Як 80 років тому прикордонний інцидент біля Мукачева міг призвести до початку війни між Чехо-Словаччиною та Угорщиною.
Православний Свят-вечір 1939 року жителі Мукачева зустріли під гуркіт гармат і тарахкотіння кулеметів. Чехословацька артилерія завдала кілька ударів по центральній частині міста, внаслідок чого було пошкоджено міський театр, готель «Чіллаг» і декілька будинків на головній площі.
Прикордонний інцидент між чехословацькими та угорськими військами у передмісті Мукачева – Росвигові загрожував перерости у масштабний збройний конфлікт між двома державами. Повідомлення про бойові сутички заполонили перші шпальти провідних видань світу, давши привід для спекуляцій на тему можливого початку війни.
Після Мюнхенської кризи (вересень 1938) чехословацький уряд переживав кризу. Прага погодилася надати автономію Словаччині та Підкарпатській Русі (Карпатській Україні), де у жовтні 1938 р. були сформовані автономні уряди. Чехо-Словаччина офіційно перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців. У цей час територія Закарпаття стала ареною «гібридної війни» з боку сусідніх Угорщини та Польщі. Прагнучи встановити спільний кордон у Карпатах, останні намагалися всіляко дестабілізувати ситуацію у краї, засилаючи через кордон групи військовослужбовців під прикриттям і добровольців для здійснення актів саботажу і диверсій у чехословацькому прикордонні.
Зокрема, угорський генеральний штаб організував диверсійно-терористичні групи «Собот Чопоток» та «Рондьош Гарда», які з початку жовтня 1938 р. регулярно непокоїли чехословацьких прикордонників і місцеве населення з півдня, намагаючись створити назовні враження про існування тут потужного проугорського руху.
Угорські апетити на край були частково задоволені Віденським арбітражем за участю Німеччини та Італії, які 2 листопада 1938 року вирішили передати головні міста Підкарпатської Русі – Ужгород, Мукачево та Берегово – до складу Угорщини. Відступ південно-східних територій із переважаючим угорським населенням призвів до порушення головних комунікаційних, економічних і торговельних зв’язків у межах одного краю.
Нова демаркаційна лінія була накреслена доволі хаотично, а часом і зовсім абсурдно. Не обійшлося і без курйозів. Так, британський журналіст Майкл Вінч, який подорожував на околицях Мукачева на початку 1939 року, описував як новий кордон буквально пройшов через подвір’я одного селянина, внаслідок чого його кури були угорськими, а когут – чеським (!). Інший приклад був не менш промовистим: саме Мукачево перейшло під угорський контроль, а міський цвинтар залишився на чехословацькому боці.
Центр Мукачева у листопаді 1938 р. після включення південно-західної частини краю до складу Угорщини
Проблеми такого роду мали бути врегульовані за участю спільної угорсько-чехословацької делімітіаційної комісії, що засідала у Будапешті. Зокрема, одним із питань на переговорах було проведення розмежування на північ від Мукачева. За рішенням арбітрів кордон мав проходити тут по Латориці, але угорці відмовилися це визнати з міркувань безпеки і вважали Росвигово частиною своєї території. Обидві сторони усвідомлювали нетривкість Віденського рішення і прагнули змінити існуюче статус-кво.
Передача південних територій Угорщині не зменшила напруги на угорсько-чехословацькому кордоні і впродовж всього періоду існування автономної Карпатської України (жовтень 1938 – березень 1939) тут майже не вщухали прикордонні сутички й інциденти, які здебільшого провокувала угорська сторона.
Взимку 1939 року ситуація в зайнятому угорцями Мукачеві була особливо складною. За три місяці після Віденського арбітражу населення міста скоротилося із 26 тис. до 16 тис. Із колишнього торговельного центру Мукачево перетворилося на звичайне прикордонне містечко, яке внаслідок переривання залізничного і дорожнього сполучення опинилося відрізаним від головних джерел постачання і ринків збуту товарів.
Зокрема, у місті відчувався гострий дефіцит палива, зокрема деревини, постачання якої із гірських районів було заблоковано внаслідок перекриття кордону з боку угорців, які застосували тактику економічної й транспортної блокади Карпатської України. Як наслідок ціни на деревину підскочили учетверо, а у холодні місяці 1938/1939 місто практично не було чим опалювати. Закривалися громадські заклади, а міський кінотеатр працював лише один раз на тиждень.
