Про Надію Савченко ще недавно з гордістю писали десятки всеукраїнських видань, про неї знімали телевізійні сюжети. Адже старший лейтенант Надія Савченко — льотчик-оператор Мі-24! Перша в Україні жінка пілот військового літака.
За плечима випускниці Харківського університету повітряних сил - півтора року служби в десантних військах, служба в Іраку, три роки у Бродівському вертолітному полку, 170 годин нальоту, 45 стрибків із парашутом.
А нині 33-річна Надя у полоні сепаратистів у Луганській області. Російський канал НТВ приписує їй участь у "каральних загонах" та звинувачує в смертях російських журналістів в районі містечка Щастя. Інші канали пішли ще далі - показують як озброєні терористи допитують дівчину, стверджуючи, що вона є снайпером...
"Я завжди любила висоту, швидкість, але в дитинстві ще не знала, яка це має бути робота, і військових у родині не було", — колись розповідала Надія.
Вона вчилася на модельєра-дизайнера, потім на журналіста-філолога. Зрештою вирішила стати льотчиком. Завжди мріяла, аби Україна як держава була сильною.
Однак у Харківському авіаційному університеті перед дівчиною зачиняли двері чотири рази. Сказали, що жінок не беруть — і все. Потім поставили умову - потрібно відслужити рік в армії на контрактній службі.
Надія потрапила у залізничні війська в Києві, телефоністкою. Згодом подалася у повітряно-десантні війська в Житомир. "Там подивились на моє довге волосся, довгі нігті й каблуки (тоді я ще виглядала як дівчина) і тільки посміялися: пробіжиш 15 кілометрів по полігону з рюкзаком десантника вагою 15 кілограмів, не відстанеш від хлопців — візьмемо».
Вона витримала. Потім ще багато довелося бігати, і з 32-кілограмовим гранатометом, і одразу після стрибка з парашутом, витягаючи автомат у повітрі. Довелося обстригти волосся, бо з довгим не вдавалося за сім секунд одягнути протигаз. Відтоді зачіска так і залишилась по-чоловічому короткою.
«В інших військах ти приходиш, і ти — людина, поки не покажеш, що ти — чмо. А в десантурі — ти — чмо, поки не доведеш, що ти — людина. Там основне завдання — вижити», — пояснює Надія.
А потім був Ірак. Не проста миротворча місія від ООН, а коліаційні війська на замовлення НАТО. За чотири роки українських ротацій там (2005-2008), наша держава втратила 18 громадян, серед них була одна жінка-медсестра. Там солдат Савченко пройшла справжню школу виживання…
А вже після Іраку вивчилась на пілота. «До захисників Вітчизни ще прирівнюють учасника бойових дій, в мене є це посвідчення. Так що не знаю, у кого більше право отримувати вітання 23 лютого — у мене чи в тих хлопців, які мене вітають на 8 Березня. Я не люблю 8 березня тому, що не треба мені в армії, коли на мені форма і погони, як і в інших, нагадувати, що я — жінка. Немає такої професії в армії — жінка. Мені не платять гроші за те, що я жінка. Мені платять за те, що я виконую свою роботу на рівні з іншими, за те, що я — солдат»...
Що буде з Надією у полоні невідомо. Але її бойовий дух проросійським бойовикам зламати не вдалося... Будемо молитися за тебе, Надя...
