Бедро (Безпальча) Поліна Петрівна народилася 12 липня 1920 року у с. Засулля Роменського району, колишньої Чернігівської, а нині Сумської області у селянській родині.
Батьки Поліни Петрівни працювали в колгоспі, хоча мали і власний наділ землі, який обробляли у вільний від основної роботи час.
— Прийшла осінь 1932 р. і відразу люди почали відчувати нестачу хліба, картоплі, — згадує вона початок подій, які згодом стали часом Великого Голоду. Її мати, як і багато односельців, наляканих нестачею продовольства, почала продавати коштовні речі у торгзіні («торгівля з іноземцями»). «Тут людей дуже обманювали, за безцінь забирали від них коштовні речі, а натомість давали за це кілька кілограмів борошна, крупи чи картоплі. Усі люди йшли продавати цінні речі, ніхто не хотів померти з голоду. А коли закінчилися і ці продукти, то у кого кішка, у кого собака, — все почали їсти. Після того, як не стало ні котів, ні собак, люди стали пухнути з голоду», — пригадує вона.
— Коли померла мамина сестра, то її тіло хтось із сусідів розчленував на їжу і тільки другу частину вдалося з великими труднощами поховати. Троє братів, геть опухлих, прив’язали її до драбини і так ледве дотягли до кладовища.
Зима врятувала дітей від смерті, тому що вже нікому було ходити на поле вибирати мерзлу картоплю і буряки. Варили качани з кукурудзи, полову, висівки.
А коли весною пішла трава вони їли траву, лободу, кропиву, спориш.
— Ми так наїлися цього, що у нас повздувало животи, і ми качалися по двору від болю. Від голоду померли обидва моїх дідусі: один від водянки, а другий, мамин батько, помер від колосків, яких наївся весною. Також від голоду померла моя сестра Марійка, якій було п’ятнадцять років. Легше стало в кінці 1933 року, хоча і в цей час люди хворіли та вмирали. Не було такої родини у нашому селі, щоб хтось не помер. Бувало ідеш по дорозі, чоловік упаде, а на нього ніхто не звертає уваги. Там і помирав. У селі були випадки, коли матері їли своїх дітей, — розповіла старенька. Причинами Голодомору Поліна Петрівна вважає те, що від людей все забирали під час заготівлі на посівну, а також через засуху.
Чоловік Поліни Петрівни, Микола Данилович Бедро визволяв Мукачево (був офіцером), залишився після війни у місті над Латорицею, викликавши до себе і дружину. Родом він був із сусіднього району. Голодомор кістлявою рукою пройшовся і по його родині. Обоє батьків померли під час голоду 1922-23 років. Троє дітей після цього зосталися без батька і матері. Рідна сестра чоловіка померла в роки Голодомору 1932-1933 років.
Запалю свічку…
Свічку запалю на підвіконні
За душі вбиті, душі голодні
За їхні муки та за страждання,
Де їх застала кара остання.
Кого у хаті, кого в стодолі,
Кого у житі зійшлім у літі
Із колосочком в жмені зігрітім …
Із колосочком житнім у жмені
На землях тучних на чорноземі.
Дітей варили потай у хаті.
Нехай навіки будуть прокляті
Вожді червоні, вожді вусаті.
Мого народу гени змаліли,
Бо в страху жили, дуже терпіли…
Юзефа Комарницька, поетеса, член міського літературного об’єднання «Рідне слово» та «Союзу українок». «Вірші мої, може, недосконалі, але щирі. Поезія більше патріотичного спрямування, бо «Україна — то моя молитва…», — говорить, лікар за фахом, а в душі поетеса, Юзефа Володимирівна Комарницька.
Мовою документів та матеріалів
М. С. Хрущов про голод і Сталіна
«Пошел голод. Стали поступать сигналы, что люди умирают. Кое-где началось людоедство. Мне доложили, например, что нашли голову и ступни человеческих ног под мостом у Василькова (городок под Киевом). То есть труп пошел в пищу. Потом такие случаи участились. Кириченко (он был тогда первым секретарем Одесского обкома партии) рассказывал, что когда он приехал в какой-то колхоз проверить, как проводят люди зиму, ему сказали, чтобы он зашел к какой-то колхознице. Он зашел. «Ужасную я застал картину. Видел, как эта женщина на столе разрезала труп своего ребенка, не то мальчика, не то девочки и приговаривала: «Вот уже Манечку съели, а теперь Ванечку засолим…» Я докладывал обо всем Сталину, но в ответ вызвал лишь гнев: «Мягкотелость!» [6, с. 185].
З книги «Відгомін трагедії» (Спогади мукачівців, які пережили Голодомор 1932-1933 років в Україні)
