Нещодавно відомий політик, заслужений економіст та за сумісництвом активний меценат спорту в Закарпатті Сергій Мошак відвідав Ужгород. Метою поїздки було відкриття міні-скульптурки американському солдату, вихідцю з Закарпаття Михайлові Стренку. На заході також був присутній відомий бізнесмен Алекс Ровт.
Попри напружений графік Сергій Мошак все ж знайшов пів години для телевізійного спілкування і виступив у ефірі телеканалу «Тиса -1» у програмі «Спорттайм». Про любов до спорту, мотиви його фінансування,подальші плани читайте далі.
– Добрий день, Сергію Миколайовичу. На Закарпатті майже кожен, хто цікавиться спортом, знає Вашу небайдужість до фізичного розвитку молоді. Звідки така любов до спорту? Хто її привив? І чи вистачає Вам часу зараз для спортивних занять?
– Коли я вчився в школі у мене був вчитель фізкультури Малиш Іван Петрович, який прищепив любов до спорту всім без виключення дітям, навчив нас грати практично в усі види спорту. Я йому за це дуже вдячний, адже якщо людина займається інтенсивно і регулярно спортом, то вона зможе витримати і будь-яке моральне навантаження. До цих пір у мене новий день обов’язково розпочинається з ранкової гімнастики. Навіть 5 – 10 хвилин ранкового спорту дають заряд бадьорості на кожен день. Раніше, ще за радянських часів були навіть п’ятихвилинні перерви, щоб розім’ятися. Зараз, нажаль, для багатьох спорт відходить на другий план. Яким би не напруженим був день, все рівно я знаходжу пів години для фізичних занять. В юності обожнював футбол, зараз люблю теніс, не виключено, що через деякий час захоплюсь ще якимось видом спорту.
– Виокреміть, будь ласка,п’ятірку найпріоритетніших, на Ваш погляд, видів спорту на Закарпатті.
– Першість, звісно, за футболом. На другому місці – гандбол. Третю позицію я б закріпив за шахами. Теніс поки що на четвертій сходинці. І непогані перспективи у бойових видів спорту.
– Однією з основних запорук розвитку будь-якого виду спорту є питання інфраструктури. Воно є болючим у всіх федерацій, оскільки держава у повному обсязі не в змозі повністю фінансувати будівництво чи реконструкцію спортмайданчиків та спортивних комплексів. Як Ви бачите вихід з цієї ситуації?
– Це питання було і залишається болючим, бо від того моменту, як утворилася наша країна грошей на спорт постійно не вистачало. Тільки три роки тому з бюджету були виділені кошти, на які збудували міні поля. Спорт в Україні існує тільки завдяки меценатам, які інвестують в той чи інший вид. Але варто зазначити, що за програмою будівництва штучних майданчиків Закарпаття посіло перше в Україні і це не може не радувати. І я думаю, що це дасть результат в ближчий час. Побачите, через 5-10 років наші юні футболісти стануть новими зірками, як свого часу ними були Олександр Еней, Йожеф Сабо, Василь Турянчик. Ми сьогодні сіємо зерно, а отримаємо плоди через декілька років.
– Ви особисто є небайдужим до спорту і стали чи не найактивнішим його меценатом. Нещодавній Ваш проект – це реконструкція славнозвісного спорткомплексу «Іппон». Як виникла ідея це зробити і чи багато сил було вкладено у цей проект?
– Якщо звернутись до історії, то можна пригадати, що серед закарпатців було дуже багато майстрів спорту з кікбоксингу. Пам’ятаю, як у 1996 році я возив збірну України з цього виду спорту у Тайланд на чемпіонат світу. Але потім ситуація погіршилась, кікбоксинг не так активно розвивався, необхідно було дати йому друге життя. Це перший фактор, який спонукав мене взятися за реконструкцію «Іппону». Друга причина - це мій друг, голова федерації кікбоксингу в Закарпатті Анатолій Перцев. Він живе цим видом спорту, вкладає в нього душу і переконав мене вкласти кошти у цей спорткомплекс. Якщо до мене звертаються люди, які хочуть розвивати спорт, щось змінити в країні на краще, то я з радістю і з задоволенням готовий допомогти. Я вважаю, що це хоч і маленький, але вагомий внесок у розвиток підростаючого покоління. Звичайно вкладені мною кошти не повернуться, але я матиму велике моральне задоволення від успіхів наших дітей. В день відкриття «Іппону» проводилися змагання, на які приїхало більше 100 учасників з усієї області. І я хочу Вам сказати, що у нашої молоді великий потенціал. Спостерігаючи за змаганнями, впевнено можу заявити, що серед учасників є п’ятірка майбутніх чемпіонів.
