Його корені з Пряшівщини, а здобув світових висот у США.
Енді Варгол народився у сім’ї карпатських русинів — емігрантів першої хвилі Ондрея та Юлії Варголів, які були із русинського села Микова, яке на той час перебувало у складі Австро-Угорщини (нині територія Словаччини). У пошуках роботи до США спочатку переїхав батько. Пізніше, у 1922 році, до нього приєдналася й дружина. Окрім Енді, який був наймолодший у сім’ї (народився 6 серпня 1928 року), вони мали ще двох синів — Пола та Джона. Первісток Варголів — донечка Юстина померла немовлятком відразу після від’їзду батька до США.
Батько Енді був сильним, кремезним чоловіком, мав добре оплачувану роботу в будівельній компанії. Він важко гарував і заощаджував, що дало змогу в 1934 році придбати будинок та переїхати у більш комфортабельний і безпечний район Пітсбурга. Сам будинок Ондрей Варгола обрав так, аби поряд були хороші школи та церкви їхнього віросповідання — русинська візантійська, католицька церква святого Іоана Золотоуста. Взагалі сім’я була надзвичайно релігійною, а сам Енді до останніх днів свого життя декілька разів на тиждень відвідував церкву.
У 6 років Енді розпочав навчання у початковій школі. Однак з раннього віку був дуже хворобливим. У восьмирічному віці Енді вразила ревматична лихоманка, і він пережив перший напад тяжкої недуги — танець святого Вітта. За спогадами самого Варгола, ці напади завжди вражали його у перший день літніх канікул, тож усе літо він був змушений проводити у ліжку, граючись з вирізаними з паперу люльками і слухаючи радіо. Батька завжди не було вдома, і весь свій час Енді проводив наодинці або з матір’ю. Маючи художній хист, вона розважала сина, малюючи йому звіряток. У цих малюнках виявилися художні здібності Енді, а коти згодом знайшли відображення в його книжках і численних картинах. Поміж інших його книг є дві у співавторстві з матір’ю, і вони, звісно, присвячені котам.
Мати, заощадивши кошти, придбала для нього дитячий кінопроектор. На екран коштів не вистачило, тож хлопчик проекціонував чорно-білі зображення коміксів просто на стіну. Він любив читати журнали про кіно, а в 12 почав колекціонувати фотографії кінозірок. Майбутню схильність Енді Варгола до поп-арту, а також використання ним у роботах зображень зі старих мультфільмів та кіно пов’язують саме з цими дитячими захопленнями. Взагалі вважається, що той період життя Варгола, коли він був прикутий до ліжка, жив у своєму уявному світі знаменитостей і зірок, сфокусованому в двох центрах політкультури США — Голлівуді та Нью-Йорку, зіграв дуже важливу роль у становленні особистості та розвитку творчих здібностей. Одним із проявів танцю святого Вітта було те, що часом, в школі у Енді руки тремтіли так, що йому важко було написати своє ім’я або ж зав’язати шнурки на черевиках. Оскільки він був хирлявим і дещо ексцентричним, діти почали знущатися з нього. Зрештою, школа для хлопчика стала жахливим місцем.
Альма-матер Енді Варгола — вища школа Шенлі. За словами самого Варгола, все, що він пам’ятав про ті роки, це довга дорога до школи з друзями. Саме в цей період його життя відбулася важлива подія, яка, на думку дослідників творчості художника, мала на нього значний вплив. У травні 1942 року помер батько митця. За спогадами Пола, старшого брата Енді Варгола, ця смерть справила гнітюче враження на хлопця.
Після закінчення школи у 1945 році вступив до технологічного інституту Карнегі на відділення малювання та дизайну. З тих заощаджень, що в них були, Варголи мали можливість дати вищу освіту лише одному з трьох своїх синів. Помираючи, батько вирішив, що це має бути Енді.
Через мовний бар’єр, зумовлений сильним акцентом хлопця, його вразливість та нестандартність рішень у роботах перший рік навчання видався для майбутнього засновника поп-арту надзвичайно важким, і його мало не відрахували. Така неприваблива перспектива спонукала Енді до дій, і всі літні канікули, допомагаючи братові Полу розвантажувати овочі та фрукти, він багато й сумлінно малював на тему буденного життя Пітсбурга. Восени винагородами за старанність стали відновлення втраченої репутації на курсі та 50 доларів спеціальної премії за найкращу роботу, виконану студентом під час літніх канікул. Це були перші гроші, зароблені ним своєю творчістю. Перемога підвищила самооцінку молодого художника і привернула увагу до його особи інших студентів. Він став членом студентського кіноклубу і редактором інститутського літературного журналу «3е Кіно», почав відвідувати симфонічні концерти, ходити на вечірки, зацікавився балетом і навіть брав уроки сучасного танцю.
