Нині в оселях наші люди тримають різноманітних екзотичних створінь: мавп, змій, крокодилів, усіляких комах, гризунів, ба навіть хижих мачок. Відверто сказати, не думав, що мене можна ще чимось зачудувати. Дивувальником же не вперше виявися мій друг та колега-журналіст Сашко Попович. 

 

Окрім іншого, він добре  відомий як людина, яка привезла на Закарпаття незвичну для наших країв французьку гру петанк. Віднедавна ж має нове захоплення – завів собі дома звичайнісіньких равликів. Щоправда, як виявилося під час розмови, не такі вони вже й звичайні, а екзотичні – африканські. Кожен зі своїми особливостями, характером. 

 

Сашко знімає з полиці серед¬нього розміру пластиковий контейнер. «Між равликівниками вже давно ведуться суперечки – в чому ж їх тримати? – починає свою розповідь. Хтось каже, що найкраще – це скляний акваріум, адже тоді слимаки завжди на видноті. Я все ж схиляюся до думки, що такі пластикові коробки принаймні більш практичні, оскільки домівку равликів доводиться регулярно доглядати – чистити, зволожувати, прибирати, а контейнери менш габаритні й більш транспортабельні». Сашко відкриває контейнер, я ж починаю активно придивлятися, однак  окрім ґрунту там нічого не бачу. «Равлики – тварини нічні, відповідно удень вони рідко вилазять. Просто зариваються в землю і нарощують свою мушлю. Вночі ж активно пересуваються контейнером і харчуються. Інколи я навіть прокидаюся посеред ночі, оскільки вони вже надто активно  вовтузяться», – коментує товариш.

 

Сашкова ідея завести цих тваринок була наскільки спонтанною, настільки ж і логічною. Спричинив таку равликоманію віртуальний символ-маскот відомого крайового фестивалю «Bereg Fest» Чігабіга Майшіковний (з угорської равлик – чігабіга. – Авт.). Цей веселий і доброзичливий «віртуал» добре відомий закарпатським користувачам інтернет-сайтів і соціальної мережі «Facebook». У Сашкові ж він розбудив дитяче захоплення цими тваринами: «Ще мешкаючи в Перечині, малим хлопцем бігав за кінотеатр, де було дуже багато равликів. Вони мені нагадували якихось позаземних істот. І я відчував, що, незважаючи на всю безхребетність та відсутність обличчя, – це дуже розумні істоти.

 

Згодом я став їх фотографувати. Вони надзвичайно фотогенічні. У мене є досить відома світлина, де двоє равликів, скажімо так, роблять равленят на стіні Ужгородського замку. Тоді, правда, я ще не знав, що вони гермафродити. 

 

Згодом у закарпатському інтернеті з’явився Чігабіга, я став спілкуватися з організаторами «Bereg Fest», мій син Остап узяв участь у міні-флешмобі пошуку Чігабіги. І якось на цій хвилі ми гуляли в дощову погоду й побачили на бетоні маленьких равликів – звичайних, відомих як виноградних. До слова, вони в півтора разу більші за своїх «колег» із інших областей України, оскільки їм надзвичайно підходить наш клімат. Ці ж були ще маленькі, однак із дуже гарним малюнком на мушлі. Ми з Остапом вирішили забрати їх додому.

 

Знайшли стару банку з широким горлом, поклали їм туди трави. Я трішки поґуґлив, дізнався, що вони, приміром, їдять огірки. Дав їм один кружечок – за хвилину вони виїли в ньому дірку. Я зрозумів, що равлики чудесно почуваються у неволі» 

 

Згодом, борознячи простори інтернету, Сашко дізнався, що останнім часом дуже багато людей почали тримати равликів у себе вдома.  Причому не простих, а екзотичних – африканських. І справді – це дуже популярна домашня тваринка, особливо в Росії та великих містах,  де люди дуже зайняті і ні?коли, приміром, вигулювати собаку. Натомість равлик не потребує такої великої уваги – ти ввечері прийшов додому, погодував, поприбирав у контейнері, якщо треба – покупав, ще й поспілкувався з чимось живим. Тримають переважно слимаків, що об’єднані спільним родом Ахବтина – їх у наших північних сусідів є понад 20 видів, в Україні – близько 15.