– Якщо ми торкнулися питання інфраструктури, то не можу не запитати Вас про тенісні корти на «Спартаку», які знаходяться у Вашій власності. Коли ми зможемо побачити великий теніс на цих кортах?
– Так я маю пряме відношення до тенісу, адже починаючи з 2006 року був і віце-президентом і президентом федерації тенісу в Україні. Зараз я склав ці повноваження і не маю змоги так ґрунтовно займатися цим видом спорту через брак часу. Щодо тенісних кортів на «Спартаку», то у 1997 році на цих кортах ріс бур’ян і нікому до них не було справи. Повірте, цей вид спорту потребує немалих коштів і займався я цим виключно заради людей, адже для того, щоб провести змагання чи українського, чи міжнародного рівня необхідно мати в наявності вісім кортів. Не було у нас такої інфраструктури ні на «Спартаку», ні на «Авангарді» . І коли я обіймав посаду віце-президента федерації тенісу в Україні, я мав можливість зініціювати проведення престижних змагань в Ужгороді, але у мене не було плацдарму для цього. Я ходив до губернатора, просив приділити цьому питанню увагу або віддати їх мені, щоб я особисто зміг їх відремонтувати. Того ж року я взяв їх в оренду, почав робити там ремонти, побудував тенісну площадку. Коли побачив велику зацікавленість закарпатців тенісом, взявся ремонтувати корти на «Авангарді», які також були у жахливому стані. Я вклав величезні кошти, щоб відтворити тенісну інфраструктуру в нашому краї. Багато є конфліктних моментів і питань щодо тенісних кортів від тих людей, які не мають ніякого відношення до цього виду спорту і замість того, щоб допомогти в розвитку тенісу в Закарпатті, вміють тільки критикувати.
– Все ж чи прогнозуєте Ви успішний розвиток цього виду спорту в Закарпатті? Чи побачить Срібна Земля юних Гагерів? І що потрібно робити, щоб був результат?
– Потрібен людський фактор, потрібна людина, яка любить спорт і може прищепити цю любов іншим. Я сам не професіонал, я тільки вкладаю гроші у фізичний розвиток. А от якщо тренер зможе залучити дітей, піде по школах, пояснить, зацікавить, набере сто чи двісті дітей не на папері, а в реаліях і всі гуртом зроблять невеличкий план у розвитку цього виду спорту,то тоді буде результат. Нажаль зараз я такої людини не бачу. А вони були колись – це тренери Славцов і Колт. Тому я вважаю, що нам в першу чергу потрібно розвивати ті види спорту, в яких присутній людський фактор.
– Наразі відомо, що ви фінансуєте більше десяти спортивних федерацій в Закарпатті. Які наступні спортивні проекти ставите собі за ціль?
– Так, дійсно я підтримую нові для Закарпаття види спорту. Це і американський футбол, і регбі, і нетбол, і чірлідінг, і фрісбі. Будь-яку правильну ініціативу підтримую. Президенти цих федерацій часто звертаються по допомогу, я фінансую, але й вимагаю результатів. До прикладу, я був спонсором закарпатської баскетбольної збірної і знаю, що вона виграла останні чотири матчі поспіль. Те ж саме з іншими видами спорту - збірна американського футболу стала срібними презерами в Угорщині. Результат, звісно, це не тільки успіхи і перемоги. Показником хорошої роботи для мене є і масовість. Якщо я бачу, що 40-50 дітей займаються американським футболом, а не проводять час у барах, не вживають алкоголь і не палять – то це теж успіх.
А щоб мати нові проекти, потрібно мати хорошу економіку. Нажаль самі бачите в якій ситуації опинилася наша країна. На якомусь малому рівні я можу допомогти і надалі, але великі і глобальні проекти, як до прикладу «Іппон», зараз не на часі. Такі потужні проекти потребують великих інвестицій, як матеріальних, так і часових.
– Щоб Ви хотіли побажати закарпатцям?
– Хочу, щоб закарпатці активніше займалися спортом, були здоровішими, сильнішими і завдяки спорту відволікалися хоч трішки від того негативу, який зараз панує в суспільстві.