Не кращою була і ситуація на околицях міста, зокрема у Росвигові, через який пройшов новий кордон. Британський журналіст Майкл Вінч зафіксував зміни у житті цього села, яке тільки у 1944 році стало частиною Мукачева:
«Це передмістя, в яке я вирішив заїхати, складалося з невеличких котеджів та декількох магазинів і видавалося зовсім вимерлим. Раніше усе його життя було пов’язане з Мукачевом, а тепер воно залишилося підвішеним у повітрі. Філії магазинів були відрізані від головних магазинів; роботи для мешканців цих котеджів, які раніше працювали дрібними урядовими чиновниками чи службовцями на приватних підприємствах, не було; і не було кому заходити до двох невеличких привабливих ресторанчиків у парку. Кордоном був залізничний переїзд із шлагбаумом на південній стороні передмістя. За двома зораними полями я міг бачити Мукачево та його димарі, з яких не йшов дим».
Саме Росвигово в ніч з 5 на 6 січня 1939 року стало епіцентром одного із найбільших збройних інцидентів на чехословацькому прикордонні у період так званої Другої республіки. За чехословацькою офіційною версією, о 3:55 ночі жандармський патруль, що ніс службу на демаркаційній лінії біля Росвигова, був обстріляний угорськими терористами, внаслідок чого поранення зазнав один жандарм. Підрозділ StOS (Stráz obrany státu – мілітаризованої прикордонної охорони) відразу відкрив вогонь у відповідь, внаслідок чого зав’язалася перестрілка. Після цього чехи стягнули значні військові підкріплення у силі двох рот 1-го батальйону 36-го піхотного полку, чоти прикордонників і чоти броньованих автомобілів (три бронемашини vz. 30), і під покровом ночі розпочали «зачистку» Росвигова від терористів. Не орієнтуючись у пітьмі, вони перетнули демаркаційну лінію і продовжили переслідування нападників. Під прикриттям трьох броньовиків чеські вояки в ході майже тригодинного бою витіснили угорських терористів (200 осіб) і прикордонників за Латорицю і повністю зайняли Росвигово. Дійшовши до моста, вони отримали наказ відійти за лінію розмежування.
Наслідки чеського обстрілу центру Мукачева. Пошкоджена будівля міського театру
Як з’ясувалося пізніше, командування 12-ї піхотної дивізії із центром у Сваляві було саме заскочене подіями біля Мукачева. Ініціатива у проведенні «відплатної акції» проти угорських терористів належала командиру 2-ї роти 1/36 батальйону надпоручику Ярославу Ржізі, якому напередодні командир батальйону Богумір Маржік надіслав військові резерви зі складу 4-го прикордонного батальйону та чоту бронеавтомобілів. У відповідь на постійні випади та провокації з боку угорців місцеві чехословацькі командири вирішили «показати зуби», спланувавши у таємниці від дивізійного командування операцію із захоплення Росвигова. План полягав у тому, щоб зайняти правий берег річки Латориці та вибити угорців із стратегічних позицій у передмісті Мукачева, яке за Віденським арбітражем повинно було належати ЧСР.
Один із мукачівських будинків, пошкоджений чеським артилерійським обстрілом 6 січня 1939 р.
Для цього ще ввечері 5 січня на демаркаційній лінії були сконцентровані військові підрозділи, відділи фінансистів і StOS, які отримали конкретні завдання щодо наступу на Росвигово вночі наступного дня. О 03:55 6 січня угорська прикордонна охорона була напоєна вином, після чого чехословацькі війська, не зустрічаючи спротиву, увійшли у Росвигово і зайняли місцеву школу, де розміщувалися угорська прикордонна застава. Тут зав’язалася перестрілка, внаслідок чого впали перші жертви.
Один із мукачівських будинків, пошкоджений чеським артилерійським обстрілом 6 січня 1939 р.
На вимогу командира роти Ржіги, який командував наступальною операцією, о 5:45 до бою була залучена артилерія. Дві 100 мм гаубиці із 5-ї батареї 12-го артилерійського полку під командуванням поручика Вілема Свободи, розміщені у Чинадієві, випустили по Мукачеву та його околицям загалом 37 снарядів, поціливши у росвигівський міст, підгорянські цегляні заводи, головну площу, готель, ратушу, театр, кінотеатр, приміщення школи і декілька будівель у центрі міста, чим викликали велику паніку серед населення. У відповідь угорська артилерія зробила два постріли на чеський спостережений пункт. Після зіткнення у Росвигові чехословацькі війська о 7:35 повернулися на попередні позиції за демаркаційною лінією.
