2-є хлопців заблукали біля гори Цицька, на допомогу прийшли закарпатські рятувальники (ФОТО)
19950
Головний опозиціонер Закарпаття розповів Мукачево.net про те, чому досі, попри запевняння соціологів, не святкує перемогу...
... як партія влади може вплинути на хід виборчих перегонів, мудрість не за роками Валерія Лунченка та чоловічий вчинок Миколи Вегеша.
Олександру Кеменяшу дістався хоч і рідний, але географічно найскладніший округ: 6 районів з 13-ти, 184 населені пункти, 211 дільниць. Саме таку строкатість округу чимало експертів і називали головною загрозою для відвертого фаворита та шансом для його конкурента від партії влади.
У 2002 році було майже так само непросто, але дещо по-іншому: тоді фаворитом називали саме провладного кандидата – тодішнього міністра МНС Василя Дурдинця.
За ті вибори Олександр Кеменяш втратив рекордні 24 кілограми, а перемогу йому принесли студенти, які відстояли результат на дільницях у ролі спостерігачів.
Цього разу все складається так, що Олександр Кеменяш знову отримає мандат. Хоча він не поспішає святкувати перемогу та ретельно веде кампанію. З вересня – разом із союзниками.
– Ви стали одним із співучасників сенсації в цій виборчій кампанії, коли Микола Вегеш раптово для усіх зняв свою кандидатуру на вашу користь. Як би Ви прокоментували цей вчинок зараз?
– Микола Вегеш прийняв, як на мене, правильне рішення, бо вже не раз було сказано, і не тільки мною, що електоральне поле опозиції має межі, так само як і поле прихильників влади. На мою думку, Микола Миколайович був далеко не найслабшим гравцем, але як свідома і, насамперед, порядна людина зрозумів, що у нас із ним – спільні виборці, і ми просто розділимо їхні голоси. Тоді як голоси за кандидата від партії влади ніхто ділити не буде, і в нього залишиться шанс на перемогу.
Микола Вегеш – поважна людина, з великою кількістю прихильників не лише у рідному йому Міжгірському, але й у решті районів округу. Він достатньо років був ректором УжНУ, щоб здобути репутацію чесного і незручного для влади політика. За нього були готові проголосувати багато інтелігентних думаючих людей. Тому зняття Миколи Вегеша істотно вплинуло як на збільшення рейтингу об’єднаної опозиції загалом, так і мого особистого, як кандидата-мажоритарника.
– Відразу після зустрічі у Чинадієві, де і стало відомо про рішення Миколи Вегеша, Ви зазначили Мукачево.net, що для Вас воно було дещо несподіваним…
– Несподіваним було не стільки зняття Миколи Вешеша, скільки його звернення до своїх прихильників на мою користь та власне бажання підтримати мене під час виборчої кампанії.
– Чому для вас це було несподіванкою?
– Тому що мало хто з політиків у таких ситуаціях бере на себе відповідальність чітко вказати на свою позицію, пояснити дії та бачення на майбутнє. Всі намагаються триматися так, що і не зрозумієш, що вони хотіли сказати або зробити, знявши свою кандидатуру. Микола Вегеш заявив чітко: він не просто знімається з виборів, а готовий допомогти мені досягти необхідного результату, тобто перемогти.
– За всіма соцдослідженнями на Свалявському окрузі вже все зрозуміло, тобто саме Ви переможете. Чи згодні ви з такими висновками?
– Не став би випереджати події. На жаль, у нас є багато попередніх прикладів, коли за логікою та прогнозами мають перемогти одні, а перемагають зовсім інші.
Свою роль у таких випадках відіграє, зазвичай, адміністративний ресурс, протиправний тиск, кошти. Але сьогодні усе це навряд зможе вплинути на остаточний результат. Хіба що попсує нерви та спричинить додаткові складнощі у виборчій кампанії.
