Словацькі журналісти зазначають, що ужгородська школа №4 - одна з небагатьох шкіл меншин на Закарпатті, яка повністю відповідає вимогам українського законодавства, що вимагає від меншин не лише добре володіти рідною мовою, а також державною – українською.
Він пише казки та вчить дітей за допомоги творчих ігор. Учитель із Словаччини Ян Поханич - наставник майже сорока дітей. Лише вони навчаються не у Словаччині, а в Ужгороді, в Україні.
Його творчій підхід до навчання для України ще є незвичним. Однак його перевагу мала відзначити сама міністр освіти Лілія Гриневич.
Ян Поханич – уродженець східної Словаччини, випускник Пряшівського університету. І жартівливо каже, що "його рівень зупинився на дитячому рівні, і тому було ясно, що в житті мені доведеться працювати тільки з дітьми". І вже не уявляє себе у іншій професії. Для нього педагогічна наука та писання книжок – як головоломка. Яку допомагають розгадати його учні.
Адже Поханич – не тільки вчитель, а й письменник. Він є автором кількох книжок з казками, у тому числі книжки, яку із Закарпаття відправили до українських військових на Донбасі.
Минулого року в Ужгороді презентували книжку "Легенди з 4-і школи" за його авторства. Ілюстрували видання не лише відомі закарпатські художники – Володимир Микита, Петро Свалявчик, Микола Федькович, Сергій Біба, а також 39 учнів пана Яна.
Незвичне видання занесли до Книги рекордів України, оскільки вона має найбільшу кількість дітей-авторів у категорії «Найбільша кількість дітей-ілюстраторів при оформленні однієї книги».
Сам Ян ще з 2006 року зацікавився словаками, які живуть за кордоном, відвідав багато навчальних закладах Румунії, Угорщині, Хорватії та врешті-решт опинився в Україні. Наразі вже 6-рік викладає словацьку мову у початкових класах у СЗОШ № 4 міста Ужгород, а також є класним керівником 2-го класу.
Ян впроваджує унікальну для України методику - у нього в класах школярі видають книги, записують диски з власними історіями і навіть пробували знімати фільм.
Сам словацький педагог є автором понад десятка книжок, а деякі з них записані шрифтом Брайля. Перебуваючи в Ужгороді написав кілька оповідань – про саме місто, про школу і своїх учнів. Школярі ілюстрували ці казки. А потім навпаки – учні складали власні історії, а Ян ілюстрував.
Отже, його методика викладання справді захоплива - цікаві проекти не дають дітям сумувати, а через гру вони набагато краще сприймають різнобічну інформацію.
В Ужгороді Ян Поханич проживає з дружиною та 4-ма дітьми. Про них каже: "У мене є дружина, четверо дітей Ян, Нікола, Александр і Марко та ще плюс 39 дітей у моєму класі".
До нових умов на Закарпатті він адаптувався легко – адже мова та культура схожі. Хоча і не приховує, що раніше, як і більшість словаків сприймав Україну "як дешеву екзотику". Нині це змінилося докорінно. В Україні Ян планує працювати до 2020 року, далі – повернеться до Словаччини, де працюватиме над своїми новими книжками.
До речі в ужгородській 4-й школі серед вчителів є ще кілька словаків. Це Світлана Сурова, класний керівник 3-го класу, яка каже що різниці між словацькими та українськими дітьми не відчуває. Єдине, що у Словаччині школярі навчаються аж 13 років: основна школа – 9 років, середня – 4. Відповідно, молодь вступає у виші аж у 19-ть. Цікаво, що не виправляє вже давно помилки в учнівських зошитах червоною ручкою – адже цей колір сприймається агресивно, використовує зелену.
А класним керівником першокласників СЗОШ № 4 є Валерія Кізакова, родом із словацького міста Свіднік. У неї на уроках процес навчання також відбувається творчо.
Слід зазначити, що перша частково "словацька" школа №20 в Ужгороді з'явилася ще на початку 2000-х років. Після відкриття у 2008-му Центру словацької культури прийнялися за реконструкцію приміщення школи №4. Урочисте відкриття реконструйованої українсько-словацької школи відбулося 1 вересня 2011 року.
Тепер у спеціалізованій загальноосвітній школі з поглибленим вивченням словацької мови міста Ужгорода навчається 363 учні. Особливістю є те, що серед педагогічного колективу є 5 учителів, які приїхали зі Словаччини. Саме вони навчають дітей словацької мови. Також учні вивчають українську, англійську та німецьку.
Словацькі журналісти зазначають, що ужгородська школа - одна з небагатьох шкіл меншин, яка повністю відповідає вимогам українського законодавства, що вимагає від меншин не лише добре володіти рідною мовою, а також державною – українською.
— Наприклад, в угорських та румунських школах діти знають лише мову меншини та не розмовляють українською, у нас це не так, – каже Ян Поханич.
У початковій школі діти із словацьких сімей практично всі предмети вивчають на словацькій. Одночасно опановують кирилицю. А вже у другому класі навчання відбувається українською, а словацька мова продовжує залишатися окремим предметом.
Діти у більшості походять з родин словаків, не лише з Ужгорода, а й деяких навколишніх сіл таких як Сторожниця та Оріхівці. Деякі з них знають словацьку як мову своїх дідусів та бабусь, але їх батьки говорять з ними вдома українською мовою.
Є ще одна важлива мотивація. Батьки вважають, що нинішня ситуація вимагає знання багатьох мов.
— Нині для наших дітей вже нарешті відкриті двері у Європу. Це великий виклик для українців. Учні ще цього не розуміють, але їхні батьки знають, що краще, аби дитина потім мала змогу піти на навчання до країни, що належить до Європейського Союзу. Ось чому вони намагаються записати своїх дітей до словацької школи, – каже Ян Поханич.