Чехословацький броньовик Татра-30, який заїхав у рів та був захоплений угорцями. Росвигово. 6.01.1939
Росвигівський інцидент спровокував перестрілки між угорськими та чехословацькими військами на ширшій смузі навколо Мукачева – у Підмонастирі, Ключарках, Страбичові і Чомонині. Після невдалої спроби досягнути перемир’я через зв’язкових офіцерів, о 9 год. 6 січня угорські терористи при підтримці регулярних військ штурмом захопили Мукачівський монастир василіан, де були розташовані чехословацькі військові позиції. Під час нападу їм вдалося відтіснивши чехів від Росвигова до мукачівського передгір’я. Однак вже за кілька годин чехословацькі війська при підтримці артилерії здійснили контратаку і повернули собі контроль над обителлю. Протистояння вдалося припинити ближче до вечора внаслідок домовленості між зв’язковими офіцерами. Втім, окремі постріли лунали аж до ранку 7 січня 1939 року.
Внаслідок Росвигівського бою втрати чехословацької сторони становили 2 загиблих, 3 поранених, 5 полонених і 1 броньований автомобіль, який, заїхавши у канаву, не зміг звідти вибратися і потрапив до рук угорців. Мадяри втратили 19 вбитих, 23 поранених і 4 полонених.
Угорські гонведи біля тіл загиблих чехословацьких вояків Ілька Колячука та Франтішка Вистрчіла після бою у Росвигові. 6.01.1939
Інцидент у Росвигові набув широкого міжнародного звучання, продемонструвавши рішучість чехословацької армії до оборони кордонів ЧСР. Будапешт висловив протест у Празі, звинувативши чехословацький уряд у провокації, та попередив, що наступні інциденти можуть мати далекосяжні наслідки. Польські та угорські газети писали про цілеспрямовану атаку чеських військ спільно з міфічними «боївками Волошина» на Мукачево з метою його захоплення. У політичному плані угорський уряд скористався інцидентом, щоб привести аргумент про неконтрольованість ситуації на кордонах Карпатської України з боку Праги та звинуватити місцевий автономний уряд очолюваний Августином Волошином у сприянні терористичним нападам на Угорщину.
Угорські військові відповіли на мукачівський інцидент здійсненням провокації 8 січня 1939 року у с. Довге Поле на південь від Ужгорода, де чехословацькі прикордонники цілу ніч перебували під обстрілом угорських терористів і регулярних військ, які перейшли демаркаційну лінію. 10-11 січня 1939 року відбулося ще кілька дрібних нападів і диверсій в околицях Ужгорода (Великі Лази, Баранинці, Барвінкош, Доманинці).
Для врегулювання Росвигівського інциденту та з’ясування його обставин була створена спільна угорсько-чехословацька військова комісія. Переговори також велися на вищому рівні між Будапештом та Прагою. Хоча сторони так і не зійшлися в оцінці подій 5-6 січня, продовжуючи звинувачувати одна одну у провокації, їм все ж таки вдалося провести обмін полоненими та загиблими (10 січня). В результаті досягнутої 8 січня домовленості чехословацька сторона погодилася в односторонньому порядку очистити нейтральну смугу шириною у 1,5 км на північ від Мукачева від регулярних військ. Озброєним цивільним особам було заборонено перебувати у цій зоні з двох боків. Угорська сторона зберегла за собою контроль над Росвиговим, але погодилася не розміщувати там військових підрозділів (окрім прикордонної охорони). За підсумками Росвигівського інциденту чехословацьке командування видало детальні інструкції, які забороняли військовим підрозділам переходити демаркаційну лінію навіть у випадку ворожого нападу. Також суворо заборонялося використовувати артилерію та авіацію за лінією розмежування.
Зі свого боку, міністр оборони Угорщини Карол Барта наказав скасувати диверсійні акції «Собот Чопоток» на чехословацькій території. Це однак не припинило повністю угорську дестабілізаційну діяльність у регіоні. Напади озброєних угорських груп й перестрілки у прикордонній смузі тривали ще до кінця лютого 1939 р. Внаслідок певної нормалізації ситуації 15 лютого 1939 р. чехословацьке командування навіть скасувало постійну бойову готовність своїх прикордонних загонів у Карпатській Україні. Такий стан протримався до середини березня 1939 року, коли Карпатська Україна була окупована угорськими військами.