За час депутатства я жодного разу не змінював фракцію, не продав свій голос, працював, як міг, вірніше, як давали можливість. На жаль, ефективність за останній рік-два – дуже мала, оскільки опозицію в парламенті не бажають чути. Усі бачать, що є «диригент» від Партії регіонів, який одним змахом руки – вертикально або горизонтально – дає можливість одним законам бути прийнятими, іншим ні.
– Вам до речі, дорікають, мовляв, Ви були значно пасивнішими, ніж могли бути?
– Давайте я Вам наведу лише один приклад. Вже третю виборчу кампанію до парламенту усі члени виборчих комісій різних рівнів складають присягу. До виборів 2006 року такої норми не було. Тепер кожен, хто приступає до роботи в комісії, зобов’язаний не лише знати свої права і обов’язки, але й письмово підтвердити свою принципову позицію, присягнувши перед народом. Хтось може заперечити, мовляв, що таке обіцянка – всі складають присягу, і майже всі її порушують. У верхах, можливо, й так. Але, повірте, прості люди набагато чесніші і, присягнувши, у більшості своїй слово тримають.
Чому я завів про це розмову? Тому що ініціатором введення присяги для членів виборчих комісій, встановлення порядку її прийняття та автором первинного тексту був я. Спочатку це був окремий законопроект, який під час доопрацювання нової редакції Закону про вибори увійшов до нього з незначними змінами (це легко можна перевірити в офіційних джерелах). Міжнародні та вітчизняні інститути тоді оцінили це як одне із найпозитивніших нововведень. І це не єдиний приклад. Напевне, потрібно було про таке розтрубіти, адже, як кажуть, немає пророка у своїй вітчизні…А тим, хто дорікає, я радив би спочатку хоч трохи розібратися у суті справи. Кількість, звичайно, може переходити в якість, але якість може виявитися низькою.
Я вважаю, що краще декілька законопроектів, які можуть вплинути на долю країни, ніж сотня, які покращують життя купки людей, при цьому погіршуючи його тисячам, що до речі, нам демонструє нинішня влада.
– Кого вважаєте головним конкурентом на окрузі?
– Кандидата від Партії регіонів. Але я впевнений, що люди в нас набагато розумніші, ніж про них думає влада, тому знайдуть в собі сили розібратися та прийняти правильне рішення.
– Якщо не секрет, то за дослідженнями Вашого штабу, який розрив між Вами та найближчим переслідувачем?
– Не бачу доцільності говорити про рейтинги, та особливо вихвалятися. Час покаже. Результат буде 28 жовтня.
– А ось по зустрічах з людьми Ви відчуваєте підтримку більшості?
– Достатньо позитивне сприйняття, якщо не враховувати деяких провокативних моментів. Але без них ніяк не обійтися. Так вже влаштований світ: стати вищим за інших можна щонайменше двома шляхами – або піднятися самому, або принизити оточуючих.
Так і в політиці: якщо кандидат або політична сила не має можливості сказати щось позитивне про себе, то вона змушена робити усе, аби якимось чином зашкодити опонентам.
– Віктор Балога якось зауважив, що жоден з нинішніх кандидатів від Партії регіонів на Закарпатті не дотягує до рівня ВР. Ви згодні?
– Це вже проблеми Партії регіонів і тих, хто висував цих кандидатів.
– Але ось чимало експертів сходяться на думці, що партія влади на Закарпатті може не отримати жодного мандату за округами…
– Думаю, ймовірність такого результату дуже висока, але це питання має тривожити тих, хто очолює Партію регіонів у краї та відповідає за вибори. Мені, звичайно, хотілося б, аби опозиція забрала усі мандати. Але що з того вийде – незабаром побачимо.
– Місяць тому Ви звернулися до суду з приводу дій окремих районних газет. Це відвертий прояв адміністративного тиску. Чи сильно він Вам заважає і як плануєте з ним боротися?