Навесні 1948 року, наприкінці третього курсу, Варгол влаштувався на неповний робочий день до художнього відділу найбільшого в Пітсбурзі універмагу виконувати оформлення вітрин. Зі спогадів самого Енді, його начальник Воллмер, який раніше працював у Нью-Йорку, справив тоді на нього неабияке враження. Дослідники ж додають: Воллмер був так само у захваті від свого підлеглого, а ще навчив його швидко й інтенсивно працювати та певним чином спрямував подальший розвиток молодого художника, на прикладі Сальвадора Далі переконавши, що і всесвітньо відомий митець може вдало поєднувати творчість та комерційні проекти.
Уже під час навчання в Інституті Карнегі Енді Варгол почав оточувати себе міфами, навмисне драматизуючи та спотворюючи факти своєї біографіїї. В майбутньому це призвело до появи низки різноманітних версій про його походження та дитинство. Варгол фантазував щодо місця і року свого народження, розказував, що його сім’я жила надзвичайно бідно, батько був шахтарем, а мати завжди хворіла, що брати знущалися над ним, і взагалі, що ніхто його не любив і ніколи він не мав ані розваг, ані друзів.
Тоді ж Варгол змінив своє ім’я. Близькі та друзі завжди називали його Енді, студентом інколи він підписувався Андре. Щодо причин зміни прізвища існує декілька різних версій, зокрема, й що таким чином Варгол хотів приховати своє родинне коріння або що не хотів сплачувати за великий телефонний рахунок. Але родина художника запевняє, що то є спекуляції і ніяких особливих мотивів таке рішення не мало: «Енді Варгол» було простіше до вимови та написання.
Закінчивши навчання в Інституті Карнегі в 1948 році, Енді Варгол переїхав до Нью-Йорка, де успішно працював ілюстратором у журналі.
Темою картин Варгола стали американські продукти, наприклад, консерви фірми «Кембелз» і пляшки з-під «Кока-Коли». У 1963 році Варгол придбав будівлю на Манхеттені, дав їй назву «Фабрика» й поставив на потік створення творів сучасного мистецтва. У цей період художник також створює низку портретів відомих діячів американської масової культури, співпрацює із зірками кіно: Мерилін Монро, Елізабет Тейлор, Джимом Моррісоном та Елвісом Преслі. Починає знімати кінофільми, однак як режисер успіху досягає лише у вузьких колах. У його творчій майстерні часто збирались різні знаменитості. Варгол шокував публіку заявою про бажання перетворитися на машину. Поступово його творчість здобула славу контраверсійної й стала популярною. Твори Варгола в цей час ототожнювалися з американським поп-артом. Серед його картин — зображення грошових купюр, відомих діячів, продуктів та газет, що були іконами своєї доби.
В цей час він також зазнає жорсткої критики в консервативних колах американського істеблішменту.
З червня І968 року до майстерні Варгола під’їхала радикальна феміністка Валері Сонанс і обстріляла його та художника Маріо Амая. Варгол був тяжко поранений і ледь вижив. Наслідки замаху впливали на нього все життя. Порівняно з 60-ми 70-ті роки були набагато спокійнішими. Картини Варгола замовляли відомі особистості: Мік Джаггер, Лайза Мінеллі, Джон Леннон, Даяна Росс, Бріжіт Бардо, Майкл Джексон тощо.
Творчість Енді Варгола надзвичайно плідна та різноманітна. Він створив близько 10 тисяч робіт: фотографії, картини, ілюстрації, скульптури, інсталяції, кінофільми, книги. Найдорожчою роботою Варгола стала картина «Вісім Елвісів», яку восени 2008 року було продано більш як за 100 млн. доларів.
Нині більша частина творчої спадщини Енді Варгола зберігається в його музеї в Пітсбурзі.
Помер Енді Варгол у Нью-Йорку 22 лютого 1987 року від інфаркту. Брати перевезли тіло художника в Пітсбург для поховання, яке відбулося в Українській греко-католицькій церкві Святого Духа. Творча спадщина Варгола була настільки великою, що розпродаж його майна на аукціоні «Сотбіс» в Нью-Йорку затягнувся на 9 днів. Загальна вартість проданого склала 20 мільйонів доларів.
Своїм життям художник довів справедливість слів: «Геніальність — це тільки два відсотки таланту, все інше — це невпинний труд!».
Василь Фантич, Новини Закарпаття
