Причому це екзамен не лише для політиків, але й самих виборців Переддень виборів закономірно викликає підвищений інтерес до громадської думки, різноманітних рейтингів, опитувань тощо. Цьогорічний ТОП-50 лідерів Закарпаття, який презентував тижневик «Неділя» викликав жваве обговорення в інтернеті, хоча жодного інформаційно-інтелектуального навантаження він не несе.
Якщо торік він мав цілком визначений авторський стиль, і тому креативна ідея, гумор цілком перекривали природну суб’єктивність оцінок, то цього року все перетворилося на фарс. Причому ярмарок марнославства стосується не стільки домінантів рейтингу, яких перетворили у тло, скільки авторів, яким не вдалося приховати власної самозакоханості: мовляв, буде так, як ми скажемо.
Наразі це проблема не лише згаданого конкретного проекту, а й усієї української журналістики, коли хвіст намагається крутити псом, коли замість того, щоб бути дзеркалом реальності, репортери прагнуть створювати свій віртуальний світ, який по суті має дуже мало спільного з повсякденним життям. Як у краплі води такий феномен відображається також у діяльності нинішньої Верховної Ради. Коли дійсність ставить перед українською громадою все нові і нові виклики, депутатський корпус на чолі з О. Морозом не може змиритися з думкою, що він нікому не цікавий, і як той глухар сам собі тріскоче, забруднюючи ефір словесним сміттям.
У нинішній ситуації практично жоден серйозний аналітик уже не сумнівається, що вибори таки відбудуться 30 вересня. І разом із тим всі вони стверджують, що суттєвих змін в персональному складі Верховної Ради не відбудеться й політична палітра залишиться майже неторканою. То в чому ж сенс нових виборів і чому В. Ющенко та парламентська опозиція йдуть на величезні ризики з усвідомленням, що вирішальної перемоги сьогодні здобути неможливо?
Утім насправді користь від дочасної виборчої кампанії величезна. І мова навіть не про меркантильний інтерес, коли політики гарячково почали ділитися своїми доходами з виборцями, а про прецедент морального щеплення, коли таки доведеться відповідати за свої слова.
Що ми маємо на нинішньому політичному олімпі? Практику, коли недотримання своїх зобов’язань перед виборцями є умовою карколомного кар’єрного зростання. Завдяки таким викрутасам О. Мороз стає спікером, А. Кінах – міністром, хтось банально збагачується, і створюється цілком потворна ієрархія цінностей, коли порядність є недоліком, а інтригантство й зрада заохочуються. Таке суспільство приречене на розпад і зникнення. Тож нинішні вибори є іспитом на очищення. Хай із 450 сьогоднішніх нардепів зміниться лише 50. Але якщо там не буде Мороза, Кінаха, Зубика та ще з десяток подібних персонажів, то це стане красномовним уроком. І стосуватиметься він не лише Верховної Ради, а й усієї вертикалі влади, включно з судовою. Бо тотальна політична корупція поїдом пожирає суспільство, і той, хто не використовує службове становище для власного зиску, вважається диваком. Приміром, обласна «Батьківщина» всіх депутатів Ужгородської міської ради виключає з партії за цинічний дерибан землі, що суперечить фундаментальним принципам БЮТ, а наші народні обранці щиро не розуміють, для чого ж іще йти в депутати як не для особистого збагачення. Такі ж розумники є і в «Порі», і в «Нашій Україні», і без катарсису державі не обійтися. Бо мораль – це не вигадки теоретиків, а елементарний механізм самозахисту суспільства – на кшталт санітарії. Якщо не тримати в чистоті тіло, то епідемія обов’язково вразить громаду. Так і без моральної чистоти людська спільнота приречена. І, власне, слово за виборцями. Саме вони повинні визначити, в якій системі цінностей збираються жити.