 

«Я наважився замовити равликів через один із зоологічних інтернет-магазинів, – розповідає Сашко. – Ба більше – «Bereg Fest» підтримав такі мої починання, і його організатори подарували великий тераріум та ще й купили нам цих  тваринок! За це я їм надзвичайно вдячний! На жаль, склалося так, що перші наші равлики з часом загинули. І я став шукати інших равликівників, аби з’ясувати чому... Знайшов киянина Сергія Пімкіна, який тримає слимаків уже 6 років. Після моєї розповіді й перегляду фото він одразу визначив, що равлики померли через недбальство  постачальників. Однак заспокоїв, що він надішле кілька видів безплатно. Сергій навіть сам приїхав до Ужгорода разом із дружиною й привіз одразу 5 видів чігабіг – Ахатина Ретикулята, Ліміколярія фламеа,  Ахатина Імакулята Імакулята, Архахатина Маргіната вар. овум та Ахатина Імакулята вар. пантера. Розумію, що більшості читачів ці назви нічого не кажуть, як, власне, донедавна й мені. Однак нині я вже навчився їх розріняти за малюнком мушлі, та й за розміром вони різні. Ба навіть за звичками!»

 

За словами Сашка, равлики – надзвичайно цікаві істоти з погляду поведінки. «Не повірите, але вони впізнають господаря! Надзвичайно люблять бути на руках. Найімовірніше, температура людського тіла для них комфортна – одразу вилазять із черепашки, починають витягувати голову, ворушити ріжками, які, насправді, є очима. Однак найбільше задоволення равликам дає купання.

 

Просто бачиш, як вони балдіють! Ліміколярії починають синхронно танцювати, інші підставляють голову або мушлю під струмінь води.  Спостерігати за ними – справжня медитація. Щось схоже на споглядання рибок, однак останні дуже метушливі. Натомість рух слимачків мені нагадує гімнастику цигун. Однак, з іншого боку, вони можуть бути надзвичайно рухливими, особливо якщо відчувають запах їжі. Тоді повзуть до неї з майже космічною швидкістю!» (Сміється. – Авт.)

 

Сашко не єдиний в області, хто тримає цих тварин. В інтернеті він познайомився з ужгородкою, у якої равлики вже багато років,  кількох роздав своїм друзям. А після появи репортажу на телеканалі «Тиса» й створення спільноти на «фейсбуці» чігабігами почало цікавитися багато людей. «От лише минулої суботи був у Мукачеві, де передав дівчині, яка зацікавилася равликами, 4-х маленьких «пантерок». Тобто географія равликівництва на Закарпатті поширюється», – переконує Сашко.

 

У середньому в природі  равлики живуть 10 років, у неволі дещо менше – 7–8. У людини в них кращі умови для життєдіяльності, відповідно вони частіше кладуть яйця – інколи й 6 разів на рік. Є види, які відкладають від 200 до 400 яєць, інші – 8–15, причому яйце може мати величезний розмір – майже як перепелине. «Їдять вони чи не будь-які овочі й фрукти. Найбільше африканські слимачки люблять банани, адже це їхня природна їжа. Серед равликівників побутує навіть міф, що, одного разу скуштувавши банан, тваринка більше нічого не захоче їсти. Однак уже згаданий Сергій Пімкін стверджує, що це не так. Через 3–4 дні голодування з’їдять і жовтий перестиглий огірок», – каже Сашко.

 

Закарпатський чігабігівник дуже хотів би придбати для своєї колекції равликів-альбіносів, або як їх ще називають – Альбіно-боді, із цілковито білою ногою, а також одного з найкрупніших – Ахатина ахатина (коли писався матеріал, стало відомо, що одна з київських равликівниць радо погодилася надіслати останніх на Закарпаття). Сашко переко¬нує, що обов’язково покаже свою колекцію на «Береґфесті». Приходьте й ви. Можливо, і вам захочеться завести вдома таких екзотичних тваринок.