Функціонування цього монастиря Угорщина не могла забезпечити, і всі справи монастиря переходять до єпископату. Тільки в 1998 році сюди повертаються францисканці. Монастир, який знаходився в замку, занепадає ще в середньовіччі. А той, що був збудований на початок 1700-х років, функціонував як краєзнавчий музей. Відтак, сюди, на вул. Борканюка, 5, поселяються францисканці і відтоді ми тут. А монастир діє як молитовний дім. Францисканцям властиво те, що оскільки вони живуть на пожертви, то будують з того, що отримують. Тому в них немає того розкошу, що є в монастирях інших конфесій: гарні тесані камені з одного кар’єру. Ми отримували камені – будували з каменю, отримували цеглу – будували з неї. І камені ми використовували з різних місць і територій, хто де ходив, що отримував, те і привозили і те йшло в будівництво. Велика церква вже була збудована тут до приходу Перені, в 1300-х роках. І на цій будівлі, там, де немає штукатурки, видно, з чого вона збудована. На старих фото початку століття видно, що храм не був покритий штукатуркою. Мудрим було рішення покрити штукатуркою будівлю. Тому що будматеріали з часом руйнувалися. В кількох місцях навмисне не покривають стіни штукатуркою, щоб археологи мали уяву, з чого в ті часи будувався храм.
З Сент-Ендре та Естергому – назад до Виноградова
– Як прийшла ідея збудувати на території монастиря капличку, повернену лицем до міста? І ці скульптури у ній? Яку ідею вони несуть?
– Це третя статуя з "виноградною” ідеєю у Виноградові. Перша – статуя винороба, друга – фонтан, і третю я вважаю доцільною в цьому місці, але не як натхненник, а як жебраючий чернець. Цей подарунок місту робимо не ми. Його роблять містові і нам вже відомі у місті меценати. Ми чудово спілкуємося з міською радою, нам у цьому допомагає наш вірник, який є і депутатом міськради Йосип Фозекош. Попри молодість, він є енергійним і чимало поміг. Ну а фінансування забезпечує інший депутат – його тезко.
Щодо ідеї і скульптур. Спільне вживання винограду згадується у легенді про Св. Франциска. Цей образ, продукт присутній в проповідях та є продуктом виноградної лози. Це ще й згадка про молодого ченця, який тримав строгий піст. І нагадує про те, що не можна надмірно навантажувати організм ані постом, ані надмірною їжею.
Так у Виноградові все й зійшлося докупи: вино, виноград і францисканці. 500-літнє перебування у Виноградові францисканців, нехай і перерване на 100 років, переплітається з католицизмом. І ще тому добра згадка про виноград, бо він став символом крові Ісуса.
До розпаду Радянського Союзу францисканцям не дозволяли перебувати на його території. Навіть в Угорщині цей орден був заборонений. Чернечі ордени не мали права діяти, а могли тільки навчати. Вони вчили дітей лише у гімназіях у Сент-Ендре та в Естергомі. І діяло там всього 72 ченці.
Авторське бачення чернечої легенди
– Архітектором і скульптором проекту є добре знаний своїми оботами для Виноградова Михайло Колодко. Наскільки йому вдається втілити те, що ви задумали?
– Ідеально! (сміється) Якби Михайло не був тут присутнім, то я б його сильніше похвалив. Я зустрічався з кількома митцями, які ні на йоту не відступали від своїх задумів. А Михайло помимо кількох фото, книжки, яку він взяв у нас, дає визріти в собі ідеї образу.
– На коли планується відкриття цього об’єкту?
– Вже незабаром. На початку зими. Я думаю, що не на саме Різдво, а десь трохи пізніше, на 27 грудня, бо це день Св.Іоана, і в цей день відбувається освячення вина. Це католицький звичай, коли освячують молоде вино, коли воно вибродило, його освячують.
І думаю, що саме тоді можна було би провести відкриття статуї. Гарний період між двома святами.
Від екології довкілля до історії виноробства
– Михайле, а як у твоє життя прийшов цей проект?
