Березень на Закарпатті видався на рідкість ранній. Дерева квітнуть задовго до Великодня. Але не ця природна аномалія привертає нині увагу сторонніх.
Упродовж трьох останніх днів до Ужгорода навідалися один за другим двоє польських журналістів, аби з’ясувати ситуацію на місці. Думаю, їхні враження не стануть сенсацією для світових ЗМІ. Бо на відміну від східних та південних регіонів, тут усе спокійно. «Справжнє європейське місто. Як десь у Польщі!» – подивляли Ужгород польські колеги під час ознайомлювальної прогулянки. Я тільки ввічливо посміхався.
Проте в ці важкі для України часи Закарпаття таки не стало зоною ще однієї нестабільності та загрози. Українсько-угорська дискусія між радикалами обох таборів протікає здебільшого в інтернеті та коментарях. Давнім каменем спотикання є пам’ятник, який спорудили на Верецькому перевалі під час святкування 1100-річчя переходу угорських племен через Карпати. Ніде правди діти, прийшли сюди угорці як завойовники. Про що й свідчать їхні старі грамоти, що повідомляють про завоювання тутешніх слов’ян.
Тож пам’ятник споруджений на суціль українських теренах Закарпаття – на Верховині – одразу сприймався негативно. Однак угорці наполягали на своєму. Зрештою влада ніби погодилася, хоча всіх документів, як запевняють, і досі на пам’ятник нема. Але зате є привід для провокацій. Від того часу монумент семи мадярським кочовим племенам постійно в центрі уваги. Начебто інших тем для українсько-угорських відносин не існує. Давно слід монумент перенести на угорськомовні терени області, де ними б опікувалися місцеві мешканці і захищали від нападок.
І от тільки-но Росія почала окупацію Криму, як «пам’ятник розбрату» знову запалав. Така «синхроність» відразу насторожила. ЗМІ прямо заявили про російську провокацію. На щастя, обидві сторони дискусії проявили витримку і розум. Ба більше, були зроблені речі, про які раніше навіть не мріялося. Тягнибок зустрівся з послом Угорщини в Україні. Представники «Свободи» і угорських організацій ухвалили у Берегові спільний меморандум про взаєморозуміння. Міністерство закордонних справ Угорщини заявило про підтримку територіальної цілісності України. І нарешті останній крок – громада Берегова припинила надання в оренду свого приміщення для громадської приймальні члена радикальної партії «Йоббік» Бейли Ковача, який заявив, що референдум у Криму був «святом демократії».
Тож замість сподіваного Кремлем напруження українсько-угорських стосунків сталося навпаки: гострота стосунків понизилася. Це є дуже відрадною тенденцією, що свідчить про здорове прагматичне мислення як українців, так і угорців краю.
Натомість Москва спробувала запустити нову провокацію: давно плекану ідею «четвертого східнослов’янського народу», «русинів з Карпатської Русі», які просять захисту в Росії. Однак далі поширення московськими каналами заяви одіозного самопроголошеного «царька», який, подейкують, давно не в ладах зі здоровим глуздом, ситуація не розгорнулася.
Ба більше, Віктор Балога, який є одним із головних політичних гравців Закарпаття, відгукнувся про неї напрочуд різко: «Ніяких проросійських, а тим більше впливових русинів на Закарпатті не існує. Є лише групка маргіналів, яка давно працює на сусідню державу і не приховує своїх зв’язків з кумом ВВП» (мається на увазі Віктор Медведчук).
Заява про «групку маргіналів» тим паче важлива, що саме Мукачеве – рідне місто Віктора Балоги – є центром «русинів». В Ужгороді ніколи не сприймали це політиканство. Зрештою, події останніх місяців показали, що «русинства» як активного політичного руху у краї не існує. Це віртуальний світ інтернету та замовних технологів.
Події на Закарпатті нічим не відрізнялися від перебігу революції на Західній і Центральній Україні. Ті ж майдани протесту, мітинги, барикади, штурм ОДА, закарпатська сотня в Києві, синьо-жовті прапори та вигуки «Слава Україні». Ніяких особливих гасел закарпатці не підіймали, що свідчить про становлення політичної української нації від Сум і до Ужгорода.
Олександр Гаврош, Радіо Свобода
