Будемо відвертими: якби не письменник Антон Копинець, тепер про всесвітньо відомого силача Івана Фірцака (Кротона) із Білок просто б забули.
Його книга “Кротон”, яка побачила світ уже після смерті карпатського богатиря, зацікавила його шанувальників та послідовників і буквально розійшлася по руках. Тепер її важко знайти навіть у бібліотеці. Адже повернувшись із далеких світів, він виступав не лише у населених пунктах Іршавщини, а й далеко за її межами. А відтак люди мали можливість зустрічатися з ним, переконуватися у його справді богатирській силі. На очах у захопленої публіки розривав залізні ланцюги, жонглював гирями, долонею забивав цв’яхи у дубову дошку, власноруч згинав товсту залізну рейку і робив з неї “серце”, тягнув вантажну автомашину, переповнену людьми, через його шию переїжджали автомобілі… У Іспанії брав участь у кориді, під час якої вбив бика, вирвавши йому роги. Перемагав відомих борців, виступав у 64 країнах світу, мав чимало нагород. Однак доживати повернувся додому, у рідні Білки. Це свого часу й спонукало А. Копинця взятися за перо. Тепер його справу продовжив Олександр Гаврош, який прийшов до читача із книгою “Неймовірні пригоди Івана Сили”. А відомий режисер Віктор Андрієнко вирішив за книгою зняти фільм. На змінальному майданчику в селі над Боржавою і зустрілися з О. Гаврошем.
− Оповідки Антона Копинця про Івана Кротона − каже О. Гаврош, − просто вражають. Написані вони щиро, від душі, із знанням справи. Справа в тому, що письменник був близьким другом Фірцака, проводив із ним багато часу, записував його розповіді, які згодом і лягли в основу цього раритетного видання. У вступному слові автор зізнається: “А дні спливають бурхливо і швидко, мов ті весняні потоки. Вони відносять у забуття пам’ять про цікаву людину, що в кровожерливому світі капіталу не змогла знайти застосування своїй богатирській силі, але твердо вірила в кращі часи”.
−Пане Олександре! Письменники дуже чсто придумовують героїв, а тут жива легенда…
− Це ж просто голлівудська історія! Для дітей тепер герої − Сталлоне, Шварценегер… А ми, виявляється, маємо і своїх місцевих кумирів.
ван Сила просто дивував публіку, яка зустрічала і проводжала його довготривалими бурхливими оплесками. Чого варта тільки програма «Людина під колесами машини». А сталося це у Америці. Іван Кротон виконав рекламний трюк: ліг на землю, й легкове авто переїхало йому через горло. Фото цього номера обійшло чимало американських газет. Згодом він увів його до своєї програми.
− Тепер за вашою книгою проходять зйомки дитячого фільму «Іван Сила», показ якого запланований на березень наступного року. Це неабиякий успіх!
− В основу фільму лягла життєва історія простого сільського хлопця Івана Фірцака, якому судилося стати одним із найсильніших людей світу. І відрано, що за фільмування книги взялися небезвідомі − продюсер Володимир Філіппов і режисер Віктор Андрієнко.
Із паном Віктором ми зустрілися в Ужгороді. Виявляється, він добре знає про наш край, бо майже щороку відпочиває в Лумшорах. Звісно, мене цікавило, чому взявся за велике кіно. Адже тепер він відомий здебільшого за російськими та українськими комедійними програмами на кшталт «Велика різниця». Той, відповів, пропозиція Володимира Філіппова. «Інсайт-медіа» випустило цього року на екрани стрічку «Той Хто Пройшов Крізь Вогонь», яка стала подією в українському культурному житті.
А ще дізнався від Віктора Андрієнка, що коли «Інсайт-медіа» задумалося над наступним проектом, тоді вирішили, що має бути дитячий фільм, яких в Україні взагалі не знімають. Йому пропонували екранізувати «Тореадорів з Васюківки», але перечитавши цю класичну для української літератури трилогію, навідріз відмовився: «Тут відчувається шлейф минулого. А сучасним дітям треба щось інше». Із ним усі погодилися.
А Віктор Андрієнко знову поринув у пошуки. Так він натрапив на історію про Івана Кротона. Одностайно було досягнуто згоди, що потрібно знімати фільм про реальну людину, яка може стати прикладом для молоді.
− А хто знімається у фільмі?
