Йдеться, фактично, про закарпатську версію «справи Лозінського».
Останніми днями українці знову згадали про резонансну кримінальну справу 2009 року, коли народний депутат від БЮТу Віктор Лозінський убив на полюванні селянина Валерія Олійника. Тоді лише завдяки широкому розголосу та активної позиції громадськості та журналістів правоохоронцям не вдалося «замнути» справу, а вбивці уникнути покарання. Нардепа засудили до 10 років ув’язнення. У листопаді 2013 майже ідентична кримінальна історія сталася у Чопі. Єдине, що лише якимось дивом вдалося уникнути летальних наслідків.
24 листопада мешканець Чопа Шандор Гуляш разом із товаришем прямували збирати хмиз (сухостій) в районі дамби неподалік міського кладовища. В цей момент із полювання в околицях повертався інший мешканець цього міста, але не простий, а член виконкому, помічник народного депутата від «Батьківщини» (нинішнього голови Закарпатської ОДА) Валерія Лунченка Валерій Самардак. Останньому, з незрозумілих причин, дуже не сподобалися цілком законні наміри містян (на які вони, до слова, мали дозвіл від міської ради).
Можливо, саме у цей момент Валерій Самардак відчув себе маленьким чопським «Лозинським» і вирішив, що усе в місті має відбуватися з його особистого дозволу. Перегородивши чоловіками дорогу, політик почав із грубих словесних образ, навів на них рушницю, погрожував вистрелити, а також нацьковував на людей свого мисливського пса. Чоловіки навіть не встигли показати Валерію Самардаку дозвіл, як той перейшов до більш активних дій – кілька разів вдарив кулаками в обличчя Шандора Гуляша. При чому з такою силою, що той впав та на певний час втратив свідомість.
Як згодом констатувала судово-медична експертиза (документи додаються), у постраждалого чоловіка виявлено закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забій правої скулової дуги, травматичний періодонтит зубів, синці та осаднення. Єдине з незрозумілих причин завідувач Ужгородським міжрайонним відділенням СМЕ Я. Товтин помилився (свідомо?) у тривалості перебування на лікарняному потерпілого. Згідно з листка непрацездатності, Шандор Гуляш перебував на лікуванні 22 дні, натомість у висновку експерта вказано менше 21 дня, що дало змогу кваліфікувати пошкодження як легкі.
Однак на цьому «неточності» не закінчуються. Справжні дива почалися в міліції. Слідчий Ужгородського РВ УМВС України Роман Гільжинський опитав потерпілого, вніс його заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань, направив пана Шандора на вже згадану нами судово-медичну експертизу і за два тижні успішно закрив справу через «відсутність складу злочину». При цьому не було проведено жодних слідчих дій, які б мали встановити внаслідок чого потерпілий отримав згадані ушкодження, не було допитано свідків, а висновок судмедексперта взагалі не чекали.
Найцікавіше, що про закриття справи потерпілого повідомлено не було. Про це він дізнався від мешканців Чопа, яким Валерій Самардак вихвалювався, що йому вдалося швидко і легко «замнути» справу в міліції.
Тривалий час ні потерпілий, ні його адвокат не могли отримати жодних документів про хід розслідування. За цей період згаданого слідчого «успішно» перевели на роботу в Слідче управління УМВС України в Закарпатській області, а у райвідділі спроби адвоката дізнатися яким чином рухається кримінальна справа не були вдалими. І лише 1 квітня (після написання скарги до Генеральної прокуратури України), фактично через 4 місяці (!) після закриття справи, потерпілому повідомив Ужгородський міжрайонний прокурор О.Андришин (лист допомагав готувати заступник прокурора Вовканич С.) про це. В самому листі йшла мова, що процесуальний керівник від прокуратури погодився із прийнятим незаконним рішенням слідчого УМВС.
30 квітня відбувся суд за позовом Шандора Гуляша, який скасував незаконну постанову про закриття кримінальної справи. Ні слідчий, ні прокурор на ці судові засідання так, і не з’явилися. Здавалося б, таке рішення судової інстанції мало б сподвигнути правоохоронців до чесного та об’єктивного розслідування. Однак пройшло вже півтора місяця, а справу як ніхто не розслідував, так і не розслідує. Все повернулося на круги своя – ні потерпілому, ні його адвокату не надається жодної інформації про хід розслідування. Дотепер не відомо навіть прізвище слідчого! Можливо, прізвище губернатора – це дуже серйозний довід, аби не притягати до кримінальної відповідальності його помічника? Або це надає якісь індульгенції?
Нардепа Лозінського вдалося запроторити за грати лише завдяки широкому розголосу та активній позиції громадськості та журналістів. На щастя на Закарпатті аналогічна історія не завершилася смертю людини. Однак чи можна гарантувати, що після уникнення від відповідальності, людина із зброєю та з посвідченням помічника нардепа не повторить свої безчинства…
Іван Романчук, Мукачево.net