– Законним шляхом, і це не жарт. Попри можливі очікування переважна більшість суддів виявилася професіоналами і високопорядними людьми. А тиск адмінресурсу проявляється в тому, що попри наявність рішень не лише місцевих судів, але й апеляційного суду, відкриття виконавчих впроваджень, деякі газети всіляко зволікають з розміщенням опозиційних агітматеріалів.
Вони менше бояться судової відповідальності, аніж «помсти» влади. Дивують відписки районних газет, зокрема Свалявської, мовляв, ми не можемо надати площі, оскільки вони викуплені Партією регіонів та їхнім кандидатом. Знаєте, більш безглуздого трактування відмови я ще не чув.
– До речі, про Вашу рідну Сваляву. Так склалося, що і мер, і голова РДА працюють тут на партію влади. Незвично відчувати тиск тут?
– Міський голова не так працює на партію влади, як на благо власної родини. Мій конкурент по виборчому округу від Партії регіонів – його рідний брат.
Я не сказав би, що це тиск. Просто не зовсім коректні та протиправні дії. Але я їм не суддя. Кожен діє так, як навчений, і оцінку цим діям дадуть люди.
Головне, що наші люди мають зрозуміти: якщо їх одного разу змусять переступити через власне сумління, то надалі вже й питати не будуть.
Так, ризики великі. Багато з закарпатців не можуть відкрито висловити свою думку. Але я впевнений – в них достатьно самоповаги і гідності, щоб прийняти правильне рішення.
– Тобто Ви прогнозуєте наростання тиску і провокацій?
– Дуже багато залежатиме від влади. Саме звідти можна чекати не дуже чесних виборчих технологій. Опозиції немає сенсу таким займатися.
– Ви готуєтеся до захисту результатів виборів?
– Звичайно. Але про це говорити не маю наміру, бо який це захист, якщо ми про нього будемо «трубіти» по усіх усюдах.
Я вважаю, що кожна людина вирішить сама, чого вона хоче. І якщо вона хоче щось змінити, то має поставити «галочку» там, де їй велить совість. Не правильно, коли державні службовці і бюджетні працівники мають підтримувати лише одну партію – ту, яку їм нав’язують.
– Здається, ще півроку тому Ви фігурували у списку Об’єднаної опозиції. Чому йдете по мажоритарці?
– Коли ухвалили остаточну версію закону про вибори, я вирішив йти по округу, незалежно від того, як їх наріжуть. Чесно кажучи, керівництво партії було дещо здивоване.
– Вони бачили Вас саме у списку?
– Так, я очолював штаб на двох виборах. До сьогоднішнього дня очолюю обласну партійну організацію.
– А вам яке місце пропонували?
– Коли я озвучив намір балотуватися по округу, то мені вже і місце не треба було пропонувати. Дуже хотів, аби представник Закарпаття мав у списку більш достойне місце...
– Замість Вас, на Ваше місце?
– Не те, щоб замість мене. Я вважаю, що людина, яка несе відповідальність за тактичну роботу, за організацію виборів, має право бути представлена у парламенті.
Зараз у нас є керівник штабу – Валерій Лунченко. Якщо керівником штабу був би представник Батьківщини, то на 99,9% впевнений, він також був би у прохідній частині списку. Ми вирішили, що не час думати про амбіції. Треба діяти командно. Хоча і чисельність у Батьківщини в рази більша, і досвіду більше.
– Кажуть, у Вас були дуже складні переговори з Валерієм Лунченком. Кілька разів зустрічалися, були навіть посередники… Це правда?
– Ніяких складних переговорів не було. Ми за одну зустріч сіли, переговорили. На початковому етапі досить обережно ставилися один до одного, як і всі люди, які мають власну позицію і бачення. Але не більше.
Хоча Валерій Лунченко достатньо молодий хлопець, але не за роками мудрий. Жодного разу він не зробив нічого такого, аби загострити ситуацію. І можливо десь його коректність сприяє і моєму доброму ставленню до нього, та і загалом хорошій атмосфері у спільній команді.