– Ще в березні я потрапив на лекцію доцента УжНУ Олександра Бокотея про його проект „Церква і навколишнє середовище”. Він хотів повторити у нас проект, який 10- 20 років тому дав хороші плоди у Польщі. Суть його полягає в тому, аби священики у своїх парафіях говорили людям про важливість збереження екології і просили їх кожного разу дотримуватися правил чистого довкілля. Якщо ж Церква цього не робитиме, то ніякого ефекту від боротьби за збереження екології не буде. У нас на Закарпатті населення релігійне і якщо б священики почали б говорити людям про ці речі, то, можливо, й був би ефект. Бо сьогодні кожної неділі можна побачити, як, чекаючи початку служби, чоловіки стоять на вулиці, курять, далі кинуть окурок на землю перед самим входом у церкву і заходять молитися...
Я задумався, що я як скульптор можу зробити в цьому плані? У католицькій церкві покровителем екології, природи є святий Франциск Асизький. Його дуже часто зображають з оленем або з голубом. А у нас немає жодної каплички з цим святим. Коли я робив пам’ятник виноробу для Винорадова, то звернув увагу, що там навпроти тієї центральної площі, де мав бути винороб, є монастир францисканців. Мені сказали, що за однією з легенд саме францисканці навчили місцеве населення робити вино. Ченці цього ордену все виготовляли виключно з природніх ресурсів, без побічних штучних домішків. Вони навіть вважаються першими вегетаріанцями в католицизмі.
Дві легенди, два брати, дві скульптури
– Так і виникла ідея зробити скульптуру Франциска?
– Так. Є така притча про брата-францисканця, який тримав піст і настільки довго і чесно постив, що вже сили його залишали. Франциск побачив, що його треба рятувати і почав його вмовляти щось з’їсти. Той відмовлявся і врешті-решт Франциск тільки так міг його вмовити, що запропонував їсти гроно винограду разом. І так, годуючи брата, Франциск витягнув його із повного знесилення. Це одна легенда.
А друга говорить про те, що францисканці якось зібралися і їли виноград, але хтось із них раптом каже, мовляв, досить його їсти, бо урожай малий і не буде з чого зробити вино. Та Франциск їх заспокоїв, запевнивши, що виноград усі можуть їсти спокійно, на вино врожаю вистачить. І так сталося, що з того маленького урожаю вони зробили ще більше вина, ніж будь-коли.
Ось дві такі притчі, в яких йдеться про виноград. Для скульптури я вибрав першу, щоб була популярна прив’язка до винограду. Хоча за нею стоїть дуже глибока ідея. Франциска тут можна впізнати за стигматами, тому що він був першим стигматиком. У цій парі саме за ними можна одразу впізнати святого. Правда, якщо вдивитися, то можна помітити й інші ознаки, які б вказували на нього. Видно, що один чоловік спокійний, мудрий, а другий – виснажений і сповнений вагань.
Встановлена скульптура буде на території монастиря францисканців, у Виноградові, у капличці заввишки в 4 метри. Вона буде стояти у дворі монастиря, прямо навпроти пам’ятника виноробу, тобто буде розвернута до входу в монастир. В тому монастирі все зроблено дуже акуратно, дуже просто, без зайвого пафосу. Там ніхто не живе постійно, ченці туди заїжджають і живуть тільки той час, на який приїжджають до міста.
Коли я приїхав до того монастиря і зустрівся з настоятелем, отцем Йовнашем з Угорщини, щоб дізнатися, чи готові і чи хочуть вони взагалі ставити капличку зі святим, то виявилося, що отець настоятель відкритий до такого проекту. Більше того, він і сам розумів, що треба щось таке зробити, що би винесло ідею францисканців ближче до людей. На замку Канків, який свого часу граф Перені подарував ордену францисканців, вже є каплиця зі святим Франциском, але це дуже далеко від людей. І отець Йовнаш дуже підтримав ідею поставити каплицю зі святим у дворі монастиря посеред Винорадова.
– А з чого буде виготовлена скульптура?
– Це буде не бронза. Цього разу я хочу уникнути зайвої пишноти . Все-таки францисканці відомі аскети. Монастир їхній покритий дерев’яною черепицею, білі стіни... Він дуже простий. Я зроблю скульптуру з мінеральної штучної основи, щоб я міг його зсередити проармувати. Бо всі ці детальки дуже маленькі: руки, пальці. І повністю фігура виглядатиме так, ніби виконана з дерева.
