Віддалене село Рафайново на Берегівщині не має чим особливо похвалитись – особливих архітектурних пам’яток тут нема, розвиненої інфраструктури відпочинку туристів на лоні природи, що непогано збереглася, не побудовано.
А спадок радянської доби, який за розумного підходу міг би послугувати непоганою приманкою для особливих туристів, знищується на очах. Точніше, подалі від людських очей. Йдеться про колосальних розмірів військовий об’єкт, про який на Берегівщині здавна ходили чутки та легенди. Мовляв, в секретних бункерах та шахтах в лісі за селом знаходиться елемент «ядерного щита СРСР». Про вже демілітаризований екс-секретний об’єкт біля Рафайново заговорили в 2005 році, коли в районі спалахнув «преміксгейт» - вже трохи позабутий скандал із завезенням на Берегівщину через угорських кордон європейських промислових відходів. Тоді, в пошуках вирішення проблеми позбавлення від відходів, завезених як технологічні «премікси», була озвучена пропозиція заховати їх в бункерах колишньої військової бази. Місцевими мешканцями пропозиція була прийнята з обуренням, і від неї відмовились.
З тих пір про колишню базу не було чути. Нині й в інтернеті практично нічого про неї не знайдеш. То що ж там було? Як мені вдалося дізнатися, ніякого «ядерного щита» поблизу Рафайново не було. Натомість на величезній лісовій галявині під відкритим небом стояли в повній бойовій готовності сотні вантажівок – там базувалось транспортне об’єднання резерву Міністерства оборони. В випадку «часу Х» вони мали бути готові перевозити солдат та озброєння. В залізо-бетонних бункерах розміщались майстерні для ремонту техніки, генератори та інші об’єкти транспортної інфраструктури. На превеликий жаль, тепер про все це можна казати виключно в минулому часі. Комплекс споруд, залишений радянською імперією, виявився нікому не цікавим. Не знайшлося бажаючих влаштувати тут, наприклад, базу для активного відпочинку – насамперед, любителів пейнтболу та інших ігор, що імітують бойові дії. На свіжому повітрі в оточенні лісу, в ангарах та бункерах, просякнутих духом мілітаристської епохи… Можливо, могли б бути й інші варіанти, але все пішло за найпримітивнішим та найтиповішим для нашого часу сценарієм. Весь той спадок став жертвою мисливців за металобрухтом.
Восени минулого року мав нагоду на власні очі подивитись, що залишилось від військової бази. Картини – наче з постапокаліптичного фільму: люди з кувалдами та ножівками відколупують шмати ангарів та вибивають з них арматуру. Далі зустрілася й більш організована бригада – з екскаватором, який ковшем руйнував черговий ангар… З тих пір минуло кілька місяців, за які, думаю, від вцілілих споруд залишилось ще менше. Що ж, пропоную читачам подивитись на ці фантасмагоричні рештки в інтер’єрі природи, що швидко відвойовує своє. Зовсім скоро тут буде просто молодий ліс…