– З якими політичними силами будете співпрацювати у парламенті?
– Давайте спершу поглянемо, у кого є реальна можливість пройти туди: Партія регіонів, Батьківщина, УДАР, комуністи. Свобода і Україна Вперед – балансують на прохідній межі.
Відповідь очевидна. УДАР та Свобода на початкових етапах будуть співпрацювати з опозицією. Який курс обере Україна Вперед, якщо пройде, складно прогнозувати. Сьогодні вони декларують опозиційність, запевняють, що не співпрацюватимуть з Партією регіонів. Побачимо.
– Закарпаття, потенційно, матиме рекордну кількість депутатів – понад 10. Чи можлива співпраця на рівні окремих депутатів?
– «Списочники» представлятимуть у Верховній раді конкретні фракції, в яких суттєво різнитимуться бачення на розвиток країни.
Щодо мажоритарників, то вони також, гадають, входитимуть в якусь фракцію: чи то до партії влади, чи до опозиції.
Але є міжфракційні об’єднання, депутатські групи, створені для вирішення спільних проблем. Можливо, вдасться створити таке об’єднання, що буде вирішувати питання розвитку нашого регіону. Закарпаття потребує підтримки, зокрема і на законодавчому рівні.
– Тобто Ви бачите поле для співпраці з закарпатцями у парламенті?
– Звичайно, цього хотілося б. Зараз більшість кандидатів заявляє про таку готовність. Та час покаже.
– У Вас є сумніви?
– З досвіду роботи у парламенті – так.
– У яких ще питаннях бачите необхідність співпраці?
– Туризм, оздоровлення, відпочинок. Бог подарував нам прекрасну природу. Нам потрібно навчитися дбайливо і раціонально використовувати її ресурси, при цьому отримуючи максимальну економічну вигоду для закарпатців. Давайте приводити її до ладу на державному рівні.
– А ось скажіть, Ви за зняття недоторканності?
– Так, при чому з усіх: включно з президентом, суддями. Вибірковість може бути небезпечною. Чому? Бо зважаючи на сьогоднішнє ставлення влади до опозиції, то тільки недоторканність з депутатів знімуть, опозицію почнуть «рвати» на вулицях. Не люди, звичайно, а правоохоронні органи.
Погляньте, що роблять з Тимошенко, Луценком. Є ризик, що незабаром ми забудемо про існування опозиції як такої.
– Ще одна популярна тема напередодні виборів – це «тушки». До Вас таких пропозицій не було?
– У парламенті я вже не перший рік, і зі мною була лише одна розмова у 2002 році. Мені настійливо пропонували приєднатися до «Єдиної України». Я подякував і відмовився.
– Хотілося б поцікавитися Вашою думкою і про ситуацію на інших округах. Зокрема, багатьох турбує Ужгородський округ, де балотуються відразу кілька опозиційних кандидатів. Якою Ви бачите розв’язку?
– Її ніхто не знає. Думаю, найкращим вирішенням було б сісти за стіл переговорів, обговорити результати соціологічних досліджень, зрізів, попередні можливості кандидатів, і якщо є великий розрив між опозиційними кандидатами, вони мають прийняти відповідні рішення. Якщо на заваді стане манія власної величі та значущості для себе рідного, що виходять за рамки здорового глузду – збільшаться шанси на перемогу у кандидата від влади.
– Коли це може статися?
– Важко спрогнозувати, та чи станеться взагалі. Не кожен здатен на мужній чоловічий вчинок – поступитися власними амбіціями заради перемоги іншого, ще й допомагати колишньому конкуренту, як, наприклад, Микола Вегеш. Якщо цього не відбудеться, ужгородці знатимуть, хто з кандидатів чого вартий насправді і чиї слова та обіцянки дбати про спільне благо для держави – пустий звук.
Насправді ж залишилося не так багато часу. Бажаю і політикам, і виборцям встигнути прийняти виважені рішення.