− Головного героя грає справжній цирковий атлет Дмитро Халаджі. Знімається і відомий актор Сергій Романюк, який грає Івана Силу вже в старості. У епізодах із задоволенням знімаються Богдан Бенюк, Євген Паперний, Лесь Задніпровський, Олексій Вертинський. Віктор Андрієнко зізнається, що це всі його друзі. Тому залюбки прийняли його пропозицію. А відтак можна сподіватися і на успіх фільму. До того ж, головний оператор стрічки Олександр Кришталович, лауреат багатьох престижних міжнародних премій.
− Зйомки фільму відбувалися не тільки в Білках, а й в Імстичові.
− Зйомки на Закарпатті тривали впродовж п’яти днів. Проводилися вони і в будинку, де народився Іван Фірцак, де й пройшло його дитинство. Це дасть фільму колориту й енергетики. Бо одне, коли ти говориш про людину, а зовсім інше, коли на власні очі побачиш його рідну домівку, яка на щастя, збереглася дотепер. Побували артисти і на могилі Кротона, сфотографувалися на згадку.
Імстичово і Білки − села сусідні, їх розмежовує річка Боржава. Тому тут теж проводилися зйомки фільму. Селяни самі підходили до артистів. Спілкувалися з ними. Віктор Андрієнко найбільш колоритні типажі підібрав для зйомок у фільмі. У гірському селі (себто Імстичові) дотепер живуть люди, які особисто зналися із силачем.
Упевнений, що після виходу фільму про Івана Кротона дізнаються не тільки українці. Фільм охоче дивитимуться не лише діти, а й дорослі. Мова йде про людину, яка здобула всесвітню славу, стала улюбленим кумиром не тільки для земляків. Він свого часу був зіркою у «Герцферт-цирку». Тут його запримітила королева Британії, яка запросила програму у п’ятитисячному залі цирку Тауер. Іван Кротон, звісно, погодився. Він у всіх на очах тягнув ланцюгом вантажну машину, наповнену людьми. Після виступу відбувся імпровізований боксерський поєдинок із Джоном Джексоном, що закінчився для останнього серйозною травмою. Пройшло небагато часу, і на гастролях у Парижі на Івана Фірцака напали прихильники англійського спортсмена, який викинувся із 10-поверховго будинку, бо не міг більше виходити на арену з пошкодженою грудною кліткою, яку скришив під час бою Кротон. Білківського силача підступно запросили на вечерю й закидали камінням, де він непритомний пролежав цілу ніч. У черепі лікарі виявили тріщинку. Вони замість шматка пошкодженої черепної кістки вставили платинову пластину. Спочатку атлет ходив із забинтованою головою, а надалі виступав у перуці.
− На початку 70-их років минулого століття в обласній лікарні перебувала моя мама після перенесеної операції. Пригадую, то було на другому поверсі. Хворі, які вже могли рухатися, підходили до вікна і розгорнувши занавіску, дивилися на подвір’я медичного закладу. Унизу бруківкою проходжувався уже немолодий чоловік із білою хусткою на голові. То був Іван Кротон. До нього час від часу підходили люди в білих халатах, подовгу розмовляли з ним. Найбільше мені запам’яталося те, що він був постійно у русі, хоч міг би був присісти на лавочку..
− Про Кротона ми знаємо надто мало. На мій погляд, варто б було поритися у чеських архівах і більше довідатися про нашого земляка. Напевно, там можна знайти б чимало цікавого. Планую зустрітися на Іршавщині також із тими, хто знався із Кротоном, а є й такі, хто разом із ним виступав на районних, обласних і республіканських змаганнях уже за радянських часів. Із одним з них − Юрієм Бабичем з Іршави недавно поспілкувався, записник майже переповнений інформацією про Івана Силу. Знаю також, що разом із ним виступав Андрій Савко з Іршави − автор книги про спортивний рух на Ірщавщині. У райцентрі проживає теж ще один відомий спортсмен, який виступав разом із Кротоном − Юрій Світлик.
Та найважливіше, мабуть, те, що тут не забули про Івана Фірцака (Кротона). Щороку на його честь проводяться змагання важкоатлетів. Цього дня усі учасники турніру покладають квіти до підніжжя пам’ятника Кротону в Білках.
Хотілося б, звісно, щоб у недалекому майбутньому у рідному селі богатиря відкрили музей.
У передмові до книги Антон Копинець писав, що Іван Фірцак охоче показував йому нагороди, відзнаки, документи, фотографії, вирізки з газет, афіші. На одній із фотографій легко було розпізнати побратима і тезку Фірцака − світознаного російського богатиря Івана Піддубного. Отже, це все треба зібрати до купи, аби зберігалося в музеї. Віриться, що в Білках знайдуться ентузіасти, які візьмуться за цю справу.
